3-2441к07 Про стягнення суми втрат, заподіяних внаслідок вилучення сільськогосподарського угідь для потреб, не пов;язаних із сільськогосподарським виробництвом - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 23 січня 2007 року у справі за позовом прокурора Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, Верхньодніпровської районної ради Дніпропетровської області, Малоолександрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області (далі – Малоолександрівська сільрада) до закритого акціонерного товариства "Кримський ТИТАН" (далі – Товариство), третя особа – Верхньодніпровське районне управління земельних ресурсів, про стягнення 10285497 грн. та звільнення земельної ділянки,

У квітні 2006 року прокурор Верхньодніпровського району Дніпропетровської області звернувся в господарський суд Дніпропетровської області із позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної ради, Верхньодніпровської районної ради Дніпропетровської області, Малоолександрівської сільради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області до Товариства третя особа – Верхньодніпровське районне управління земельних ресурсів, про стягнення 10 285 497 грн. втрат сільськогосподарського виробництва та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Вимоги позивача мотивовані тим, що під час проведення перевірки прокуратурою було встановлено, що в період з 11 березня 2005 року по 7 лютого 2006 року Товариство в порушення норм статті 20 Земельного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України № 502 від 11 квітня 2002 року (502-2002-п) самовільно використало сільськогосподарські землі загальною площею 175,6928 га в межах Малоолександрівської сільради не за цільовим призначенням, а для видобутку корисних копалин. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва пов’язані з самовільним використанням сільськогосподарських земель на площі 175,6928 га визначені на підставі розрахунків втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які були проведені 28 березня 2006 року Державним підприємством "Дніпропетровський науково- дослідний та проектний інститут землеустрою", склали 10 285 497 грн. При цьому позивач послався на порушення вимог статей 125, 126, 207, 209, 212 Земельного кодексу України. Також позивач зазначив, що в порушення постанови Кабінету Міністрів України № 1279 від 17 листопада 1997 року "Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню" (1279-97-п) , відповідно до якої втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, зумовлені вилученням сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників розраховуються і зараховуються на спеціальні рахунки відповідних місцевих рад, відповідач до місцевих бюджетів кошти не перерахував.

Товариство проти позову заперечувало посилаючись на те, що позивачами не надано доказів та копій правовстановлюючих документів щодо належності позивачам спірної земельної ділянки. Також відповідач зазначив, що земельна ділянка не використовується, а фактично ним реалізовано право на видобування корисних копалин у відповідності до ліцензії, а також проекту будівництва кар’єру в межах затвердженого гірничого відводу згідно акта № 1057 від 23 березня 2005 року. Щодо відшкодування заподіяних збитків власникам земельних ділянок відповідач зазначив, що статтею 156 Земельного кодексу України встановлено вичерпний перелік обставин відшкодування заподіяних збитків. При цьому Товариство послалося на роз’яснення Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-17-11/497 від 24 січня 2006 року в якому зазначено, що відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва не є збитками, а являє собою лише складову частину процедури відведення земельних ділянок, передбачає погоджувальний механізм визначення та двомісячний термін виплати з моменту затвердження проекту відведення земельної ділянки. Акт про визначення розміру втрат є одностороннім, рішення компетентного органу щодо затвердження зазначеного проекту відведення земельної ділянки не прийнято, тому а ні обов’язок сплати, а ні розмір втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва не визначений належним чином, і відповідно термін сплати таких втрат, передбачений пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1279 від 17 листопада 1997 року (1279-97-п) , не настав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08 червня 2006 року у позові відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд зазначив, що підставою для відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених саме вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей не пов’язаних із веденням сільського і лісового господарства, є затверджена в установленому порядку землевпорядна документація щодо відведення земельної ділянки, а обсяги цих відшкодувань залежать від поетапного чи повного освоєння відведених угідь. Зміна цільового призначення спірних земель у порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №502 від 11 квітня 2002 року (502-2002-п) не здійснювалась, землевпорядна документація щодо відведення відповідачу земельної ділянки не затверджувалась. При цьому суд послався на пункт 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) , статті 207- 209 Земельного кодексу України та пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1279 від 17 листопада 1997 року "Про розміри та порядок визначення втрат сільськогосподарського лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню" (1279-97-п) .

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2006 року та постановою Вищого господарського суду України від 23 січня 2007 року зазначене рішення суду залишено без змін з тих же самих підстав.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 05 липня 2007 року за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 23 січня 2007 року. У касаційному поданні ставиться питання про скасування всіх зазначених рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів порушення положень статей 13, 14, 124, 129 Конституції України, невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм процесуального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора та представників сторін, обговоривши доводи касаційного подання і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з яким погодився Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Вищий господарський суд України, зазначив, що підставою для відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, спричинених саме вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей не пов’язаних із веденням сільського і лісового господарства, є затверджена в установленому порядку землевпорядна документація щодо відведення земельної ділянки, а обсяги цих відшкодувань залежать від поетапного чи повного освоєння відведених угідь. Зміна цільового призначення спірних земель у порядку передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №502 від 11 квітня 2002 року (502-2002-п) не здійснювалась, землевпорядна документація щодо відведення відповідачу земельної ділянки не затверджувалась. А з урахуванням того, що відповідачем подано до повноважних органів відповідні документи та на цей час триває розробка проекту відведення цих земельних ділянок, використання відповідачем цих земельних ділянок не можна вважати самовільним.

Однак всіма судовими інстанціями не враховано, що статтею 125 Земельного кодексу України визначено підстави виникнення права користування земельної ділянки, а саме одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою і його державної реєстрації, та виникнення права оренди земельної ділянки, а саме укладення договору оренди і його державна реєстрація.

Відповідно ж до частини 3 статті 207 Земельного кодексу України відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв’язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Виходячи з наведеного, постановлені по справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Керуючись статтями - 111-17-- 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України (rs632408) від 23 січня 2007 року у справі № 32/159, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 вересня 2006 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08 червня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.