В засіданнях приймали участь представники сторін :

Від позивача : Якименко Ю. В.- представник за довіреністю № 300 від 28.12.2007 року; Дудар О.В.- представник за довіреністю № 301 від 28.12.2007р.;

Від відповідача : Мягкий А.В.- представник за довіреністю № 2 від 28.10.2007 року;

Рішення прийняте 22.01.2008 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 21.01.2008 року по 22.01.2008 року для виготовлення повного тексту рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта Регіон Сервіс" про визнання недійсним п. 7.4 договору № 14/08/1 від 14.08.2007 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2007 р. порушено провадження у справі № 37/626, розгляд справи було призначено на 21.01.2008 р. о 14-30.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 21.01.2008 року в судовому засіданні надав відзив на позовні вимоги, відповідно до якого зазначає, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні 21.01.2008 року заявив усне клопотання про оголошення повного тексту рішення. Подане клопотання судом задоволено.

У судовому засіданні 21.01.2008 року судом оголошено про закінчення розгляду справи, а також на підставі частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 22.01.2008 року для виготовлення повного тексту рішення по справі № 37/626, про що сторони повідомлені письмово під розписку.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.01.2008 року було оголошено повний текст рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

04 серпня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Укртранснафта" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафта Регіон Сервіс" (Покупець) був укладений договір № 14/08/1 (далі- Договір).

Пунктом 7.4 Договору визначено, що у випадку порушення Продавцем строку поставки товару, відповідно до підписаних додаткових угод до договору, які є його невід’ємною частиною, Продавець на письмову вимогу сплачує Покупцеві пеню у розмірі 0,1 % від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення, а у випадку перевищення 90-денного терміну поставки за оплачений Покупцем товар –0,3 % від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення.

Позивач просить суд визнати даний пункт Договору недійсним. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що пункт 7.4 зазначеного договору суперечить статті 549 Цивільного кодексу України, а також Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) .

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що пункт 7.4 договору № 14/08/01 від 04.08.2007 року відповідає вимогам чинного законодавства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (435-15) . Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та цього Кодексу (435-15) .

Згідно частини 6 статті 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до частини 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом (436-15) . Отже, норми Господарського кодексу (436-15) є спеціальними щодо встановлення відповідальності по зобов'язаннях суб'єктів господарювання.

Так зокрема, у відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом (436-15) , іншими законами або договором.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

За таких обставин судом встановлено, що норми Господарського кодексу України (436-15) є спеціальними норами щодо встановлення відповідальності по зобов'язаннях суб'єктів господарювання, даними нормами передбачено застосування штрафних санкцій, зокрема, пені, за порушення будь-яких господарських зобов’язань, а не тільки за невиконання грошового зобов’язання, а тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення строків поставки у вигляді пені в розмірі 0,1 % від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення, а у випадку перевищення 90-денного терміну поставки за оплачений покупцем товар –0,3% від вартості недопоставленого товару за кожний день прострочення не суперечить матеріальному праву, та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання недійсним пункту 7.4 Договору № 14/08/1 від 14.08.2007 року (дана правова позиція також підтверджується Постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.09.2005 року).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача визнаються судом необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Господарський суд міста Києва, -

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.