Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2002р.
За позовом Спільне українсько-російське підприємство у формі
товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" до Державне
підприємство "УУУ"
про стягнення 44 670,00 грн. пені та збитків
Представники:
Від позивача Присутні
Від відповідача Присутні
ХХ.ХХ.2002р. в судовому засіданні, за згодою сторін, на підставі
ст.85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судом оголошено вступну та
резолютивну частину рішення.
Рішення приймається ХХ.ХХ.2002р., оскільки ХХ.ХХ.2002р. в судовому
засіданні, на підставі ст.77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оголошувалася перерва.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач звернувся з позовом про стягнення 44 974, 61 грн. пені та
збитків, спричинених внаслідок інфляції.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне.
ХХ.ХХ.2000р. між позивачем та відповідачем укладено договір
поставки № 1 згідно якого позивач (постачальник) зобов'язався
поставити, а відповідач (покупець) прийняти та оплатити товар в
асортименті, кількості та ціні, вказаних в накладних
постачальника. Згідно актів приймання-передачі від ХХ.ХХ.01р. та
ХХ.ХХ.01р. та накладних № 0 від ХХ.ХХ,01р. та №№ 1, 6 від
ХХ.ХХ.01р. позивач поставив відповідачу бітуму та гудрону на
загальну суму 352 300, 80 грн. Згідно п.2.2 договору поставки
відповідач зобов'язався оплатити вартість товару протягом 20 днів
з дня поставки, тобто з ХХ.ХХ.01р.
Відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, тому позивач
змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення
заборгованості за вказаним договором.
ХХ.ХХ.01р. по справі № 0/000 Господарським судом міста Києва було
винесено рішення, яким задоволене позовні вимоги Спільного
українсько -російського підприємства у формі товариства з
обмеженою відповідальністю "ХХХ" та з Державного підприємства
"УУУ" стягнуто заборгованість в сумі 352 300, 80 грн. Відповідач
добровільно не виконав рішення суду, тому ХХ.ХХ.02р. та ХХ.ХХ.02р.
відділом державної виконавчої служби рішення було виконано
повністю в примусовому порядку.
Позивач вважає, що окрім суми основного боргу, що вже стягнуто з
відповідача, йому завдано збитки у вигляді інфляційних втрат, які
складають 3 875,3 грн. за період з серпня 2001 року по квітень
2002 року.
Також відповідач (боржник за договором поставки), як такий, що
прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на
вимогу кредитора - позивача сплатити три відсотки річних від
простроченої суми, що за період з ХХ.ХХ.2001р. по ХХ.ХХ.2002р. (10
міс.) складає 8 807,8 грн.
Пунктом 5.1. договору поставки передбачено сплату штрафних санкцій
у вигляді пені в розмірі 0,2% від несплаченої суми (вартості
неоплаченого товару) за кожний календарний день прострочення
оплати. За таких обставин, пеня за 5 місяців прострочення виплати
заборгованості складає 32 291,8 грн. Таким чином, загальна сума
позовних вимог складає 44 974, 61 грн.
Заявою № 1 від ХХ.ХХ.2002р. позивач уточнив позовні вимоги та
просить суд стягнути з відповідача пеню за порушення строку
виконання зобов'язань за період з ХХ.ХХ.2001р по ХХ.ХХ.2002р. в
сумі 35 510,20 грн.; суму трьох відсотків річних за період з
ХХ.ХХ.2002р. по ХХ.ХХ.2002р. в розмірі 5 284,50 грн. та збитки,
спричинені інфляцією в сумі 3 875,30 грн. Загальна сума позовних
вимог складає 44670,00грн.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись у своєму відзиві
від ХХ.ХХ.02р. № 9 на наступне.
Виходячи з положення ст.22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач вправі
до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог.
Однак, в судовому процесі по справі № 0/000 (Рішення № 0/00 від
ХХ.ХХ.01р.) позивач не висував вимоги щодо понесених збитків та
штрафних санкцій. Згідно ст.115 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення
господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на
всій території України.
Згідно Інструкції Держарбітражу СРСР від 23.09.74 р. № И-1-33
( v1-33400-74 ) (v1-33400-74)
при розгляді спорів по відшкодуванню збитків
арбітраж повинен встановити чи вчинялись позивачем міри для
зменшення збитків або для зменшення їх розмірів. В своєму позові
позивач не довів факту існування збитків. Також не надано
підтверджень вчинення дій, направлених на зменшення розмірів
збитків.
У своєму другому відзиві від ХХ.ХХ.02р. № 9 відповідач визнає пеню
повністю, але просить суд зменшити її розмір у зв'язку з тим, що
ним було повністю виконано зобов'язання за договором поставки та
сплачено борг через орган ВДВС, а також сплачено 5% виконавчого
збору. Відповідач посилається на те, що "УУУ" є державним
підприємством та виплата суми, що просить з нього стягнути
позивач, вплине на господарську діяльність та строки виплати
заробітної плати працівникам підприємства.
Що стосується інфляційних втрат позивача, відповідач їх не визнає
з наступних підстав. Згідно роз'яснень Вищого арбітражного суду
України № 02-5/223 від 12.05.99р. ( v_223800-99 ) (v_223800-99)
позивач, який
бажає стягнути збитки з урахуванням індексу інфляції, повинен у
кожному конкретному випадку подати арбітражному суду обґрунтований
розрахунок відповідної суми, що не було зроблено позивачем. Згідно
п.3 вказаних Роз'яснень ( v_223800-99 ) (v_223800-99)
належна до стягнення сума
з урахуванням індексу інфляції розраховується на момент
пред'явлені: я претензії, що також не було зроблено позивачем.
3% річних відповідач визнав, однак просив суд зменшити
розмір-стягуваної суми, оскільки відповідач є державним
підприємством та виплата суми, що просить з нього стягнути
позивач, вплине на господарську діяльність та строки виплати
заробітної плати працівникам підприємства.
У запереченні на відзив позивач посилається на наступне.
Положення ст.83 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачають право
Господарського суду зменшувати розмір пені у виняткових випадках,
а не взагалі к а застосовувати неустойку до порушення договірних
зобов'язань. Відповідач п-з наводить належних та обгрунтованих
причин, які були б підставою для зменшення розміру пені. Положення
цієї статті не поширюються на збитки, завдані інфляцією коштів та
на 3% річних, тобто ця стаття не може застосовуватися для
зменшення сум збитків.
Договором поставки № 1 від ХХ.ХХ.00р. не було передбачено
претензійного порядку вирішення спорів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників з
сторін, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
ХХ.ХХ.2000р. між позивачем Спільним українсько-російським
підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю
"ХХХ" та відповідачем Державним підприємством "УУУ" укладено
договір поставки № 1, згідно якого позивач (постачальник)
зобов'язався поставити, а відповідач (покупець) прийняти та
оплатити товар в асортименті, кількості та ціні, вказаних в
накладних постачальника.
Згідно актів приймання-передачі від ХХ.ХХ.01р. та ХХ.ХХ.01р. та
накладних № 7 від ХХ.ХХ.01р., та №№ 1, 6 від ХХ.ХХ.01 р. позивач
поставив відповідачу бітуму та гудрону на загальну суму 352 300,
80 грн.
Згідно п.2.2 договору поставки відповідач зобов'язався оплатити
вартість товару протягом 20 днів з дня поставки, тобто з
ХХ.ХХ.01р.
Відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, в зв'язку з чим
позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості
за вказаним договором.
ХХ.ХХ.01р. по справі № 0/000 господарським судом винесено рішення,
яким позовні вимоги в розмірі 352 300, 80 грн. задоволено.
Відповідач добровільно не виконав рішення суду, тому ХХ.ХХ.02р. та
ХХ.ХХ.02р. відділом державної виконавчої служби рішення було
виконано в примусовому порядку.
Зазначені обставини не оспорюються позивачем та відповідачем.
Заявлені позовні вимоги ґрунтуються на умовах, укладеного між
позивачем та відповідачем, договору поставки щодо сплати пені за
прострочення проведення розрахунків за поставлений згідно договору
товар та положеннях статей 203, 214 Цивільного кодексу УРСР
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо обов'язку боржника відшкодувати кредитору збитки
та сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час
прострочення виконання грошового зобов'язання, а також 3 проценти
річних з простроченої суми.
Відповідно до ст. 161, 162 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений
строк відповідно до вказівок договору, одностороння відмова від
виконання зобов'язань не допускається.
Згідно ст.6 та ст.178 ЦК УРСР пеня є самостійним способом захисту
цивільних прав та одним із видів забезпечення виконання
цивільно-правових зобов'язань. Нею визнається визначена законом
або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити
кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання
зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання договору.
Відповідно до ч.І ст.6 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
захист цивільних прав
здійснюється шляхом стягнення з особи, яка порушила право,
завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або
договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами,
передбаченими законом. До інших засобів захисту цивільних прав
відносяться річні та відшкодування боргу з урахуванням індексу
інфляції, що передбачено ст.214 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Крім того, чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень
відповідальності сторін за договором поставки. Отже, у випадках
невиконання або неналежного виконання умов договору кожна із
сторін має право вимагати від свого контрагента, який не виконав
або неналежним чином виконав зобов'язання, сплати неустойки і
відшкодування завданих цим збитків.
Таким чином, пеня, річні та інфляційні втрати можуть виступати в
якості самостійних позовних вимог.
Доводи відповідача стосовно можливості зменшення пені та збитків
та у зв'язку з тим, що відповідач є державним підприємством не
приймаються судом до уваги з оглядку на їх необґрунтованість та
невідповідність чинному законодавству України. Відповідачем не
наведено виключних обставин, які б заслуговували на увагу при
вирішенні питання щодо зменшення суми пені.
Діючим законодавством господарському суду не надано права
зменшувати суми збитків, що стягуються стороною в судовому
порядку.
Згідно ст.33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень. Відповідач не довів суду обгрунтованість своїх
заперечень.
Позивач надав суду розрахунок суми позову окремо по кожній з
позовних вимог. Зазначений розрахунок відповідає вимогам
законодавства щодо скорочених строків позовної давності та
обмеження розміру відповідальності за несвоєчасне виконання
грошових зобов'язань.
Згідно ст.205 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
не вважається підставою для
зменшення розміру пені та завданих збитків негативний вплив на
господарську діяльність та строки виплати заробітної плати
працівникам підприємства відповідача стягнення з нього пені та
збитків, спричинених внаслідок інфляції у разі невиконання
зобов'язань за договором поставки.
У випадках порушення зобов'язання за договором цивільне
законодавство (ст.209 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
) передбачає презумпцію вини
правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини
відповідача у невиконанні зобов'язання, навпаки, на відповідача
покладено тягар доказування того, що таке невиконання виникло не з
його вини. Відповідач не довів суду відсутність своєї вини в
порушенні зобов'язання.
За таких обставин позовні вимоги Спільного українсько-російького
підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ"
підлягають задоволенню.
Судові витрати покладаються на відповідача в сумі 446,70 грн.
державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства "ХХХ" на користь Спільного
українсько-російського підприємства у формі товариства з обмеженою
відповідальністю "ХХХ". 35 510,20 грн. пені, трьох відсотків
річних від простроченої суми - 5 284,50 грн. та збитків,
спричинених внаслідок інфляції - 3 875,30 грн., що разом складає
44 670,00 грн. (сорок чотири тисячі шістсот сімдесят гривень 00
коп.).
Стягнути з Державного підприємства "УУУ" на користь Спільного
українсько-російського підприємства у формі товариства з обмеженою
відповідальністю "ХХХ" 564,70 грн. (п'ятсот шістдесят чотири
гривні 70 коп.) судових витрат.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного
строку з дня його підписання.