Спір про визнання договору на дольову участь у будівництві житлового будинку - Матеріали рішення 02/401-1

Ухвалою господарського суду Н-ської області від ХХ.01.2004 р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі N ХХХ6, розгляд якої призначено на ХХ.02.2004 р. У судовому засіданні ХХ.02.2004 р. на підставі ст. 77 ГПК України (1798-12) оголошена перерва до ХХ.03.2004 р.

Заявлений позов про визнання договору N ХХХ1 від ХХ.01.2004 р. на дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. Н-ській - вул. С-у у м. Н-ську недійсним. Позивач підтримує позовні вимоги і на підставі Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) N 978-ІV від 19 червня 2003 року, Закон України "Про фінансові послуги і державне врегулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) N 2664-ІІІ від 12 липня 2001 року, ст. ст. 203, 215, 1029, 1030 ЦК України (435-15) просить позов задовольнити.

Відповідач заперечив проти позову, мотивуючи такими обставинами. Договір N ХХХ1 від ХХ.01.2004 р. на дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. Н-ській - вул. С-у у м. Н-ську відноситься до договорів інвестиційної діяльності, які регулюються Законом України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) . Відповідно ст. 9 Закону (1560-12) договір є основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності. Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, та інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Закон України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) регулює питання, пов'язані з діяльністю у сфері фінансових послуг за договорами управління майном і не містить норм, що регулюють укладення договорів дольової участі у будівництві. Просить у позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, знаходжу підставу для задоволення позову. ХХ.01.2004 р. між ПГТ К.С.О. (позивач у справі) і ТОВ "ХХХ" (відповідач у справі) був укладений договір N ХХХ1 на дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. Н-ській - вул. С-у у м. Н-ську, відповідно якого, позивач прийняв на себе зобов'язання оплатити вартість, а відповідач здійснити будівництво і передати у власність ПП К.С.О. квартиру N 88 у житловому будинку по вул. Н-ській - вул. С-у у м. Н-ську.

Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) N 978-ІV від 19 червня 2003 року визначені загальні принципи, правові і організаційні основи залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управлінні з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами. Відповідно ст. 2 зазначеного закону (978-15) , особа, яка передає майно у довірчу власність на підставі договору управління майном є установником управління майном. Такий договір установник управління майном укладає з управителем, яким згідно ст. 4 зазначеного закону (978-15) може бути банк або інша фінансова установа.

Відповідно ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги і державне врегулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) N 2664-ІІІ від 12 липня 2001 року, фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

ТОВ "ХХХ" не є фінансовою установою, а тому не може приймати кошти від позивача у якості оплати за квартиру. Отже ТОВ "ХХХ" не мало права укладати договір, що є предметом розгляду даної справи, оскільки товариство не є фінансовою установою. Умови договору N ХХХ1 від ХХ.01.04 р. суперечать вимогам Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) . Предметом оспорюваного договору є фактично залучення відповідачем в довірче управління грошових коштів на будівництво житла.

Відповідно до ст. 210 ЦК України (435-15) (набрав чинності з 01.01.04 р.) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу (435-15) . Відповідно до п. 1 ст. 203 ЦК України (435-15) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За таких обставин позов є законним, обгрунтованим і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України (1798-12) з відповідача на користь позивача слід стягнути суму 85 грн. державного мита і суму 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки спір доведений до суду з вини відповідача. Керуючись ст. ст. 49, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір N ХХХ1 від ХХ.01.2004 р. на дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. С-у - вул. Н-ській у м. Н-ську.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ": ХХХХ1, м. Н-ськ, вул. А-ма, 99 на користь Приватного підприємця К.С.О.: ХХХХ2, м. Н-ськ, пр. П-и, 33 суму 85 грн. витрат на державне мито і суму 118 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового просесу.