Господарський суд Рівненської області розглянув справу за позовом ТОВ (м. Кузнецовськ Рівненської області) до відповідача Володимирецької ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за участю представників сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Володимирецької ОДПІ від 18.04.2003 р., згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 521603 грн., у тому числі 416288 грн. основного платежу і 105315 грн. штрафних санкцій. Вимоги обїрунтовує тим, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) (далі - Закон про прибуток) не містить вимог про віднесення до валових витрат лише частини вартості товарів, реалізованих нижче ціни придбання. Вказує, що законодавством України не заборонено реалізацію товарів нижче ціни придбання і на витрати відносяться будь-які витрати з придбання товарів для використання їх у власній господарській діяльності з метою отримання доходу, а не прибутку, як вказує відповідач. Крім цього, позивач зазначає, що відповідачем неправомірно зменшено суму амортизації основних фондів 1-ї групи, оскільки ці основні фонди (приміщення магазинів та універсаму) не були виведені з експлуатації і там проводився поточний, а не капітальний ремонт.

Відповідач у відзиві та у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що підприємство при продажу товарів нижче ціни придбання отримало збитки від даних операцій, а отже не використало товар, на придбання якого понесло витрати, у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, чим порушило п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону про прибуток (334/94-ВР) . Щодо нарахування позивачем амортизації, то відповідач вважає, що підстав для її нарахування на об'єктах, які не введені в експлуатацію, на яких проводиться капітальний ремонт, відповідно до пп. 8.4.2 ст. 8 Закону про прибуток немає. В задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані докази та всі обставини справи у їх сукупності на підставі чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що Володимирецькою ОДПІ проведена планова документальна перевірка ТОВ з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2000 р. по 31.12.2002 р.

Перевіркою виявлено в тому числі:

- заниження податку на прибуток за 2001 рік - 3443 грн.;

- заниження податку на прибуток за 2002 рік - 412845 грн.

Крім цього, перевіркою зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за IV кв. 2000 р. - III кв. 2001 р. в сумі 9277 грн.

За результатами перевірки складено акт від 14.04.2003 р. N 10/23-120, на підставі якого прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 18.04.2003 р., згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 521603 грн., в тому числі 416288 грн. основного платежу і 105315 грн. штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд виходив з такого.

1. Підставою для донарахування відповідачем податку на прибуток за III - IV квартали 2002 року в сумі 412845 грн. стало отримання позивачем збитків по операції з реалізації титану губчатого ТОВ (м. Дніпропетровськ). Цим, як стверджує відповідач, порушено п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону про прибуток (334/94-ВР) . Тобто при реалізації товарів за цінами нижче цін придбання та частина вартості товарів, на яку було зменшено ціну, вважається не використаною у власній господарській діяльності, а тому повинна бути вилучена (скоригована) із валових витрат.

Позиція відповідача в даному твердженні не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Судом встановлено, що ТОВ придбало боргові зобов'язання Казенного підприємства (КП) у Дочірнього підприємства (ДП) компанії згідно з договором від 02.08.2002 р. N 1 на загальну суму 2870000 грн. Вартість придбання боргових зобов'язань становить 40 % від суми боргу 1118000 грн. ТОВ пред'явило боргові зобов'язання КП до оплати (погашення) в повному розмірі.

Згідно з контрактом від 08.08.2002 р. N 14/51-88 ТОВ придбало, а КП продало титан губчатий за погодженою сторонами ціною на загальну суму 2869848,24 грн.

У вказаних підприємств виникли взаємні однорідні зобов'язання, які припинені згідно зі ст. 217 Цивільного кодексу України (1540-06) на підставі протоколів про залік зустрічних однорідних грошових вимог від 02.08.2002 р., 02.09.2002 р., 09.09.2002 р. та 07.11.2002 р. N 1 - 4.

В результаті пред'явлення до оплати боргових зобов'язань КП ТОВ отримало прибуток.

Оглянувши подані декларації про прибуток підприємства за 9 місяців 2002 р. та за 2002 рік, суд встановив, що загальна сума прибутку в 2 півріччі 2002 р. становить 1722000 грн. Отримання такого прибутку по цих господарських операціях відповідач не заперечує.

В результаті продажу титану губчатого, отриманого від КП, за ціною, яка нижча за ціну її придбання, ТОВ отримало збиток у цьому ж періоді 2002 р. на 1370660 грн.

Загальним підсумком вказаних операцій стало отримання прибутку в сумі 351340 грн.

Позивач зазначив, що саме такий розрахунок ліг в основу рішення керівництва підприємства про продаж товарів за ціною, яка нижча ціни придбання.

Продаж товарів за ціною, що є нижчою ціни придбання, не суперечить чинному законодавству (п. 1 ст. 23 Закону про прибуток (334/94-ВР) , ст. 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" (507-12) та є складовою частиною звичайного ризику підприємства (ст. 1 Закону України "Про підприємництво" (698-12) .

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону про прибуток (334/94-ВР) господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, господарська діяльність суб'єкта господарювання направлена на отримання доходу, а не з ціллю отримання прибутку, як стверджує відповідач. Таким чином, відповідач припустився ототожнення понять доходу і прибутку, що недопустимо.

Закон про прибуток (334/94-ВР) визначає об'єкт оподаткування для платників податку на прибуток. Тобто оподаткуванню підлягає прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань (ст. 3 Закону).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону про прибуток (334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Ціна (вартість) придбаних товарів відноситься до складу валових витрат згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону про прибуток (334/94-ВР) , що і було здійснено позивачем. Відносно цього відповідач не заперечує.

Оскільки, на думку відповідача, обов'язковою умовою віднесення вартості придбаних товарів до складу валових витрат є їх використання у власній господарській діяльності, то різницю між ціною придбання та ціною реалізації не може бути віднесено на валові витрати. При цьому не враховано, що обов'язковою умовою для віднесення вартості придбаних товарів на валові витрати є їх (товарів) подальше використання у власній господарській діяльності, а не їх вартості.

Відповідно до п. 5.10 ст. 5 Закону про прибуток (334/94-ВР) не дозволяється встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі.

Таким чином, висновок представників відповідача про те, що вищеописана операція не мала на меті отримання доходу та прибутку, а витрати по цій операції не можуть відноситися до валових витрат, не відповідає фактичним обставинам справи та вищенаведеним нормам чинного законодавства України.

Судом також враховано, що позивач придбав боргові зобов'язання КП у ДП на суму 2870000 грн. за ціною, що становить 40 % їх вартості, 1118000 грн., а продав губку титанову ТОВ на суму 2391540 грн., отримавши дохід від перепродажу губки титанової в сумі 1273540 грн. = 2391540 грн. - 1118000 грн. Оскільки оподатковуваний прибуток визначається з урахуванням всіх валових доходів та всіх валових витрат за результатами звітного періоду, загальна сума прибутку в 2 півріччі 2002 р. становить 1722000 грн., що підтверджується деклараціями про податок на прибуток підприємства за 9 місяців 2002 р. та за 2002 р.

З урахуванням цих обставин суд вважає, що відповідачем безпідставно виділено окремо операцію з продажу губки титанової ТОВ як збиткову та не враховано всю господарську операцію в цілому, яка включає в себе: а) придбання боргових зобов'язань у ДП; б) укладення договору на придбання губки титанової з КП; в) проведення розрахунків за придбану губку титанову шляхом заліку однорідних грошових вимог; г) продаж губки титанової ТОВ.

В матеріалах справи міститься постанова ВСУ від 26.11.2002 р. по справі N 20-6/031 (v_031700-02) за позовом ТОВ до ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя про визнання недійсним рішення інспекції та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду у цій же справі від 28.03.2002 р., які просить врахувати відповідач як судову практику по аналогічній справі.

