Представники сторін: Від позивача Черненко Р.В. – предст. Від відповідача Верховський О.В. –предст. Від третьої особи Роменський Р.Ю.-нач.юр.деп.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Оранта –Січ"(далі –ВАТ СК "Оранта-Січ"до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Астарта"(далі –ВАТ СК "Астарта"), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про розірвання договору доручення № 07 від 10.03.2005 та стягнення 1093935,67 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2007 у справі № 26/151 позов задоволено. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства Страхової компанії "Астарта" на користь Відкритого акціонерного товариства Страхової компанії "Оранта –Січ" 1 093 935,67 грн. боргу, 10 939,35 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2007 вказане рішення скасовано та відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2008 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2007, справу скеровано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 07 лютого 2008 року вказав на те, що відмовляючи позивачеві в позові, судом попередніх інстанцій не надано правової оцінки неналежному виконанню відповідачем зобов’язань, що виникли із договору доручення № 07 від 10.03.2005; не встановлено факту укладення договору про співпрацю між ВАТ СК "Астарта", як страховика та Моторним транспортним страховим бюро України; судом не розглянуто всі заявлені позивачем позовні вимоги та висновки судів попередніх інстанцій були сформульовані щодо однієї із вимог –стягнення збитків, інша ж позовна вимога, всупереч приписам п. 4 частини першої ст. 84 ГПК України залишена поза увагою суду.

Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія "Оранта-Січ" при новому розгляді справи підтримало позовні вимоги та просило задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія "Оранта-Січ"посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов’язань, які виникли внаслідок укладення та виконання договору доручення № 07 від 10.03.2005, оскільки в порушення встановлених правил відповідач не звітував перед позивачем належним чином, надані позивачем бланки полісів є втраченими, а тому відповідач у відповідності до п. 4.2 договору за втрату бланку полісу несе майнову відповідальність у розмірі чинного базового платежу та повинен сплатити позивачу вартість втрачених ним матеріальних цінностей з вирахуванням суми перерахованих коштів.

Відповідач при новому розгляді справи, як і при первісному розгляді справи, проти позову заперечував, у письмових поясненнях відповідач зазначив, що Відкрите акціонерне товариство Страхова компанія "Астарта"позов не визнає та просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі стверджуючи, що отримані відповідачем за додатковими угодами № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006 бланки полісів у кількості 3000 шт., які не містять печатки ВАТ СК "Оранта-Січ", не могли бути використані ВАТ СК "Астарта"з метою укладення договорів страхування на користь позивача, і як наслідок, не могли бути використані у межах дії укладеного між сторонами договору доручення № 07 від 10.03.2005.

Господарським судом міста Києва у справі № 26/151-32/196 задоволено відповідне клопотання позивача та залучено до участі у справі Моторно-транспортне страхове бюро України (далі-МТСБУ) третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Третя особа в письмових поясненнях зазначила, що ВАТ СК "Астарта"мала право використовувати бланки полісів, що належать ВАТ СК "Оранта-Січ", лише як посередник (агент) останнього, а не як страховик за договором.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

У відповідності із укладеним 10 березня 2005 року між позивачем та відповідачем договором доручення № 07 по проведенню обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі –Договір) ВАТ "Страхова компанія "Астарта", яка виступала в ролі Агента, прийняла на себе зобов’язання по проведенню від імені, за дорученням і в інтересах страховика (позивача) робіт по укладенню договорів обов’язкового страхування та отриманню страхових платежів по обов’язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Пунктом 2.1.1 Договору доручення № 07 від 10 березня 2005 року передбачено обов’язок страховика по передачі Агенту бланків полісів та договорів. Пунктом 4.2 Договору передбачена відповідальність Агента за втрату бланків полісів у розмірі базового страхового платежу.

