95-116-03 /апеляційна інстанція/ Спір про порушення справи про банкрутство підприємства, у зв'язку з неспроможністю останнього виконати грошові зобов'язання перед кредитором по сплаті податків і зборів - Матеріали рішення 13/020-2

Постанова винесена 13.08.03 в зв'язку з тим, що на підставі ст. 77 ГПК України (1798-12) розгляд скарги відкладався та оголошувалась перерва в засіданні суду.

суть ухвали та скарги:

Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Київської області від 23.05.03 Н-ська аграрна біржа (далі - апелянт) визнана кредитором по відношенню до НВАТ "ХХХ" ( далі - боржник) на 509061-21 грн., а ДПІ у К-ському районі Київської області на 388921 грн., і затверджений реєстр вимог кредиторів в сумі 897982-21 грн.

Апелянт, не погодившись з ухвалою суду, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, оскільки при її винесенні неповно з'ясовані обставини справи, що призвело до невідповідності висновків фактичним обставинам справи та вимогам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі - Закон), і винести нову ухвалу, якою визнати його кредиторські вимоги в сумі 11868117-94 грн. Прокурор апеляційну скаргу підтримав. Заявник апеляційну скаргу не заперечив.

Розпорядник майна в судове засідання не з'явився, своїх пояснень щодо апеляційної скарги не надав і не надіслав.

Враховуючи, що в матеріалах справи є докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце розгляду скарги, суд вважає за можливе здійснити перевірку спірної ухвали без участі розпорядника майна.

Заслухавши пояснення представників сторін, прокурора та дослідивши наявні матеріали справи, апеляційний суд

Апелянт на підставі контракту лізингу від ХХ.07.97 № 3 передав боржнику платне користування на умовах лізингу 40 комбайнів-комплектів "ААА" строком на місяців, на загальну суму 9883080 дол. США.

Згідно п. 7.2 контракту періодом внесення лізингових платежів встановлений календарний рік.

Апелянт свої зобов'язання за контрактом виконав у повному обсязі, про що свідчать акти приймання-передачі сільськогосподарської техніки.

Боржник систематично порушував вимоги контракту і апелянт в червні 1998 року вилучив 4 комбайни на користь інших товаровиробників сільськогосподарської продукції. Крім того, апелянт протягом березня-червня 1999 вилучив у боржника ще 28 комбайнів-комплексів і передав їх іншим товаровиробникам сільськогосподарської продукції, що не суперечить вимогам п.10.1 контракту.

Боржник ХХ.07.99 вирішив припинити свою діяльність з ХХ.07.99, про що свідчить протокол зборів № 3, призначив ліквідаційну комісію і остання ХХ.07.99 опублікувала відповідне оголошення в газеті "Урядовий кур'єр".

ХХ.08.99 (лист № 1) апелянт пред'явив боржнику кредиторські вимоги в сумі 4732521-99 дол. США, які ліквідаційна комісія боржника листом від ХХ.10.99 № 315 відхилила у повному обсязі.

В матеріалах справи відсутні дані про визнання боржником вищенаведених кредиторських вимог.

ХХ.12.99 Арбітражний суд Київської області виніс ухвалу, якою порушив провадження у справі № 000 про визнання боржника банкрутом за заявою Машинного заводу ННН ГмбХ (Німеччина).

Враховуючи прерогативу ліквідації боржників на підставі законодавства про банкрутство, ліквідаційна комісія боржника обґрунтовано передала Арбітражному суду Київської області заяви про визнання кредиторських вимог 40 кредиторів, в тому числі і апелянта, про що свідчить лист-клопотання голови ліквідаційної комісії боржника від ХХ.02.00 № 2 ( див. справу № 000).

ХХ.04.00 перший заступник голови Арбітражного суду Київської області виніс постанову № 000, якою припинив провадження у справі, застосувавши вимоги абзацу 2 п.1 Прикінцевих положень Закону (2343-12) , згідно з яким справи про банкрутство підприємств-сільськогосподарських товаровиробників не порушуються з дня опублікування цього Закону до 01.01.2004.

ХХ.06.00 апелянт вилучив ще 7 комбайнів-комплексів, передавши відповідно іншому товаровиробнику сільськогосподарської продукцію. Таким чином, станом на ХХ.06.00 в розпорядженні боржника залишився один комбайн-комплекс "ААА" (зав.номер 777777).

ХХ.08.00 постановою Вищого арбітражного суду України № 009 постанова першого заступника голови Арбітражного суду Київської області від ХХ.04.00 залишена без змін.

ХХ.09.00 листом № 6 Арбітражний суд Київської області повернув апелянту заяву і додані до неї документи про визнання його кредитором по відношенню до боржника без розгляду в зв'язку з припиненням провадження по справи.

Враховуючи, що згідно п.5 ст.7 Закону (2343-12) , боржник з 01.01.00, тобто з дня набрання чинності цього Закону (2343-12) , зобов'язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами. Вищенаведене свідчить, що створена в 1999 боржником ліквідаційна комісія з порушенням в суді справи № 000 про банкрутство боржника втратила свої повноваження, і в подальшому не могла продовжити свою роботу, як не могла бути створена боржником і нова ліквідаційна комісія з підстав неможливості повернення кредиторам заборгованості за своїми зобов'язаннями.

Таким чином, ствердження апелянта про те, що він вживав заходів для повернення заборгованості, продовжуючи працювати з ліквідаційною комісією боржника, не грунтується на чинному законодавстві про банкрутство, а тому не тягло за собою ніяких юридичних наслідків.

Законом України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" від 18.01.2001 абзац 2 п.1 Прикінцевих положень Закону (2343-12) втратив чинність, однак апелянт з цього також не скористався і заходів щодо повернення заборгованості за контрактом № 39 не вживав.

ХХ.01.03 Господарським судом Київської області порушена справа про банкрутство боржника за заявою ДПІ у К-ському районі Київської області ( далі - заявник) в зв'язку з несплатою ПДВ в сумі 388921 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, заявником не виконані вимоги п.10 ст.7 Закону і не вжиті заходи до отримання узгодженої заборгованості по обов'язкових платежах у встановленому порядку, тобто шляхом направлення платіжних вимог до банківської установи (АКАБ "УУУ"). Направлення до банку інкасових доручень від ХХ.05.00 № 3 та від ХХ.07.00 № 05 стосуються несплати податків юридичними особами-власниками транспортних засобів, а не несплати ПДВ і за іншим рішенням керівника ДПІ.

Судом першої інстанції не дана оцінка цьому факту, а тому апеляційний суд вважає, що для порушення справи про банкрутство боржника за заявою заявники у нього законних підстав не було.

Однак, ухвалою у підготовчому засіданні від ХХ.02.03 суд зобов'язав заявника подати до офіційного друкованого органу ВР чи КМ України оголошення про порушення справи про банкрутство боржника, і 04.03.03 газета "Голос України" опублікувала вищевказане оголошення.

ХХ.04.03 апелянт звернувся до суду про визнання його кредитором на 11868117-94 грн., посилаючись на невиконання боржником своїх зобов'язань за контрактом № 3.

Апелянт не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду докладного і обгрунтованого розрахунку своїх кредиторських вимог з урахуванням строку позовної давності, оскільки за користування комбайнами в 1997-99 і вилучених в 1998-99 роках для стягнення заборгованості в установленому порядку чи визнання кредиторських вимог збіг трирічний строк позовної давності.

Посилання апелянта на додаткову угоду до контракту № 3 від ХХ.01.02, згідно якої сторони продовжили строк розрахунків за техніку до ХХ.11.02 ( п.5 угоди) та визначили заборгованість в сумі 2033605 дол. СІЛА ( п.7 угоди) судом до уваги не приймається, оскільки воно не відповідає як фактичним обставинам справи, так і чинному законодавству, а саме: вилучивши комбайни в 1998-2000 роках апелянт фактично припинив чинність контракту № 3 і не міг в 2002 році укладати до нього додаткових угод. Крім того, встановлення заборгованості шляхом укладання додаткових угод не передбачене чинним законодавством. Вищенаведене фактично свідчить про намагання сторін штучно змінити початок перебігу строку позовної давності, що суперечить ст. 73 ЦК України (1540-06) .

Враховуючи вищенаведене, слід визнати, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що строк позовної давності для визнання кредиторських вимог апелянта не збіг лише для 7 комбайнів-комплектів, які були вилучені ХХ.06.00р. та для 1 комбайна, що перебуває у розпорядженні боржника.

Судом, також правильно встановлений остаточний розмір дебіторських вмог з урахуванням строку позовної давності, пені, інфляції та річних в сумі 509 061-21 грн.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвала попереднього засідання суду зміні в частині визнання заявника кредитором, оскільки апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі, з урахуванням всіх матеріалів справи.