Судом враховано при винесенні рішення наявність вищезазначеної постанови ВСУ, проте суд вважає за необхідне зазначити наступне:

1) відповідно до ст. 4 ГПКУ (1798-12) господарський суд вирішує спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;

2) обставини справи N 20-6/031 за позовом ТОВ до ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя значно відрізняються від обставин даної справи N 17/168, оскільки по даній справі товар (титан губчатий) реально придбаний позивачем за 40 % його вартості, при цьому операція з придбання боргових зобов'язань задекларована позивачем як прибуткова. Тому господарська операція з продажу титану губчатого не може розглядатися окремо від операції з придбання боргових зобов'язань та без врахування загального фінрезультату по валових доходах та валових витратах, так як в іншому випадку буде порушено концепцію Закону про прибуток (334/94-ВР) щодо об'єкта оподаткування, який визначається згідно зі ст. 3 цього Закону;

3) у справах N 20-6/031 та 17/168 брали участь різні сторони та був різний предмет спору.

2. Суд встановив, що Позивач придбав два об'єкти нерухомості - магазин та універсам. Пізніше назва магазину змінилася. Підприємством ці об'єкти були введені в експлуатацію, про що свідчать подані документи (акти форми ОЗ-1, накази по підприємству).

Відповідач зазначає, що на цих об'єктах основних фондів підприємства проводився капітальний ремонт, об'єкти не були виведені з експлуатації та в господарській діяльності не використовувалися. Підтвердженням можливої експлуатації цих основних фондів відповідач вважає лише факт реєстрації реєстратора розрахункових операцій у податковому органі. На думку відповідача, порушено норму пп. 8.4.5 ст. 8 Закону про прибуток (334/94-ВР) , згідно з якою амортизаційні відрахування платником податку на прибуток не повинні нараховуватися, тому позивачу зменшено суму таких відрахувань за період, що перевіряється, на 14267 грн.

Відповідно до пп. 8.4.5 ст. 8 Закону про прибуток (334/94-ВР) у разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1 або передачі його до складу невиробничих фондів за рішенням платника податку балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

Як вбачається з норми пп. 8.4.5 ст. 8 Закону про прибуток (334/94-ВР) , для виведення з експлуатації об'єктів основних фондів необхідною умовою є наявність рішення платника податку.

Законом про прибуток (334/94-ВР) та іншими законодавчими актами України не передбачена обов'язковість виведення з експлуатації об'єктів основних фондів при проведенні ремонтних робіт.

Позивач надав суду дефектні акти, які підтверджують проведення поточного, а не капітального ремонту, при якому можлива експлуатація об'єктів нерухомості за іншим призначенням, ніж під магазин.

Позивач надав суду копії документів, які свідчать про експлуатацію приміщень придбаних магазинів та універсаму для тимчасового складування запасів та підготовки приміщень для відкриття магазинів.

Враховуючи вищенаведені факти, суд не вбачає порушення позивачем пп. 8.4.5 ст. 8 Закону про прибуток (334/94-ВР) , а доводи позивача в цій частині визнаються судом обґрунтованими.

Відповідачем не доведено суду факт проведення капітального ремонту на вказаних об'єктах, а також те, що вони не використовувалися в господарській діяльності підприємства та були виведені з експлуатації.

Судом не враховуються доводи відповідача стосовно експлуатації приміщень лише під магазини, оскільки вищевказаний підпункт не ставить нарахування амортизації в залежність від цільового використання об'єктів основних фондів.

Приймаючи до уваги вищевикладене, податкове повідомлення-рішення Володимирецької ОДПІ від 18.04.2003 р. не відповідає вимогам чинного законодавства України, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача і відповідно підлягає визнанню недійсним. Відповідно неправомірним є зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за IV кв. 2000 р. - III кв. 2001 р. на суму 9277 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПКУ (1798-12) на відповідача покладаються судові витрати пропорційно задоволеним вимогам: витрати по сплаті держмита в сумі 85 грн., витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. та витрати на оплату допомоги адвоката в сумі 3000 грн. Разом судових витрат 3203 грн.

Керуючись ст. 82 - 85 ГПКУ (1798-12) , суд В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення-рішення Володимирецької ОДПІ від 18.04.2003 р. визнати недійсним з моменту його прийняття.