За укладеними між позивачем та відповідачем додатковими угодами № 1 від 23.03.2005 та № 6 від 19.07.2006 до договору доручення № 07 від 10 березня 2005 року ВАТ "Страхова компанія "Оранта-Січ"передало, а ВАТ "Страхова компанія "Астарта"отримало 2800 бланків полісів, у тому числі:

за додатковою угодою № 1 від 23.03.2005 –1800 полісів серії ВА, № 1923001 – № 1924000, № 1924201 –№ 1925000.

за додатковою угодою № 6 від 19.06.2006 –1000 полісів серії ВА № 9704001 – № 9705000.

Додаткова угода № 1 від 23.03.2005 та Додаткова угода № 6 від 19.07.2006 містять умову про відповідальність страховика (ВАТ СК "Оранта-Січ") за переданими бланками полісів.

Із матеріалів справи вбачається, що бланки полісів, передані за додатковою угодою № 1 від 23.03.2005 та додатковою угодою № 6 від 19.07.2006 передані із відбитком штампу ВАТ СК "Оранта-Січ", що не заперечується сторонами.

За укладеними між сторонами додатковими угодами № 2 від 18.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.04.2006 до договору доручення № 07 від 10.03.2005, ВАТ СК "Оранта-Січ"передало, а ВАТ СК "Астарта"отримало 3000 бланків полісів, у тому числі:

за додатковою угодою № 2 від 18.07.2005 –бланки полісів серії ВА № 3756001 - № 3757000 в кількості 1000 штук;

за додатковою угодою № 3 від 14.09.2005 –бланки полісів серії ВА № 3761001 – № 3762000 в кількості 1000 штук;

за додатковою угодою № 4 від 26.04.2006 –бланки полісів серії ВА № 9712001 – № 9713000 в кількості 1000 штук. Текст додаткової угоди № 4 містить помилку відносно номерів бланків полісів, однак, факт отримання за вказаною угодою бланків сертифікатів № 9712001 –№ 9713000 сторонами не заперечується.

Додаткові угоди № 2 від 18.07.2005, № 3 від 14.09.2004, № 4 від 26.04.2006 містять умову про передачу бланків полісів без наявності штампу ВАТ "Страхова компанія "Оранта –Січ"з умовою повернення бланків полісів такої ж кількості.

В межах дії договору доручення № 07 від 10.03.2005 відповідачем було повернуто позивачу 2800 заповнених, чистих (з печаткою позивача) або зіпсованих полісів, в тому числі:

отриманих за додатковою угодою № 1 від 23.03.2005 (серії ВА № 1923001 – № 1924000, № 1924201 –№ 1925000) –1800 полісів;

отриманих за додатковою угодою № 6 від 19.06.2006 (серії ВА № 9704001 – № 9705000) –1000 полісів.

Таким чином, зобов’язання по поверненню бланків полісів, отриманих відповідачем за Додатковими угодами № 1 від 23.03.2005 та № 6 від 19.06.2006 до Договору доручення № 07 від 10.03.2005 виконані в повному обсязі.

Бланки полісів, отримані за Додатковими угодами № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006 відповідачем позивачу не повернуті.

Дослідивши наявні у справі письмові докази та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем твердження, що бланки полісів, отримані відповідачем за додатковими угодами № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006, передані на виконання умов договору доручення № 07 від 10.03.2005 з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про страхування" страхове свідоцтво (поліс) є формою договору страхування. У відповідності до ч. 3 ст. 16 Закону України "Про страхування"договір страхування обов’язково повинен містити реквізити страховика та його підпис.

Пунктом 2.5 Положення про особливості укладання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 11 квітня 2006 року № 5619 (z0515-06) , на страховика покладено обов’язок по посвідченню факту укладання внутрішнього договору страхування полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, типовий зразок якого затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.12.2004 № 3103 (v3103486-04) опис бланку полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в якості обов’язкового реквізиту бланку полісу містить реквізит підпис та печатку страховика.

Отже, бланки полісів, передані відповідачу без печатки страховика, не могли бути використані з метою укладення договорів страхування від імені ВАТ СК "Оранта-Січ", і як наслідок –не могли бути використані відповідачем у межах дії договору доручення № 07 від 10.03.2005.

Цей висновок також підтверджується порівнянням умов додаткових угод № 1 від 23.03.2005 та № 6 від 19.06.2006 з одного боку та додаткових угод № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006 з іншого боку.

Так, додаткові угоди № 1 від 23.03.2005 та № 6 від 19.06.2006 містили посилання на відповідальність страховика за отриманим по цим угодам полісам, які також містили відтиск печатки страховика. Вказані дві умови надавали можливість відповідачу укладати договори страхування від імені ВАТ СК "Оранта-Січ", тобто діяти в межах договору доручення № 07 від 10.03.2005.

А додаткові угоди № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006 не містили вказівки про відповідальність страховика за отриманими по цим угодам полісами. Більше того, вказані поліси не містили штампа страховика. Умови вказаних угод передбачали обов’язковість повернення в наступному такої ж кількості полісів. При цьому сторони не визначили індивідуальних ознак полісів, які підлягали поверненню в наступному. Вказані обставини свідчать про те, що відповідач не мав можливості укладати угоди страхування від імені ВАТ СК "Оранта-Січ" з використанням отриманих за вказаними додатковими угодами полісів. Умовами вказаних додаткових угод на відповідача не покладався обов’язок діяти від імені ВАТ СК "Оранта-Січ".

З урахуванням викладених обставин суд вважає недоведеним твердження позивача про отримання відповідачем бланків 3000 полісів за додатковими угодами № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006 на підставі та в межах договору доручення № 07 від 10.03.2005.

Оцінюючи умови додаткових угод № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006, суд вбачає в них правову природу договорів позики.

Так, статтею 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Умовами додаткових угод № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006 саме і передбачено передачу бланків чистих полісів без штампа страховика та обов’язок відповідача повернути бланки полісів аналогічної кількості.

Таким чином, суд вважає безпідставними твердження позивача про порушення відповідачем положень договору доручення № 07 від 10.03.2005 щодо використання бланків полісів, отриманих за додатковими угодами № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006.

Оскільки позивачем заявлені вимоги про застосування до відповідача матеріальної відповідальності, яка передбачена п. 4.2 договору доручення № 07 від 10.03.2005, за втрату бланків полісів у кількості 3000 шт., що передавались за додатковими угодами № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006, а суд дійшов висновку про недоведеність позивачем тверджень про передачу вказаних полісів саме за цими додатковими угодами, то за таких обставин до ВАТ СК "Астарта"не може бути застосована відповідальність, передбачена п. 4.2 договору доручення № 07 від 10.03.2005.

Ні додатковими угодами № 2 від 28.07.2005, № 3 від 14.09.2005, № 4 від 26.05.2006, ні додатковою угодою № 7 від 10.11.2006 не передбачена відповідальність сторін за порушення їх умов.

Досліджуючи взаємовідносини відповідача з Моторним транспортним страховим бюро України, яке за клопотанням позивача залучене до участі у справі третьою особою, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом (1961-15) та Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) .

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"страхування цивільно-правової відповідальності має право здійснювати страховик, який має ліцензію на обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності та є членом МТСБУ.

Згідно зі свідоцтвом № 067 відповідач з 20.03.1997 є асоційованим членом Моторного (транспортного) страхового бюро України.

28 березня 1997 року між МТСБУ та ВАТ Республіканська страхова компанія "Оранта-Крим"було укладено договір про співпрацю.

Статутом Моторного (транспортного) страхового бюро України, погодженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 01.02.2005 № 3470 (v3470486-05) (далі –Статут) визначено, що після прийняття Загальними зборами членів Бюро рішення про прийом страховика в члени Бюро цей страховик укладає з Бюро Договір про співпрацю у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за внутрішніми договорами та сплачує гарантійний внесок в порядку та строки, визначені положенням про фонд захисту потерпілих та Договором про співпрацю (п. 6.3.2 Статуту (v3470486-05) ).

Страховик вважається прийнятим в члени Бюро після отримання ліцензії на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, сплати гарантійного внеску до фонду захисту потерпілих та підписання Договору про співпрацю з Бюро (п. 6.3.3 Статуту (v3470486-05) ).

10 березня 1999 року між МТСБУ та ВАТ Республіканська страхова компанія "Оранта-Крим", правонаступником якого згідно із новою редакцією статуту ВАТ СК "Астарта"є відповідач, було укладено договір про співпрацю.

Ліцензію на проведення страхової діяльності у формі страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВАТ СК "Астарта"отримало 28.04.2005 серія АБ № 123971.

Згідно з п. 51.1 ст. 51 Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"для набуття статусу асоційованого члена МТСБУ страховик зобов'язаний: отримати ліцензію на здійснення страхування цивільно-правової відповідальності; сплатити до фонду захисту потерпілих гарантійний внесок у розмірі, визначеному положенням про цей фонд, у сумі, не меншій за еквівалент 100 тисяч євро.

Відповідно до п. 11 розділу VII Закону України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) кошти фонду захисту потерпілих МТСБУ, вільні від зобов'язань, які на момент набрання чинності цим Законом (1961-15) були внесені страховиками до фонду захисту потерпілих МТСБУ, зараховуються пропорційно відрахуванням страховиків як частина гарантійного внеску до фонду захисту потерпілих, встановленого цим Законом (1961-15) .

За твердженням третьої особи, зазначених коштів було недостатньо для формування ВАТ СК "Астарта"гарантійних внесків до фонду захисту потерпілих у розмірі, мінімально допустимому зазначеним законом.

28.12.2004 Президією МТСБУ встановлена шкала співвідношень кількості полісів, які має право видати страховик протягом одного календарного року, з розмірами його гарантійного внеску та фінансового забезпечення. Згідно з вказаним рішенням мінімальний розмір гарантійного внеску становить еквівалент 100 000 євро, що також передбачено в п. 3.2 Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, затвердженого рішенням Президії МТСБУ від 10.02.2005 та 31.03.2005 та погодженого Координаційною радою МТСБУ 06.04.2005.

Мінімальний розмір гарантійного внеску до фонду захисту потерпілих був сформований ВАТ СК "Астарта"у лютому 2007 року.

ВАТ СК "Астарта"у грудні 2006 року було отримано від МТСБУ 25 000 шт. бланків полісів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та в лютому 2008 року –25 000 шт.

Однак, суд зазначає, що взаємовідносини між Відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Астарта"та Моторним транспортним страховим бюро України не є предметом дослідження даного спору, оскільки пред’явлені позовні вимоги до Відкритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Астарта"випливають з виконання договору доручення № 07 від 10.03.2005, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Оранта-Січ"та Відкритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Астарта".

Оцінюючи позовні вимоги про розірвання договору доручення № 07 від 10.03.2005, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначені підстави для зміни або розірвання договору. Зокрема, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання однією із сторін є підставою для його припинення внаслідок відмови однієї із сторін, якщо це передбачено договором або законом.

Відповідно до пункту 5.2 дія спірного Договору може бути зупинена за таких умов:

- по домовленості сторін, оформленої у письмово му вигляді (п. 5.2.1 Договору);

- з ініціативи однієї із сторін, за умови письмового повідомлення другої сторони не пізніше 30 днів до дати розірвання (п. 5.2.1 Договору).

З огляду на те, що судом встановлена відсутність порушень відповідачем зобов’язань за договором доручення № 07 від 10.03.2005 та беручи до уваги те, що позивачем до суду не було надано жодних доказів а ні на підтвердження домовленості сторін про розірвання Договору, оформленої у письмовому вигляді, а ні на підтвердження звернення позивача до відповідача з вимогою про розірвання Договору, тому позовні вимоги ВАТ СК "Оранта-Січ"про розірвання Договору доручення № 07 від 10.03.2005 судом визнаються безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що доводи позивача суперечать наявним доказам та встановленим обставинам справи, тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32- 34, 44, 49, 82- 84 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .