Суддя Місюра Л.С.

За позовом Торгівельно –промислова транснаціональна корпорація "Кераміст" м. Запоріжжя

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька Інвестиційно –торговельна компанія"

Про визнання угоди недійсною та про стягнення 990 000 грн.

Суддя Місюра Л.С.

За участю представників :

Від позивача: Самаріна Л.В. –дор. від 02.05.2008р.

Від відповідача: Смолянська І.М. –дор. від 08.07.2008р.

Розглянувши матеріали справи за позовом Торгівельно –промислової транснаціональної корпорації "Кераміст" м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька Інвестиційно –торгівельна компанія" м. Запоріжжя про визнання недійсним договору та повернення коштів в сумі 990 000 грн., суддя

Позивач в позовній заяві просить визнати недійсним, укладений між позивачем та відповідачем, договір про поворотну фінансову допомогу № 112/К від 31.05.2006р. та стягнути кошті в сумі 1350 000 грн.

Позивач двічі уточнював позовні вимоги, остаточно просить визнати недійсним, укладений між позивачем та відповідачем, договір про поворотну фінансову допомогу № 112/К від 31.05.2006р., та стягнути кошті в сумі 990 000 грн.

Заяви позивача були прийняти судом, оскільки вони були заявлені у відповідності з вимогами ст. 22 ГПК України.

Відповідач позовні вимоги не визнав по наступним підставам: згідно ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"ліцензуванню підлягає: діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Спірний договір №112/к укладено між юридичними особами, кошти за договором залучені від юридичної особи і відповідно вимоги по наявності ліцензії на сторони за договором не розповсюджуються. З тих саме підстав посилання позивача на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСУ від 07.12.2005 року є безпідставним. Наведений в ухвалі випадок стосується договору за яким кошти були залучені від фізичної особи. Вимога позивача в частині стягнення з відповідача 1 350 000, 00 гривень, також безпідставна, оскільки вона не підтверджена доказами перерахування відповідачу зазначеної суми, та не відповідає дійсним обставинам фінансових відносин між сторонами за договором. Просить в задоволенні позивних вимоги позивачу відмовити.

За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжено. Розгляд справи двічі відкладався. Розгляд справи зупинявся.

Ухвалою суду від 10.06.2008р. провадження по справи було поновлено та розгляд справи був призначений на 08.07.2008р.

08.07.2008р. розгляд справи продовжено та прийнято рішення.

До розгляду справи від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи, у зв’язку з подачею відповідачем касаційної скарзі на ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 26.05.2008р.

Клопотання відповідача відхиляється судом, оскільки відповідно до статті 79 ГПК України, однією із відстав зупинення провадження по справі є неможливість розгляду справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншім судом.

Розглянути дану справу до розгляду касаційної скарзі можливо. Також слід вказати, що відповідач не надав суду доказів прийняття касаційної скарзі до розгляду.

Більш того, слід відмітити, що відповідач навмисно затягує розгляд справи, що є порушенням статті 22 ГПК України, в якої вказано, що сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суддя вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав:

31.05.2006р. між позивачем та відповідачем укладено договір про поворотну фінансову допомогу № 112/к з додатковими угодами (далі –договір).

Згідно договору позивач надав відповідачу безпроцентну фінансову допомогу строком на три року в сумі 1 340 000 грн., що підтверджується випискою банку від 28.07.2006 року.

Відповідач частково повернув позивачу грошову суму в розмірі 350 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 128 від 29.09.2006р.

Відповідач не надав суду доказів повернення позивачу останній суми боргу.

Фінансова допомога в сумі 990 000 грн. відповідачем не повернута.

Відповідач в судовому засіданні підтвердив, що фінансова допомога в розмірі 990 000 грн. відповідачем не повернута.

Згідно до статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В пункті 4.1 договору вказано, що фінансова допомога надається строком на три року .

Таким чином строк повернення коштів не наступив.

Договір № 112/к від 31.05.2006р. не підлягає визнанню недійсним, по вказаним позивачем підставам, за такими обставинами:

Відповідно до статті 34 Закону України " Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ліцензуванню підлягає діяльність тільки фінансових установ при здійсненні страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; з надання будь –яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Відповідач не є фінансовою установою, про що вказує і позивач в позові. Відповідач не залучав фінансові активи від фізичних осіб, а тому ліцензія йому не потрібна.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду України безпідставна, оскільки наведений в ухвалі випадок стосується договору, за яким кошти були залучені від фізичної особи.

Більш того, в Україні не застосовується прецедентне право.

Посилання позивача на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровськ від 26.02.2008р. є безпідставним, оскільки за загальним правилом, передбачені установчими документами обмеження повноважень особи щодо укладення угод у порівнянні з визначеними у довіреності, законі не повинні впливати на відносини підприємства, установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими особами. Винятком є випадки, коли сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

У цих випадках угода може бути визнана недійсною за позовом особи, в інтересах якої встановлено обмеження, але заявник повинен довести, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.

Позивач не довів суду, що відповідач знав про існуючі обмеження.

Така ж позиція міститься в пункту 9.3 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-8/111 від 12.03.1999р.

Крім цього, в рішенні Кіровського районного суду м. Дніпропетровськ від 26.02.2008р. вказано, що генеральний директор уклав договір, який не був затверджений Радою корпорації.

Згідно з підпунктом "б" пункту 7.3 Статуту рада корпорації затверджує внутрішні документи.

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що рада тільки затверджує, а не укладає договір.

Пунктом 7.13 Статуту ТОВ "Запорізька Інвестиційно –торговельна компанія" передбачено право директора на укладання договору від імені корпорації. Таким чином, право генерального директора на укладання договору не обмежено.

З вищевикладеного вбачається, що генеральний директор уклав договір без порушення наданих йому повноважень і сам лише факт не затвердження договору після його підписання, не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Така ж позиція міститься в пункту 9.4 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-8/111 від 12.03.1999р.

Оскільки, передбачений пунктом 4.1 договору, строк повернення коштів не наступив, вимоги позивача про стягнення з відповідача 990 000 грн., безпідставні .

Таким чином, позовні вимоги позивача не обґрунтовані.

Судові витрати покладаються на позивача, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 22, 44 –49, 75, 82 –85 ГПК України (1798-12) , суддя

В позові відмовити.