Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.

суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф. та Щотки С.О.,

за участю представників дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" – Пшеничного Ю.Л. та Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури територій" – Кануннікової Т.М.,

розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на постанову Вищого господарського суду України від 29 травня 2007 року № 53/364-06 у справі за позовом дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури територій" про визнання недійсною ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії від 1 жовтня 2005 року № 96 і стягнення 479 604 грн. 59 коп. штрафу та 12 962 грн. 34 коп. збитків,

У жовтні 2006 року дочірнє підприємство "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" подало до господарського суду Харківської області позов до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури територій" про визнання недійсною ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії від 1 жовтня 2005 року № 96 і стягнення 479 604 грн. 59 коп. штрафу та 12 962 грн. 34 коп. збитків. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договору. Така відмова передбачена ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору та не відповідає вимогам діючого законодавства. Крім того, позивач нарахував суму штрафу за порушення безперебійного постачання теплової енергії, а також суму збитків (т. 1, а.с. 2-8).

Рішенням господарського суду Харківської області від 23 листопада 2006 року позов задоволено. Визнано недійсною ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії від 1 жовтня 2005 року № 96. Стягнуто з відповідача на користь позивача 479 604 грн. 59 коп. штрафу і 12 962 грн. 34 коп. збитків (т. 2, а.с. 105-108).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 року вищевказане рішення суду залишено без змін (т. 2, а.с. 184-191).

Рішення і постанова мотивовані тим, що відповідач повідомив позивача про припинення подачі теплової енергії не за 30 днів, як передбачено договором, а в день відключення. У результаті таких дій позивач зазнав збитків у зв’язку з поверненням частини коштів за придбані громадянами путівки на оздоровлення. Крім того, позивач обгрунтовано нарахував суму штрафу згідно з п. 7.1.1 договору. Ч. 2 п. 10.2 укладеного між сторонами договору є недійсною, оскільки ст. 630 ЦК України встановлено обов’язковість використання сторонами типових умов, передбачених законодавством. Таким чином, сторони у договорі повинні керуватись п. 29 типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) , який не містить односторонньої відмови від договору.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 травня 2007 року № 53/364-06 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції у зв’язку з неповними встановленням і перевіркою обставин справи (т. 2, а.с. 226-231).

Ухвалою Верховного Суду України від 26 липня 2007 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 29 травня 2007 року № 53/364-06 за касаційною скаргою дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі – Санаторій), де поставлено питання про скасування цієї постанови та припинення провадження у справі. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, скасовуючи постанову апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, послався на такі обставини. Так, апеляційний господарський суд не перевірив доводів відповідача стосовно відключення у зв’язку проведенням планово-попереджувальних робіт котельні та теплових мереж Санаторію і що останнього було про це повідомлено 13 червня 2006 року, що має значення для вирішення справи. Крім того, не перевірено, чи було визнано відповідача монополістом на певному ринку послуг (т. 2, а.с. 229-230).

Висновки Вищого господарського суду України не відповідають обставинам справи та положенням закону.

Так, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що сторони 1 жовтня 2005 року уклали договір № 96 (з урахуванням протоколу розбіжностей до нього від 15 грудня 2005 року) про постачання теплової енергії (далі – Договір), відповідно до умов якого Енергопостачальна організація (відповідач) бере на себе зобов’язання постачати Споживачу (позивачу) теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов’язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (т. 1, а.с. 14-20, 22-24).

На порушення вимог п. 4.2 Договору відповідач належним чином не виконував умови договору про постачання теплової енергії від 1 жовтня 2005 року № 96 – не поставив обумовлену договором кількість теплової енергії позивачу. Так, у період з 15 червня 2006 року по 2 липня 2006 року подача теплової енергії позивачу у вигляді гарячої води була відсутня, а з 3 липня 2006 року подача гарячої води здійснювалась частково по графіку. Також не постачалась теплова енергія у вигляді пару, яка застосовувалась для підігріву води у басейні та для прання білизни у пральній, що підтверджується актом-претензією та актом від 20 червня 2006 року (т. 1, а.с 28-29, 34).

П. 2 додатку № 3 до Договору (з протоколом розбіжностей) передбачено, що теплопостачальна організація повинна повідомити споживача про причину та дату припинення подачі теплової енергії за 30 днів до моменту припинення (т. 1, а.с. 20, 24).

Порушуючи ці умови Договору, відповідач повідомив позивача про припинення подачі теплової енергії тільки 15 червня 2006 року, тобто в день відключення теплопостачання.

Оскільки, як зазначено вище, відповідач зобов’язаний повідомити споживача про причину та дату припинення подачі теплової енергії за 30 днів до моменту припинення, то твердження Вищого господарського суду України про важливість для вирішення спору перевірки апеляційним господарським судом доводів про повідомлення позивача 13 червня 2006 року про відключення теплової енергії є необгрунтованим.

Дана обставина не впливає на наявність порушення відповідачем умов попередження споживача про відключення теплової енергії, передбачених п. 2 додатку № 3 до Договору.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі відшкодування збитків.

Враховуючи те, що відповідач неналежним чином виконав умови Договору, позивачем було повернуто частину отриманих грошових коштів від фізичних осіб за придбані путівки на санаторне лікування з причин відсутності гарячої води у санаторії та ненадання водних процедур, які неможливо було надати без гарячої води та пару. Відповідно до наданих позивачем розрахунків, які підтверджуються долученими до матеріалів справи копіями заяв відпочиваючих та видатковими касовими ордерами про повернення грошових коштів громадянам за неотримані послуги та процедури, розмір збитків склав суму у розмірі 12962 грн. 34 коп. (т. 1, а.с. 95-150).

Згідно п. 7.1.1. Договору № 96 (з протоколом розбіжностей) відповідач зобов’язався у разі порушення безперебійного постачання теплової енергії у вигляді гарячої води та пару сплатити штраф у розмірі п’ятикратної вартості не отриманої теплової енергії. Розмір штрафу за не отриману теплову енергію з урахуванням розрахунку середньодобового споживання теплової енергії відповідно до наданого позивачем розрахунку склав 479604 грн. 59 коп..

Таким чином, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність позовних вимог про стягнення штрафу та збитків.

Відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України недійсним є правочин, який не відповідає актам цивільного законодавства.

У відповідності з ст. 5 Закону України "Про природні монополії" відповідач є природною монополією у сфері централізованого постачання теплової енергії та займає монопольне становище у Дергачівському районі Харківської області, де розташований позивач. Це підтверджується листом Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 4 вересня 2006 року № 02-26/12225 (т.1, а.с. 42).

У п. 2 ст. 10 цього Закону зазначено, що суб’єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до цього Закону. Тобто, ця норма законодавства забороняє одностороннє припинення дії договору відповідачем, як це передбачено п. 10.2 Договору.

У матеріалах справи відсутні дані, які могли б спростувати правильність висновків, зроблених у цьому відношенні судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони, у тому числі таку, що допускає односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або зміну виконавцем його умов.

Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили вимогу позивача про визнання недійсним п. 10.2 Договору, як такого, що порушує права та інтереси позивача та не відповідає змісту діючого законодавства.

За таких обставин постанова суду касаційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області від 23 листопада 2006 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 року – залишенню в силі.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішень судів першої та апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Санаторій "Березівські мінеральні води" ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 29 травня 2007 року № 53/364-06 скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 23 листопада 2006 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність позовних вимог про стягнення штрафу та збитків і про визнання недійсним п. 10.2 Договору, як такого, що порушує права та інтереси позивача та не відповідає змісту діючого законодавства.