Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.

суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф. та Щотки С.О.,

за участю представників ВАТ "Свалявські мінеральні води" – Бесклінської Л.В. та державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" в особі Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекокомресурси" – Миговича М.В.,

розглянувши касаційну скаргу ВАТ "Свалявські мінеральні води" на постанову Вищого господарського суду України від 16 травня 2007 року № 18/56 у справі за позовом державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" в особі Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекокомресурси" до ВАТ "Свалявські мінеральні води" про стягнення 264 330 грн. заборгованості за надані послуги щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари,

У вересні 2006 року державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" в особі Закарпатського обласного управління "Закарпаттяекокомресурси" подала до господарського суду Закарпатської області позов до ВАТ "Свалявські мінеральні води" про стягнення 264 330 грн. заборгованості за надані послуги щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 серпня 2002 року сторони уклали договір № 6 на збирання, сортування, транспортування, переробку та утилізацію використаної тари. 17 березня 2003 року до договору було внесено зміни і він отримав номер 07 УЖ № 6. Позивач свої зобов’язання за договором виконував належним чином. У свою чергу, відповідач з другого кварталу 2004 року до закінчення строку дії договору – 31 грудня 2005 року не проводив оплату за надані послуги (т. 1, а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 12 грудня 2006 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 264 330 грн. (т. 1, а.с. 107-111).

Рішення мотивовано тим, що згідно Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані, зокрема, забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій – суб’єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію. Укладений між сторонами договір від 17 березня 2003 року 07 УЖ № 6 свідчить про те, що відповідачем обраний один з альтернативних шляхів виконання законодавчо встановлених обов’язків щодо утилізації використаної тари (упаковки) на умовах визначених цим договором. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим до виконання сторонами, а згідно з вимогами ст. 526 цього ж Кодексу зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 2 березня 2007 року вищевказане рішення суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено, оскільки за даним договором оплачується результат праці – знищення або переробка тари відповідача. Проте, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт здійснення позивачем діяльності та виконання зобов’язань, що є предметом укладеного між сторонами договору, а так само відсутні акти виконаних робіт, картки, журнали тощо, які б підтверджували, що такі послуги фактично були надані саме позивачем (т. 1, а.с. 139-144).

Постановою Вищого господарського суду України від 16 травня 2007 року № 18/56 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 2 березня 2007 року скасовано, а рішення господарського суду Закарпатської області від 12 грудня 2006 року залишено без змін (т. 1, а.с. 166-169).

Ця постанова обгрунтована тим, що надання позивачем послуг у вигляді збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації тари (упаковки) вказує на єдиний цикл з метою утилізації відходів та не підлягає ідентифікації щодо конкретного підприємства. Відповідачем не доведено здійснення ним такої діяльності, яка проводиться лише за наявності відповідної ліцензії, а також не підтверджено належними доказами, що ці послуги йому надавалися іншими спеціалізованими підприємствами по збиранню, заготівлі відходів як вторинної сировини.

Ухвалою Верховного Суду України від 4 жовтня 2007 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 16 травня 2007 року № 18/56 за касаційною скаргою ВАТ "Свалявські мінеральні води", де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення в силі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 2 березня 2007 року. Посилання зроблені на неправильне застосування норм процесуального права та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 2, а.с. 260).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

30 серпня 2002 року між сторонами укладено договір № 6а, предметом якого є надання послуг щодо розробки, організації та впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки).

17 березня 2003 року були внесені зміни до договору № 6а шляхом укладення додатку до цього договору, присвоєно новий номер договору – 07 УЖ №6, та викладено зазначений вище договір від 30 серпня 2002 року в новій редакції (т. 1, а.с. 7).

Відповідно до розділу 1 договору від 17 березня 2003 року 07 УЖ №6 (далі – договір) предметом цього договору є надання послуг щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки) на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915 (915-2001-п) .

Згідно п. 2.1 договору позивач зобов’язався надати відповідачу послуги щодо збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), у тому числі шляхом залучення до виконання третіх осіб.

У відповідності з п. 2.2 договору відповідач зобов’язався оплатити послуги позивача згідно із тарифами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 915 (915-2001-п) (в останній чинній редакції), прийняти такі послуги та підписати відповідний акт виконаних робіт у дводенний термін із дня його отримання.

Згідно з вимогами пункту "б" статті 17 Закону України "Про відходи" виконувати обов’язок щодо утилізації використаної тари (упаковки) повинен суб’єкт господарювання, продукція якого знаходиться в тарі (упаковці), тобто власник продукції чи товару.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 17 березня 2003 року 07 УЖ №6 є договором про надання послуг, порядок виконання якого регулюється як вказаною вище постановою Кабінету Міністрів України, так і загальними положеннями ЦК України (435-15) .

Ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно договору 07 УЖ №6 результатом дій позивача як виконавця є знищення та/або переробка використаної тари як матеріальної речі.

Тобто, за даним договором оплачується результат праці – знищення або переробка тари відповідача, що є результатом закінчення роботи (вчинення дій або проведеної діяльності з збирання, сортування, переробки та утилізації тари), і який оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг).

Пунктом 2.4 договору сторони погодили, що загальні обсяги використаної тари та її асортимент на поточний рік визначається у специфікації (додаток №1) до даного договору, який складається за погодженням сторін не пізніше 15 днів до початку звітного періоду.

Проте, такий додаток на спірний період сторонами не укладався і судам не наданий.

Пунктами 2.2, 2.3 договору встановлено, що послуги повинні підтверджуватися підписаним сторонами актом виконаних робіт, який складається та надається відповідачу позивачем.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт здійснення позивачем діяльності та виконання зобов’язань, що є предметом укладеного між сторонами договору. Також відсутні акти виконаних робіт, картки, журнали тощо, які б свідчили, що такі послуги фактично були надані саме позивачем.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову і законно скасував рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ВАТ "Свалявські мінеральні води" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України (rs673816) від 16 травня 2007 року № 18/56 скасувати, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 2 березня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт здійснення позивачем діяльності та виконання зобов’язань, що є предметом укладеного між сторонами договору. Також відсутні акти виконаних робіт, картки, журнали тощо, які б свідчили, що такі послуги фактично були надані саме позивачем.