15/23-08-615 Про зобов’язання усунути перешкоди у здійсненні робіт - 26.05.2008 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" до Закритого акціонерного товариства "ПІК" та Спільного українсько-чеського підприємства "Інекон-Сервіс" товариства з обмеженою відповідальністю про зобов’язання усунути перешкоди у здійсненні робіт, -

В засіданні суду від 16 травня 2008 року оголошувалась перерва до 26 травня 2008 року в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Військовий прокурор Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" до Закритого акціонерного товариства "ПІК" про зобов’язання усунути перешкоди у здійсненні ТОВ "Нове місто" (субпідрядної організації за договором № 9/07 від 20.03.2007 р.) спеціалізованих робіт з внутрішніми та зовнішніми мережами і монтажу дахової котельні на будівельному майданчику за адресою: м. Одеса, вул. Куйбишева, 28, посилаючись на те, що відповідач безпідставно не допускає працівників ТОВ "Нове місто" до виконання будівельних робіт. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

14 березня 2003 року військовою частиною А4338 (22 управління начальника робіт), Закритим акціонерним товариством "ПІК" та Спільним підприємством "Інекон-сервіс" був укладений договір № 02/1-03 про спільну діяльність з будівництва будинку по вул. Куйбишева, 28 в місті Одесі.

Відповідно до п. 1.2 договору військова частина А4338 доручає, а ЗАТ "ПІК" та СП "Інекон-сервіс" за рахунок власних та залучених фінансових коштів від інших інвесторів повністю здійснюють фінансування будівництва об'єкту в місті Одесі по вул. Куйбишева, 28, згідно затвердженого графіка фінансування, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 2.5 договору учасниками фінансування будівництва є: військова частина А4338, ЗАТ "ПІК", СП "Інекон-сервіс" в розмірах та термінах, визначених графіком фінансування.

Відповідно до п.2.6 договору кожна зі сторін в об'ємах своєї частки фінансування може залучати інших інвесторів під свою частку в об'ємі фінансування та самостійно здійснювати взаєморозрахунки із залученими інвесторами в межах своєї частки.

Відповідно до п. 2.8 договору по закінченню будівництва об'єкту та здачі його в експлуатацію військова частина А4338 як замовник будівництва протягом 1 місяця передає ЗАТ "ПІК" як генпідряднику - інвестору та СП "Інекон-сервіс" як інвестору згідно внесеним інвестиціям житлову площу та площу усіх споруд, вбудовано-прибудованих приміщень соціально-побутового, адміністративного, торгівельного та технічного призначення побудованого об'єкту за вартістю 1 кв.м фактичних витрат за номенклатурою кошторисних витрат.

Згідно орієнтовного графіку фінансування будівництва житлового будинку в місті Одесі по вул. Куйбишева, 28, що є додатком № 1 до договору, військова частина А4338 в рахунок своїх інвестицій виконує на умовах субпідряду, що передбачено п. 4.2.1 договору, усі внутрішні та зовнішні інженерні мережі, обладнання дахової котельної.

Відповідно до зазначеного графіку будівництва 5 вересня 2004 року, тобто після внесення остаточних інвестицій, складається загальний акт звірки та розподіл загальної площі згідно об'ємів інвестицій між сторонами.

Так, прокурор вказує, що на виконання умов зазначеного договору 20 березня 2007 року військовою частиною А4338 з товариством з обмеженою відповідальністю "Нове місто" був укладений договір № 9/07, предметом якого є виконання ТОВ "Нове місто" за дорученням військової частини А4338 в терміни згідно графіку спеціалізованих робіт з внутрішніми і зовнішніми мережами та монтажу дахової котельної на будівництві житлового будинку в місті Одесі по вул. Куйбишева, 28, в об'ємі проекту на умовах субпідряду з генпідрядною організацією –ЗАТ "ПІК" за оплату виконаних робіт військовою частиною А4338 з наступним зарахуванням їх вартості як фінансування внеску військової частини А4338 за договором № 02/1-03 від 14.03,2003 року.

Однак, як зазначає прокурор, генеральний підрядник - ЗАТ "ПІК" безпідставно, діючи всупереч ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України, п. п. 2.6, 4.2.1 договору № 02/1-03 від 14.03.2003 року, не допускає працівників ТОВ "Нове місто" (субпідрядної організації за договором № 9/07 від 20.03.2007 року) на будівельний майданчик для здійснення спеціалізованих робіт з внутрішніми і зовнішніми мережами та монтажу дахової котельної, чим перешкоджає замовнику будівництва –військовій частині А4338 виконати умови договору № 02/1-03 від 14.03.2003 року та в подальшому отримати частку від побудованого житла відповідно до розміру вкладених інвестицій.

Разом з тим прокурор вказує, що наказом Міністра оборони України від 07.08.2006 року № 483 "Про реорганізацію 22 управління начальника робіт Центрального спеціалізованого будівельного управління" правонаступником усіх майнових прав та обов'язків 22 управління начальника робіт Центрального спеціалізованого будівельного управління у зв'язку з його реорганізацією визначено Державне підприємство Міністерства оборони України "Південьвійськбуд".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.11.2007 р. порушено провадження у справі № 15/23-08-615 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.04.2008 р. залучено до участі у справі № 15/23-08-615 в якості відповідача Спільне українсько-чеське підприємство "Інекон-Сервіс" товариство з обмеженою відповідальністю та розгляд справи відкладено на 23.04.2008 р.

В ході розгляду справи прокурор звернувся до суду з клопотанням про припинення провадження у справі у зв'язку з відмовою від позову, яке підтримано позивачем –ДП Міністерства оборони України "Південьвійськбуд".

Між тим, згідно ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Як встановлено судом під час розгляду справи, відмова прокурора від позову порушує інтереси держави, у зв'язку з цим відмова прокурора від позову не була прийнята судом.

Представник позивача –Міністерства оборони України в засідання суду не з'явився, про причини нез’явлення представника позивач суд не повідомив, також письмові пояснення по суті спору позивач не надав, у зв'язку з чим неможливо з’ясувати думки позивача щодо заявленого позову.

Відповідач –ЗАТ "ПІК" позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві на позову заяву (а.с. 80), посилаючись при цьому на те, що позивачі не є замовниками будівництва, орендаторами земельної ділянки, на якій проводиться будівництво житлового будинку, а тому ДП Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" та Міністерство оборони не можуть бути позивачами у даній справі.

Відповідач –Спільне українсько-чеське підприємство "Інекон-Сервіс" ТОВ позовні вимоги не визнає з підстав, викладених у відзиві на позов (а.с. 92).

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

14 березня 2003 року між військовою частиною А4338 (замовник), Закритим акціонерним товариством "ПІК" (генпідрядник-інвестор) та Спільним українсько-чеським підприємством "Інекон-сервіс" (інвестор) був укладений договір № 02/1-03 про спільну діяльність з будівництва будинку по вул. Куйбишева, 28 в місті Одесі, предметом якого є добудова об’єкту незакінченого будівництва, що розташований в м. Одесі по вул. Куйбишева, 28 та здача його в експлуатацію.

П. 1.1 вказаного договору передбачено, що військова частина А4338 доручає, а ЗАТ "ПІК" власними силами і залученими субпідрядними організаціями виконує всі будівельно-монтажні роботи з будівництва цегельного жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями згідно проектної документації в м. Одесі по вул. Куйбишева, 28, загальною площею 8160 кв.м та пред’являє його до здачі державній комісії.

Відповідно до п. 1.2 договору військова частина А4338 доручає, а ЗАТ "ПІК" та СП "Інекон-сервіс" за рахунок власних та залучених фінансових коштів від інших інвесторів повністю здійснюють фінансування будівництва об'єкту в місті Одесі по вул. Куйбишева, 28, згідно затвердженого замовником графіку фінансування, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.8 договору по закінченню будівництва об'єкту та здачі його в експлуатацію військова частина А4338 (замовник) протягом 1 місяця передає ЗАТ "ПІК" (генпідряднику-інвестору) та СП "Інекон-сервіс" (інвестору) згідно внесеним інвестиціям житлову площу та площу усіх споруд, вбудовано-прибудованих приміщень соціально-побутового, адміністративного, торгівельного та технічного призначення побудованого об'єкту за вартістю 1 кв.м фактичних витрат за номенклатурою кошторисних витрат.

П. 2.9 договору визначено, що розподіл житлової площі і площі вбудовано-прибудованих приміщень соціально-побутового, адміністративного, торгівельного та технічного призначення здійснюється між учасниками будівництва об’єкту через 1 місяць після початку будівельно-монтажних робіт по об’єкту.

При цьому згідно орієнтовного графіку фінансування будівництва житлового будинку в місті Одесі по вул. Куйбишева, 28, що є додатком № 1 до договору, військова частина А4338 в рахунок своїх інвестицій виконує на умовах субпідряду, що передбачено п. 4.2.1 договору, усі внутрішні та зовнішні інженерні мережі, обладнання дахової котельної.

Відповідно до зазначеного орієнтовного графіку будівництва 05 вересня 2004 року, тобто після внесення остаточних інвестицій, складається загальний акт звірки та розподіл загальної площі згідно об'ємів інвестицій між сторонами.

Також згідно п. 4.1.6 вказаного договору військова частина А4338 зобов’язана впродовж 1 місяця після вводу об’єкта в експлуатацію передати відповідачам долі загальної площі об’єкту у відповідності з сумами вкладених інвестицій на підставі акту звірки інвестицій.

Разом з тим, виходячи зі змісту умов вищенаведеного договору № 02/1-03 про спільну діяльність, господарський суд вважає, що вказаний договір суперечить вимогам законодавства з огляду на наступне.

Так, як вбачається зі змісту договору № 02/1-03 про спільну діяльність, вказаний договір укладено з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Про Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей" від 29 листопада 1999 р. № 2166 (2166-99-п) , яка була розроблена з метою розв'язання проблеми забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, службових осіб митних органів, членів їх сімей, а також створення належних соціально-побутових умов зазначеної категорії громадян. При цьому згідно вказаної програми для розв'язання проблеми забезпечення військовослужбовців житлом необхідно було залучити капітальні вкладення за рахунок певних джерел фінансування. Крім того, для прискорення розв'язання житлової проблеми кошти повинні були спрямовуватися передусім на введення в експлуатацію об'єктів незавершеного будівництва.

Отже, укладення договору № 02/1-03 про спільну діяльність мало бути направлено на введення в експлуатацію об’єкту незавершеного будівництва, розташованого в м. Одесі по вул. Куйбишева, 28, з метою розв'язання проблеми забезпечення житлом військовослужбовців. При цьому, виходячи зі змісту договору № 02/1-03, зазначений в договорі об’єкт незавершеного будівництва, який належав державі, був закріплений за військовою частиною А4338, що не спростовано сторонами.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Між тим за умовами договору № 02/1-03 військова частина А4338 по закінченню будівництва об’єкта та здачі його в експлуатацію зобов’язалась передати відповідачам згідно внесеним інвестиціям житлову площу і площу всіх споруд, вбудовано-прибудованих приміщень соціально-побутового, адміністративного, торгівельного та технічного призначення побудованого об'єкту. Однак, розмір передаваємої площі відповідачам умови договору не містять, хоча, як вбачається з орієнтовного графіку фінансування будівництва жилого будинку (а.с. 15), сума вкладених відповідачами інвестицій складає більше 90% від загальної суми інвестицій. Отже, відповідачам за умовами договору повинно бути передано більше 90% житлової площі.

Проте, згідно п.п. 1 п. 1 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01 липня 1993 року № 240/93 (240/93) (в редакцій, чинній на момент укладення договору № 02/1-03) джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, зокрема, є: кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення.

