П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 грудня 2007 року
м. Київ
Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого
Барбари В.П.,
суддів:
Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.I., Потильчака О.I.,
Черногуза Ф.Ф., Щотки С.О.,
за участі представників:
позивача -
Вовк Н.П.,
відповідача -
Єлізар'єва С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Брок бізнес інвест 2005"
на постанову Вищого господарського суду України від 27 вересня
2007 року у справі №3/453 за позовом Iнституту педагогіки Академії
педагогічних наук України до товариства з обмеженою
відповідальністю "Брок бізнес інвест 2005" про визнання недійсним
договору оренди нерухомого майна,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2006 року Iнститут педагогіки Академії педагогічних
наук України звернувся до Господарського суду міста Києва з
вказаним позовом, посилаючись на те, що 24 січня 2006 року між ним
та товариством з обмеженою відповідальністю "Брок бізнес інвест
2005" було укладено договір оренди державного нерухомого майна -
приміщення площею 2 288,40 м-2, яке розташоване за адресою: місто
Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 10. Вважаючи, що сторони не
дійшли згоди з усіх істотних умов договору, оскільки у ньому
неправильно зазначено розмір орендної плати, Iнститут педагогіки
Академії педагогічних наук України просив суд про задоволення
позовних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 7 листопада 2006
року позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17
травня 2007 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано,
у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 27 вересня
2007 року зазначену постанову апеляційного господарського суду
скасовано, рішення місцевого господарського суду залишено без
змін.
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 15
листопада 2007 року за касаційною скаргою товариства з обмеженою
відповідальністю "Брок бізнес інвест 2005" порушено провадження з
перегляду у касаційному порядку вказаної постанови Вищого
господарського суду України.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування
постанови суду касаційної інстанції та залишення в силі постанови
апеляційного господарського суду. В обгрунтування скарги зроблено
посилання на невідповідність оскаржуваної постанови рішенням
Верховного Суду України та порушення судом касаційної інстанції
норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача, відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та
перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи
без змін рішення місцевого господарського суду, яким позов було
задоволено, Вищий господарський суд України виходив із того, що
сторони не узгодили у встановленому законом порядку належний
розмір орендної плати та порядок використання амортизаційних
відрахувань, які є істотними умовами договору оренди державного
майна, а відтак це є підставою для визнання вказаного правочину
недійсним згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
. Крім того, суд касаційної інстанції вказував
на те, що додаток №4 до оспорюваного договору також є незаконним,
оскільки згідно з статтями 2 та 22 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
передача в суборенду
всього майна, отриманого в оренду, суперечить визначеній чинним
законодавством меті оренди державного майна.
Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки вони
не грунтуються на доказах, що містяться в матеріалах справи, та
суперечать вимогам закону.
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
відносини оренди
рухомого та нерухомого майна, об'єктів майнового комплексу
Національної академії наук України та галузевих академій наук
регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених
Законом України "Про особливості правового режиму майнового
комплексу Національної академії наук України та галузевих академій
наук" ( 3065-14 ) (3065-14)
.
Оскільки судами було встановлено, що позивач входить до
складу галузевої академії наук - Академії педагогічних наук
України, то спірний договір мав бути укладений з урахуванням
положень Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Зі змісту статті 632 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
вбачається, що
ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, тобто є
вільною, за виключенням випадків, визначених законом, у яких ціни
(тарифи, ставки тощо) встановлюються або регулюються
уповноваженими органами державної влади або органами місцевого
самоврядування.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про оренду державного
та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
істотною умовою договору оренди
є зокрема орендна плата з урахуванням її індексації.
Орендна плата, як істотна умова договору оренди, за розміром,
формою та порядком її використання визначається статтями 19, 20
цього Закону.
Судами було встановлено, що у додатку №1 до спірного договору
сторони узгодили розмір орендної плати, визначивши її в сумі 40
242 грн. 18 коп.
За таких обставин, висновок суду щодо неузгодженості
сторонами розміру орендної плати суперечить змісту та умовам
договору.
Недотримання ж сторонами положень Методики розрахунку і
порядку використання плати за оренду державного майна може бути
підставою лише для внесення змін до умов договору оренди в цій
частині, тобто приведення її у відповідність з вимогами Закону.
Крім того, відповідно до статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи
без змін рішення суду першої інстанції, Вищий господарський суд
України на вказані вимоги закону уваги не звернув та не врахував,
що питання відповідності додатку №4 до оспорюваного договору
вимогам чинного законодавства не було предметом дослідження судів
нижчестоящих інстанцій.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України
допустив порушення норм матеріального та процесуального права, у
зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Водночас не можна залишити в силі прийняту у даній справі
постанову суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
За частиною 2 статті 4 Закону України "Про особливості
правового режиму майнового комплексу Національної академії наук
України та галузевих академій наук" ( 3065-14 ) (3065-14)
галузеві академії
наук зокрема виступають орендодавцями цілісних майнових комплексів
та нерухомого майна, що передано державою у безстрокове
користування галузевим академіям наук, а також надають дозвіл
організаціям, що віднесені до відання галузевих академій наук, на
укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що
обліковується на балансах їх організацій.
Водночас зі змісту частини 2 статті 4 Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
вбачається,
що не можуть бути об'єктами оренди зокрема об'єкти державної
власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають
приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про
приватизацію державного майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
.
Згідно вищезазначеної норми до складу таких об'єктів також
входять об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що
фінансуються з державного бюджету.
Враховуючи викладене, судам необхідно було з'ясувати, чи
підпадає спірне нерухоме майно до переліку об'єктів, оренда яких
не заборонена законом.
За таких обставин, ухвалені у справі рішення і постанови
судів усіх інстанцій є незаконними та необгрунтованими в зв'язку з
чим їх слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду
необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши
обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального
права, а обгрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини, що мають значення для даної справи,
висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є
вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними
доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки
сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно
до закону.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17-111-21
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"Брок бізнес інвест 2005" задовольнити частково.
Постанову Вищого господарського суду України від 27 вересня
2007 року, постанову Київського апеляційного господарського суду
від 17 травня 2007 року та рішення Господарського суду міста Києва
від 7 листопада 2006 року скасувати, а справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.П. Барбара
Судді: В.С. Гуль
П.Ф. Карпечкін
П.I. Колесник
О.I. Потильчак
Ф.Ф. Черногуз
С.О. Щотка