37/92 Про визнання недійсним інвестиційного договору та визнання права власності на причал - 25.04.2008 Прийняття

На новий розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Підприємства "Вимпел"до Міністерства оборони України, Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України "Укроборонбуд"про визнання договору №14/03-06/01/1 від 24 березня 2006 року дійсним та визнання права власності на причал № 248 довжиною 146, 4 м, розташований на території військового містечка № Б-1 м. Севастополь, Балаклавська бухта.

Позовні вимоги обґрунтовані неможливістю виконати умови договору щодо його нотаріального посвідчення.

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 21 грудня 2006 року (суддя Остапова К.) позовні вимоги Підприємства "Вимпел"задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військовий прокурор Севастопольського гарнізону звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати рішення в даній справі скасувати з підстав неправильного застосування господарським судом приписів статей 1, 2 Закону України "Про правовий режим майна Збройних Сил України", статей 1, 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", а в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2008 року рішення Господарського суд міста Севастополя від 21.12.2006 року у справі № 20-4/419 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Зазначена постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності, що в силу вимог статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України зумовлює скасування рішення господарського суду та передачу справи на новий розгляд.

За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва від 07.03.2008 року справу № 20-4/419 було передано на новий розгляд судді Кондратовій І.Д.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2008 року розгляд справи було призначено на 25.03.2008 року о 12-00.

Представники сторін в судове засіданні 25.03.2008 року не з’явились, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 13.03.2008 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2008 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача 2 в судове засіданні 08.04.2008 року не з’явились, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 13.03.2008 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Представник відповідача 1 надав суду відзив на позовні вимоги, відповідно до якого просить в позові відмовити повністю, посилаючись на те, що спірні правочини були укладені з порушенням чинного законодавства, підписані від Міністерства оборони України особою, яка не мала на це повноважень, зміст спірних договорів суперечить чинним у законодавству, що є порушенням вимог частини першої статті 203 ЦК України та підставою для визнання вказаних правочинів недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2008 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України "Укроборонбуд"в судове засідання 25.04.2008 року не з'явились, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 13.03.2008 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 25.04.2008 року судом оголошено лише вступна та резолютивна частина рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача 1 та Військової прокуратури Київського гарнізону, Господарський суд міста Києва, -

24.03.2006 року між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяла філія Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд"в особі директора Мельник В.Л. та підприємством "Вимпел"був укладений інвестиційний договір № 14/03-06/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів господарсько-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № Б-1 (АРК., м. Севастополь, Балаклавська бухта, причал № 248), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (надалі - договір 1).

Згідно п. 2.5 зазначеного договору 1, його предметом є спільна діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами (причал № 248 площею 146,4 м, розташованого на території військового містечка № Б-1 за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта) та подальшу їх експлуатацію відповідно до призначення.

Відповідно п. 2.9 цього договору 1 пайовим внеском відповідача є його витрати на проектування та будівництво (реконструкцію) 100% площі об'єкту та кожної його складової частини та всі інші витрати безпосередньо пов'язані з виконанням предмету договору та всіх інших заходів, що його забезпечують.

В той же час, як визначено у п. 2.6 договору, пайовий внесок позивача складає нерухоме майно згідно переліку, який відповідно до п. 2.7 договору було передано відповідачу за актом прийому-передачі.

Пунктами 10.1 та 10.2 договору 1 передбачено право позивача здійснити викуп пайової участі відповідача шляхом укладання цивільно-правових угод (правочинів) купівлі-продажу, міни матеріальних активів та інших угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно, що складає розмір пайової участі (паю) відповідача за даним договором.

На виконання п. п. 10.1 та 10.2 вищезазначеного договору між тими ж сторонами укладений договір № 14/03/-06/01/1 про викуп (компенсацію пайової участі) паю Міністерства оборони України в договорі від 24.03.2006 року № 14/03/-06/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів господарсько-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № Б-1 (АРК, м. Севастополь, Балаклавська бухта, причал № 248), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (надалі - договір 2).

Пунктом 2 договору 2 передбачено, що компенсація вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24.03.06 № 14/03-06/01/1 позивач шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі (паю) позивача, а саме причал № 248 –146,4 м, оціночна вартість права пайової участі (паю) відповідача, відповідно до умов договору, згідно з експертним звітом становить - 592194,00 грн., викуп позивачем пайової участі (паб) відповідача в договорі № 14/03-06/01 від 24.03.2006 року здійснюється за 1070000,00 грн.

Позивач звернувся до Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд"з вимог нотаріально посвідчити договір № 24.03.2006 року № 14/03-06/01/1, проте директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд"листом № №/н від 14.12.2006 року відмовився від нотаріального посвідчення договору від 24.03.2006 року № 14/03-06/01/, у зв’язку з відсутністю право установчих документів.

Позивач, вважає, що відповідач безпідставно ухиляється від нотаріального посвідчення договору, в зв’язку з чим звернувся до суду з позовом про визнання договору № 14/03-06/01/1 від 24.03.2006 року про викуп (компенсацію пайової участі) паю Міністерства оборони України в договорі від 24.03.2006 року № 14/03/-06/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів господарсько-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № Б-1 (АРК., м. Севастополь, Балаклавська бухта, причал № 248), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном міністерства оборони України, від імені якого діє директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України "Укроборонбуд"Мельник В.Л., що діє на підставі довіреності від 09.03.2006 року та Підприємством "Вимпел", а також позивач просив також визнати право власності Підприємства "Вимпел"на причал 248 довжиною 146,4 м, розташований на території військового містечка № Б-1, м. Севастополь, Балаклавська бухта.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" (147/98-ВР) ) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно Положення про Міністерство оборони України, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1080 від 03.08.2006 року (1080-2006-п) , Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили. Міноборони є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони. Міноборони відповідно до покладених на нього завдань: у питаннях формування та реалізації державної політики у сфері оборони і військового будівництва, військово-політичного управління Збройними Силами:

- розробляє проекти та виконує державні програми розвитку Збройних Сил, розвитку озброєння і військової техніки, інші програми (плани) будівництва та розвитку Збройних Сил; бере участь в стратегічному плануванні у сфері оборони та військового будівництва; координує в установленому порядку діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з питань підготовки держави до оборони; готує пропозиції і розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів у сфері оборони, організовує, забезпечує і контролює їх виконання;

- формує основні показники державного оборонного замовлення, здійснює розміщення і оплату робіт із закупівлі, сервісного обслуговування, модернізації та ремонту озброєння і військової техніки, кодифікації на предмети постачання, капітального будівництва, закупівлі продовольства, речового та іншого майна, матеріальних та інших ресурсів для Збройних Сил, а також в установленому порядку для інших військових формувань;

- забезпечує здійснення взаємовідносин Збройних Сил з державними органами, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями та громадянами;

- реалізує політику з питань проходження державної служби у Збройних Силах;

- сприяє діяльності суб'єктів, які здійснюють демократичний цивільний контроль над Збройними Силами;

- забезпечує здійснення у Збройних Силах заходів щодо створення та розвитку інформаційних систем і ресурсів;

Відповідно до наказу Міністра оборони України від 28.12.2005 року № 772 "Про деякі питання організації будівництва" визначено, що замовником будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей є Міністерство оборони України. Договори предметом яких є будівництво житла для військовослужбовців збройних сил України та членів їх сімей, укладаються виключно від імені Міністерства оборони України. Право підпису таких договорів та здійснення всіх правочинів за ними було надано директору Департаменту будівництва.

Згідно пункту 5 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, яке затверджено Постаною Кабінету Міністрів України "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" від 28 грудня 2000 р. N 1919 (1919-2000-п) повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна (крім майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення), списаного військового майна та військового майна, яке підлягає утилізації, надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно. Для організації і проведення конкурсів (тендерів) утворюється комісія, до складу якої входять фахівці Міноборони та Мінекономіки. Умови і порядок проведення конкурсів (тендерів) затверджуються Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Фондом державного майна і реєструються Мін'юстом.

Між тим від імені Міністерства оборони України договори від 24.03.2006р. № 14/03/-06/01 та № 14/03/-06/01/1 були укладені директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд"Мельником В'ячеславом Леонідовичем, який діяв на підставі довіреності Міністерства оброни України від 09.03.2006 р.

Так, згідно довіреності від 09.03.2006 р., зареєстрованої в реєстрі за № 610, директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд""Укроборонбуд"Мельник В.Л. має право укладати від імені Міністерства оборони України на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання правочини (договори, контракти) спільної діяльності, про пайову участь у будівництві житла, на виготовлення проектно-кошторисної документації, підряду на капітальне будівництво, врегулювання відносин, заміни сторони, купівлі-продажу житла (квартир).

Проте, відповідне рішення Міністра оборони України та погодження директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України на укладення директором філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд"Мельника В.Л. договорів № 14/03/-06/01 та 14/03/-06/01/1 від 24.03.2006р. в матеріалах справи відсутні. У зв'язку з цим, на думку суду, договори № 14/03/-06/01 та 14/03/-06/01/1 від 24.03.2006 р. від імені уповноваженого органу управління військовим майном - Міністерства оборони України укладено неуповноваженою особою.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України соба, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно частини 1,3 статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Таким чином, судом встановлено що довіреністю від 09.03.2006 року встановлено певні умови, лише за наявності яких вказана особа набувала повноважень вчиняти відповідні правочини від імені Міністерства оборони України, тобто Мельник В.Л. мав право укладати виключно на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України.

Відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

На виконання договору 1 та договору 2 його сторонами не вчинялось жодних дій, тобто сторонами даних договорів не виконувались передбачені договорами зобов’язання, що не призвело до правових наслідків для його сторін, а тому у суду відсутні правові підстави вважати дані договори схваленими.

Згідно частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в тому числі наявність у особи, яка вчиняє правочин необхідної цивільної дієздатності.

Судом встановлено, що Мельник В.Л. не мав необхідних повноважень для укладення договорів № 14/03/-06/01 та 14/03/-06/01/1 від 24.03.2006р.

До того ж судом встановлено, що умови договорів № 14/03/-06/01 та 14/03/-06/01/1 від 24.03.2006р.суперечать законодавству України з огляду на наступне.

Відповідно до умов договору № 14/03/-06/01 предметом угоди є пайова участь (пай) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі від 24.03.2006 р. № 14/03/-06/01 про спільну діяльність сторін по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів господарсько-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: військове містечко №Б-1 (АРК, м. Севастополь, Балаклавська бухта,причал № 248). При цьому згідно інвестиційного договору № 14/03/-06/01 спірні об'єкти нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці на території військового містечка № Б-1, є державною власністю.

Тобто, умовами договору фактично передбачено відчуження військового майна, яке є державною власністю.

Згідно статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

На виконання статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України"Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1919 від 28.12.2000 р. (1919-2000-п) , якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил. Пунктом 1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил (далі по тексту - Положення про порядок відчуження військового майна) встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

Пунктом 2 Положення про порядок відчуження військового майна (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що відчуження військового майна - це вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей.

Реалізація військового майна в пункті 2 Положення про порядок відчуження військового майна визначена як господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Відповідно до пункту 3 Положення про порядок відчуження військового майна повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно пункту 6 Положення про порядок відчуження військового майна рішення про відчуження військового майна, зазначене у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Таким чином, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна. Однак, рішення на відчуження спірного майна ні Кабінетом Міністрів України, ні Міністерством оборони України не приймалось.

Крім того, пункт 12 Положення (в редакції Постанови КМУ від 19.05.2005 р., чинній на момент укладення спірного договору) передбачав, що реалізація цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого військового майна здійснюється за процедурою торгів (тендерів), що визначається Міноборони за погодженням з Мінекономіки та Мінфіном. Пункт 12 Положення у чинній редакції передбачає, що реалізація нерухомого військового майна здійснюється на аукціонах (за конкурсом) у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, реалізацію спірного майна у 2006 році на момент укладення спірного договору можливо було здійснювати за процедурою торгів (тендерів), однак, вказаний порядок реалізації спірного майна не був дотриманий.

До того ж, як вбачається з Положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління та Положення про філію Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд", Центральне спеціалізоване будівельне управління, якому підпорядкована філія Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд", є державною госпрозрахунковою установою квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України.

Судом встановлено, що Центральне спеціалізоване будівельне управління є державним комерційним підприємством в розумінні ст. 74 Господарського кодексу України, оскільки є юридичною особою установою, яка веде господарську діяльність на принципах підприємництва та отримує прибуток. При цьому Положенням про Центральне спеціалізоване будівельне управління передбачено, що відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за Управлінням, здійснюється за погодженням з Міністерством оборони України.

Так, відповідно до пункту 5 статті 75 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Між тим, як з'ясовано судом, згода органом, до сфери управління якого входить ЦСБУ, - Міністерством оборони України на відчуження спірного майна філії ЦСБУ "Укроборонбуд"не надавалась.

Відтак, суд дійшов висновку, що договори № 14/03/-06/01 та № 14/03/-06/01/1 від 26.03.2006 року суперечать чинному законодавству, зокрема вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) щодо порядку відчуження державного майна та ст. 75 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є юридичним фактом та являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату.

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені у статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) іншої, які передбачені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

У відповідності до п. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Представник відповідача 1 звернувся до суду з відповідним клопотанням про визнання недійсними договори № 14/03/-06/01 та № 14/03/-06/01/1 від 26.03.2006 року.

Суд вважає за доцільне скористатись правом, наданим суду статтею 83 Господарського процесуального кодексу України та визнати недійсними договори № 14/03/-06/01 та № 14/03/-06/01/1 від 26.03.2006 року, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства та укладені від імені Міністерства оборони України неуповноваженою особою.

На підставі вищевикладеного, суд вважає викладені у позовній заяві доводи Підприємства "Вимпел"про дійсність договору № 14/03/-06/01/1 є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Крім того, слід зазначити, що позовні вимоги щодо визнання права власності на причал № 248 довжиною 146,4 м, розташований на території військового містечка № Б-1, м. Севастополь, Балаклавська бухта не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

У відповідності до п. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом. Крім того, згідно вимог ст. 392 Цивільного кодексу України лише власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи недійсність договорів № 14/03/-06/01 та № 14/03/-06/01/1 від 26.03.2006 року, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, розташоване на території військового містечка № Б-1.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

1. В позові відмовити повністю.

2. Визнати недійсним договір № 14/03-06/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів господарсько-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № Б-1 (АРК, м. Севастополь, Балаклавська бухта, причал № 248), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, від імені якого діяла філія Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони "Укроборонбуд"в особі директора Мельник В.Л. та підприємством "Вимпел".

3. Визнати недійсним від 24.03.2006 року № 14/03/-06/01 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів господарсько-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № Б-1 (АРК., м. Севастополь, Балаклавська бухта, причал № 248), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, укладений між Державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном міністерства оборони України, від імені якого діє директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України "Укроборонбуд"Мельник В.Л., що діє на підставі довіреності від 09.03.2006 року та Підприємством "Вимпел".

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу.