3-2902к07 Про визнання недійсним договору уступки права вимоги - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Альтаір" на постанову Вищого господарського суду України від 19 червня 2007 року у справі №24/848 (rs801333) за позовом прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації до закритого акціонерного товариства "Альтаір" про визнання недійсним договору,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2006 року прокурор Шевченківського району міста Києва звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації до закритого акціонерного товариства "Альтаір" про визнання недійсним договору уступки права вимоги №1/4 від 20 жовтня 1995 року, укладеного між відповідачем та акціонерним банком "Центральноєвропейський банк". В обгрунтування позовних вимог прокурор послався на невідповідність спірної угоди вимогам статті 197 Цивільного кодексу УРСР 1963 року (1540-06) .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2006 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2007 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 червня 2007 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано, рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 9 серпня 2007 року за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства "Альтаір" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної постанови Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду касаційної інстанції та залишення в силі постанови апеляційного господарського суду. В обгрунтування скарги зроблено посилання на невідповідність оскаржуваної постанови положенням Конституції України (254к/96-ВР) , рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників закритого акціонерного товариства "Альтаір", Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Розглядаючи спір, суди всіх інстанцій виходили з того, що належним відповідачем у даній справі є лише закрите акціонерне товариство "Альтаір".

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Під час розгляду справи місцевий господарський суд встановив, що 20 жовтня 1995 року між закритим акціонерним товариством "Альтаір" та акціонерним банком "Центральноєвропейський банк" було укладено договір №1/4, відповідно до умов якого останній у рахунок погашення перед відповідачем заборгованості за договором №Ф-1 від 26 вересня 1994 року у розмірі 28 450 000 крб. (еквівалент 150 000 доларів США) уступив закритому акціонерному товариству "Альтаір" право вимоги за зобов'язаннями Шевченківської районної державної адміністрації міста Києва, правонаступником якої є Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація, що грунтується на договорі №14-18 від 4 квітня 1994 року та додаткових угодах до нього.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що акціонерний банк "Центральноєвропейський банк" визнано банкрутом, що підтверджується постановою арбітражного суду міста Києва від 5 червня 1998 року у справі №17/427.

Однак зі змісту вказаної постанови (а.с. 27-31) вбачається, що питання про ліквідацію вищезазначеного банку у встановленому законом порядку судом не досліджувалося.

Відповідно до частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України (435-15) (який був чинний на час розгляду спору) цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Також згідно з частиною 5 статі 111 цього Кодексу юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Разом з цим, вирішуючи спір про визнання недійсним договору №1/4 від 20 жовтня 1995 року, в якому однією з сторін є акціонерний банк "Центральноєвропейський банк", суди не перевірили, чи існують будь-які відомості про те, що вказану особу було ліквідовано у встановленому законом порядку, а відтак, чи була можливість розглянути справу за відсутності цієї особи.

Відповідно до положень пункту 3 частини 2 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Однак на вказані порушення норм процесуального права Вищий господарський суд України уваги не звернув.

За таких обставин ухвалені у даній справі судові рішення є незаконними та необгрунтованими, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому суду необхідно встановити дійсні права та обов'язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17-111-21 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Альтаір" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України (rs801333) від 19 червня 2007 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2007 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 грудня 2006 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.