За позовом

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Рівне

до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2, м. Луганськ

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ СТИЛЬ", с. Цміни Маневицький район Волинська область

про стягнення 11880 грн. 00 коп.

Суддя Пономаренко Є.Ю.

Представники сторін:

від позивача -не прибув;

від відповідача -ОСОБА_3., представник по довіреності №621 від 24.04.08;

від третьої особи -не прибув.

До початку слухання справи по суті не заявлено вимогу про фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з чим відповідно до ст. ст. 4- 4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України таке фіксування судом не здійснювалося.

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача коштів в розмірі 11 880 грн. 00 коп., з яких: 6303 грн. - борг за надані транспортні послуги за заявкою від 05.12.2007р. та 5577 грн. - збитків понесених у зв'язку з невиконанням обов'язків по нормативному навантаженні вантажу.

Позивач не скористався правом на участь у судовому засіданні свого представника та письмово просить розглянути спір без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, на підставах викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись зокрема на відсутність договірних правовідносин між позивачем і відповідачем та недоведеність всіх складових правопорушення, за яким заявлено до стягнення збитки.

Третя особа не скористалася правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце була повідомлена належним чином.

З огляду на закінчення встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України двомісячного строку вирішення господарського спору спір розглянуто судом у даному засіданні з прийняттям рішення.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та третьої особи і надані ними докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Позовні вимоги ґрунтуються на наступних обставинах.

Відповідач має заборгованість перед позивачем - ОСОБА_1 згідно складеної між ними заявки на перевезення від 05.12.2007р. в сумі 6 303 грн. Крім того, у зв'язку з перевантаженням автомобіля виявленим на митному переході позивачем заявлено до стягнення збитки: 580 евро (4300грн.) - штраф сплачений водієм на митному переході за перевантаження автомобіля; 695 грн. -пошкодження пневмоподушки; 582 грн. - вартість дизельного палива, яка розрахована виходячи з зайвої ваги вантажу.

Позивачем надано суду (як витребуваний судом оригінал) одержаний ним за допомогою факсимільного зв'язку примірник заявки на виконання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу у міжнародному сполученні від 05.12.2007р.

За даною заявкою перевізником визначено ОСОБА_1 - позивача у справі, а відповідача - експедитором.

Згідно даного примірника заявки більша її частина, у тому числі підпис та печатка ОСОБА_2. роздрукована на факсимільному пристрої.

Частина тексту заявки дописана від руки, у тому числі такі важливі умови (з урахуванням доводів щодо перевантаження), як марка автомобіля, державні номери автомобіля та причепа, прізвище та ім'я водія, а також що за перегруз понад 38 т загальної маси відповідає та сплачує експедитор.

Підпис та печатка перевізника -ОСОБА_1. в наданій заявці оригінальні.

Належних доказів повернення відповідачу підписаного з боку позивача примірника заявки до початку виконання зобов'язань за заявкою, позивачем суду не надано.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 2 зазначеної статті договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Підставами заявленого позову у даній справі позивач - ОСОБА_1 вказує обставини, за якими ним, як перевізником, виконані у повному обсязі зобов'язання по перевезенню вантажу за заявкою на виконання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажу у міжнародному сполученні від 05.12.2007р.

На підтвердження виконання послуг по перевезенню вантажу позивачем надано оригінал міжнародної товарно-транспортної накладної від 07.12.2007р. (а.с. 55).

Згідно даної накладної перевізником є підприємець ОСОБА_4, а не ОСОБА_1. Так, у графі 16 міжнародної товарно-транспортної накладної від 07.12.2007р., в якій підлягає визначенню найменування, адреса, країна перевізника визначено ОСОБА_4 та її адреса і країна. У графі 23 "підпис та штамп перевізника"стоїть відбиток печатки ОСОБА_4 та поставлено підпис, який візуально не належить позивачу.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено допустимими засобами доказування факт виконання саме ним, ОСОБА_1, зобов'язань з перевезення згідно заявки від 05.12.2007р. та права вимоги за невиконання зобов'язань відповідачем.

Крім того, позивачем надано письмові пояснення, одержані судом 16.05.2008р., в яких зазначається, що водій ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах з орендодавцем автомобіля ОСОБА_4. Так, крім того, що перевізником згідно товарно-транспортної накладної визначено ОСОБА_4, а не позивача, і водій автомобіля, яким здійснювалося, перевезення є найманим працівником ОСОБА_4, а не позивача.

Наявність договору оренди транспортного засобу між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, не підтверджує виконання спірного перевезення позивачем, оскільки договір оренди не є належним та допустимим доказом виконання зобов'язання з перевезення вантажу. Такий договір може лише посвідчувати право користування орендарем транспортним засобом, але жодним чином не підтверджує перевезення вантажу (тобто переміщення вантажу від місця завантаження до місця призначення) за певним маршрутом.

Належним доказом перевезення вантажу є вантажна товарно-транспортна накладна.

Згідно ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно п. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ратифікованою Україною згідно із Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" (57-16) вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами виконання ним зобов'язань з перевезення вантажу за маршрутом Україна -Італія та відповідно наявність у нього права вимоги до відповідача про стягнення коштів за перевезення та збитків.

Крім того, дослідивши надані докази суд дійшов висновку, що договір перевезення, оформлений заявкою від 05.12.2007р., не можна вважати укладеним у зв'язку з наступним.

Згідно ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Згідно ч. 2 ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 3 зазначеної статті укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.

Загальні вимоги до письмової форми правочину визначені статтею 207 ЦК України.

Відповідно до п. 3.4. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.97 (z0128-98) (далі -правила перевезень), після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом і печаткою Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов'язаний направити Замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження.

Позивачем не надано доказів направлення відповідачу примірника заявки від 05.12.2007р. у триденний термін після її підписання.

Тим самим не доведено обізнаність відповідача про підписання позивачем договору та як наслідок про факт укладення договору.

Крім того, відносно того, що договір перевезення не може вважатися укладеним на підставі наданої заявки від 05.12.2007р. слід зазначити наступне.

Порядок укладення господарських договорів викладений у ст. 181 Господарського кодексу України.

Як зазначено вище у даному рішенні не всі положення заявки були викладені при підписанні її проекту відповідачем. Після одержання позивачем проекту заявки ним були дописані ряд положень заявки. Підписаний примірник заявки не було направлено позивачем відповідачу, і відповідач не засвідчив своє погодження з заявкою в оновленому вигляді після доповнення деяких положень позивачем.

Таким чином, не доведено факт укладення договору перевезення оформленого заявкою від 05.12.2007р.

На підставі викладеного у задоволенні вимог по стягненню боргу за перевезення вантажу та збитків слід відмовити.

Щодо вимог про стягнення збитків додатково слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди можуть мати місце при наявності складу цивільного правопорушення, який включає до себе протиправну поведінку заподіювача збитків - відповідача; наявність негативних наслідків (збитків), причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та наслідками (збитками); вина відповідача - заподіювача збитків.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Одним з елементів складу цивільного правопорушення, який вимагається законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, є об'єктивна сторона, яку утворюють: наявність збитків у майновій сфері кредитора; протиправні дії, які виражені у невиконанні або неналежному виконанні боржником взятого на себе зобов'язання; причинний зв'язок між протиправними діями боржника та збитками.

При цьому важливим елементом об'єктивної сторони правопорушення є причинний зв'язок між збитками, які виникли у кредитора та протиправними діями боржника, які виражені у порушенні ним взятих на себе зобов'язань. Тобто, протиправна дія є причиною, а збитки -наслідком протиправної дії.

Враховуючи фактичні обставини справи, суду не доведено належним чином всіх складових обставин, що можуть бути підставами стягнення з відповідача заявлених збитків.

Таким чином, у задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати у складі: державного мита у сумі 118 грн. 80 коп., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. покладаються на позивача.

Зайве сплачене державне мито у сумі 00 грн. 20 коп., перераховане платіжним дорученням від 20.02.2008р. №85 підлягає поверненню позивачу.

Згідно ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати у складі: державного мита у сумі 118 грн. 80 коп., а також витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. покласти на позивача.

3. Повернути фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) зайво сплачене за платіжним дорученням від 20.02.2008р. №85 державне мито у сумі 00 грн. 20 коп. Підставою для повернення сплаченого державного мита є дане рішення підписане суддею та скріплене печаткою суду.

В судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 20.05.2008 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.