Згідно п. 3 вказаного Положення погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у підпункті 1 пункту 1 цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом). Дозволити замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Виходячи з викладеного, відповідно до чинного на момент укладення договору № 02/1-03 законодавства відповідачам за рахунок їх інвестицій могло бути передано не більше 50 відсотків житла. Отже, з урахуванням наведеного, суд вважає, що умови договору № 02/1-03 суперечили законодавству, яке діяло на момент його укладення.

Більш того слід зазначити, що фактично за умовами договору № 02/1-03 на користь відповідачів відчужується майно, яке належало державі, при цьому без компенсації військовій частині А4338 –замовнику будівництва вартості об’єкту незавершеного будівництва, що мав бути добудований ЗАТ "ПІК" як генпідрядником-інвестором.

Підтвердженням цього є укладена між позивачем –ДП Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" (згідно наказу Міністра оборони України від 07.08.2006 року № 483 "Про реорганізацію 22 управління начальника робіт Центрального спеціалізованого будівельного управління" ДП МОУ "Південьвійськбуд" визначено правонаступником 22 управління начальника робіт, яке є правонаступником військової частини А4338) та відповідачами мирова угода від 18.02.2008 р., затверджена ухвалою господарського суду Одеської області від 18.02.2008 р. у справі № 28-22/82-07-1860. Так, згідно п. 2.4 вказаної мирової угоди сторони визнали, що право власності на об’єкт будівництва за договором № 02/1-03 від 14.03.2003 р. належить відповідачам; акт розподілу площ складається ними після здачі об’єкту будівництва в експлуатацію.

З огляду на вищенаведене, суд доходить до висновку, що укладення договору № 02/1-03 про спільну діяльність було направлено не на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей" від 29 листопада 1999 р. № 2166 (2166-99-п) , з метою забезпечення житлом військовослужбовців, а на відчуження державного майна.

Згідно ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент укладення договору № 02/1-03) військове майно –це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до ст. 6 того ж Закону відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Методика оцінки вартості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

На виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1919 від 28.12.2000 р., якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил.

Відповідно до п. 1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил цим Положенням установлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Пунктом 2 Положення (в редакції, чинній на час укладення договору ) визначено, що відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.

Реалізація військового майна в пункті 2 Положення визначена як господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Відповідно до пункту 3 Положення Повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно пункту 6 Положення рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки та Державною комісією з питань оборонно-промислового комплексу переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Відповідно до п. 14 Положення відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється на підставі рішення Міноборони, за ринковими цінами, які склалися на час відчуження, але не нижчими від залишкової вартості майна та витрат, пов'язаних з його реалізацією, якщо інше не погоджено з Мінекономіки. Оцінка вартості нерухомого майна, яке передається та/або приймається, визначається шляхом проведення оцінки суб'єктами оціночної діяльності за погодженням з державними органами приватизації. Витрати, пов'язані з проведенням оцінки вартості цього майна, покладаються за домовленістю сторін, які беруть участь в обміні, на юридичних осіб або на Міноборони.

Разом з тим, слід зазначити, що при укладенні договору про спільну діяльність № 02/1-03 оцінка вартості об’єкту незавершеного будівництва не була проведена. До того ж відсутнє і відповідне погодження з боку органу управління майном –Міноборони України, в оперативному управлінні якого знаходився вказаний об’єкт, на безоплатне відчуження об’єкту незавершеного будівництва.

Так, відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що предмет спору у даній справі пов’язаний з договором № 02/1-03 від 14.03.2003 р., господарський суд вважає за необхідне визнати договір про спільну діяльність № 02/1-03 від 14.03.2003 р. недійсним як такого що не відповідає вимогам чинного на момент його укладення законодавства та суперечить інтересам держави, оскільки був направлений на безоплатне відчуження державного майна.

Згідно ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент укладення вказаного договору № 02/1-03 від 14.03.2003 р., недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 р. (v0003700-78) з наступними змінами "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" за правилами ст. 48 Цивільного кодексу угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції. Стаття 48 Цивільного кодексу застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спр ямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків,

Також, виходячи зі змісту ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, угода, укладена з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, визнається недійсною. Як зазначено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 квітня 1978 р. (v0003700-78) з наступними змінами "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" дія ст. 49 Цивільного кодексу УРСР поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.

У зв'язку з тим, що господарський суд при розгляді справи встановив наявність ознак, за яких договір № 02/1-03 від 14.03.2003 р. про спільну діяльність, з яким пов’язаний предмет спору, підлягав визнанню недійсним, відмова прокурора від позову не була прийнята судом.

Щодо позовних вимог прокурора про зобов’язання відповідача –ЗАТ "ПІК" усунути перешкоди у здійсненні ТОВ "Нове місто" (субпідрядної організації за договором № 9/07 від 20.03.2007 року) на будівельному майданчику за адресою: м. Одеса, вул. Куйбишева, 28, спеціалізованих робіт з внутрішніми та зовнішніми мережами та монтажу дахової котельної господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 березня 2007 року між 22 управлінням начальника робіт (умовне найменування військова частина А4338) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нове місто" був укладений договір № 9/07 на виконання спеціалізованих робіт з будівництва жилого будинку в м. Одесі по вул. Куйбишева, 28 на умовах субпідряду. Згідно умов вказаного договору 22 управління начальника робіт (замовник) доручає, а ТОВ "Нове місто" (субпідрядник) зобов’язується виконати у строки згідно доданого графіку виконання робіт спеціалізовані роботи по внутрішнім та зовнішнім мережам і монтажу дахової котельної на будівництві жилого будинку в м. Одесі по вул. Куйбишева, 28 в об’ємі проекту на умовах субпідряду з генпідрядною організацією –ЗАТ "ПІК" за оплату виконаних робіт замовником з подальшим заліком їх вартості як фінансування паю замовника по договору № 02/1-03 від 14.03.2003 р. про спільну діяльність.

Так, у позовній заяві прокурор вказує, що генеральний підрядник –ЗАТ "ПІК" безпідставно, діючи всупереч п. 2.6, п. 4.2.1 договору № 02/1-03 від 14.03.2003 року, не допускає працівників ТОВ "Нове місто" (субпідрядника) на будівельний майданчик для здійснення спеціалізованих робіт з внутрішніми та зовнішніми мережами та монтажу дахової котельної, чим перешкоджає замовнику будівництва - військовій частині А4338 виконати умови договору № 02/1-03 від 14.03.2003 року та в подальшому отримати частку від побудованого житла відповідно до розміру вкладених інвестицій.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Цивільного кодексу УРСР, який був чинний у 2003 році, цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, зобов’язання може виникати тільки з угод, які передбачені законом або не суперечать закону.

Враховуючи те, що договір № 02/1-03 від 14.03.2003 року про спільну діяльність, який суперечив законодавству, на виконання якого був укладений договір від 20 березня 2007 року № 9/07 та з якого у військової частини А4338 виникли певні зобов’язання перед відповідачами, визнано судом недійсним, господарський суд не вбачає підстав для зобов’язання ЗАТ "ПІК" усунути перешкоди у здійсненні ТОВ "Нове місто" (субпідрядної організації за договором № 9/07 від 20.03.2007 року) на будівельному майданчику за адресою: м. Одеса, вул. Куйбишева, 28, спеціалізованих робіт з внутрішніми та зовнішніми мережами та монтажу дахової котельної з метою належного виконання військовою частиною А4338 умов договору № 02/1-03 від 14.03.2003 року.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора є безпідставними, у зв’язку з чим не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

1. У задоволенні позову Військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Південьвійськбуд" до Закритого акціонерного товариства "ПІК" та Спільного українсько-чеського підприємства "Інекон-Сервіс" товариства з обмеженою відповідальністю про зобов’язання усунути перешкоди у здійсненні робіт відмовити.

2. ВИЗНАТИ недійсним договір № 02/1-03 про спільну діяльність з будівництва будинку по вул. Куйбишева, 28 в м. Одесі від 14.03.2003 р., укладений між військовою частиною А4338, Закритим акціонерним товариством "ПІК" та Спільним українсько-чеським підприємством "Інекон-сервіс" (ТОВ).