Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.

суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф. та Щотки С.О.,

за участю представника ВАТ "Благовіщенське хлібоприймальне підприємство" – Доценко Н.М.,

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Благовіщенське хлібоприймальне підприємство" на постанову Вищого господарського суду України від 25 вересня 2007 року № 10/228/07 у справі за позовом ТОВ "Кримзернотранс" до приватного підприємства "Інгрейн" про визнання дійсним укладеного між сторонами договору від 1 грудня 2006 року купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на це майно,

У квітні 2007 року ТОВ "Кримзернотранс" подало до господарського суду Запорізької області позов до приватного підприємства "Інгрейн" про визнання дійсним укладеного між сторонами договору від 1 грудня 2006 року купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права власності на це майно. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перерахував договірну вартість майна відповідачу, проте той ухиляється від нотаріального посвідчення договору. При цьому сторонами було досягнуто згоду з усіх істотних умов договору (а.с. 4-6).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 17 квітня 2007 року позов задоволено. Визнано дійсним укладений між сторонами договір від 1 грудня 2006 року купівлі-продажу нерухомого майна по вул. Шевченка, 8 у с. Благовіщенка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. Визнано за позивачем право власності на це нерухоме майно (а.с. 72-73).

Постановою Вищого господарського суду України від 25 вересня 2007 року № 10/228/07 вищевказане рішення суду залишено без змін (а.с. 96-98).

Рішення та постанова мотивовані тим, що позивач всі взяті на себе зобов’язання за договором виконав, перерахувавши на банківський рахунок відповідача 150 000 грн. договірної вартості нерухомого майна, а відповідач, не заперечуючи факт отримання коштів за нерухоме майно, не мав наміру з’являтися до нотаріуса з метою належного оформлення вказаного правочину.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 листопада 2007 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25 вересня 2007 року № 10/228/07 за касаційною ВАТ "Благовіщенське хлібоприймальне підприємство", де поставлено питання про скасування цієї постанови і рішення господарського суду Запорізької області від 17 квітня 2007 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України (254к/96-ВР) (а.с. 112).

Заслухавши доповідача і представника ВАТ "Благовіщенське хлібоприймальне підприємство" та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення господарського суду Запорізької області від 17 квітня 2007 року, послався на те, що у матеріалах справи містяться протокол проведення прилюдних торгів з реалізації майна від 10 липня 2006 року та акти державного виконавця про проведені прилюдні торги, що є підтвердженням законності набуття покупцем права власності на нерухоме майно (а.с. 97).

Висновки, зроблені касаційною інстанцією, є передчасними та суперечать вимогам закону.

Так, відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Ч. 1 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, право розпоряджатися, у тому числі продавати своє майно, належить власнику.

У той же час, суди не встановили, хто був власником майна, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Ч. 4 ст. 334 ЦК України передбачено, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Це положення кореспондується з ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", де зазначено, що правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

У відповідності з ст. 19 цього Закону підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Відповідно до ч. 8 ст. 3 цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень проводиться місцевим органом державної реєстрації прав.

Згідно п. 6.4 "Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (z0745-99) із змінами і доповненнями, на підставі акта державного виконавця про проведені прилюдні торги нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України підлягає державній реєстрації.

Таким чином, протокол прилюдних торгів та акти державного виконавця про проведені прилюдні торги, що відбулися 10 липня 2006 року, на які послалась у своїй постанові касаційна інстанція як на правовстановлюючі документи, не можуть вважатись такими, що підтверджують право власності відповідача на нерухоме майно.

Наведені обставини і вимоги закону не були враховані судовими інстанціями при розгляді справи.

У зв’язку з цим прийняті по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід врахувати зазначене, визначити, хто був власником майна, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу. У залежності від встановленого необхідно розглянути можливість залучення цього суб’єкта господарювання до участі у справі в якості третьої особи та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ВАТ "Благовіщенське хлібоприймальне підприємство" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 вересня 2007 року № 10/228/07 та рішення господарського суду Запорізької області від 17 квітня 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Вищий господарський суд України, переглядаючи справу у касаційному порядку, не взяв до уваги, що право розпоряджатися, у тому числі продавати своє майно, належить власнику. Слід визначити, хто був власником майна, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу.