Спір про визнання недійсним повідомлення-рішення органу ДПІ стосовно донарахування суми податку на додану вартість, застосування і стягнення штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства - Матеріали рішення 01/214

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у П-ському районі м. Києва № 000 від ХХ.04.2002 р. про донарахування суми податку на додану вартість, застосування і стягнення штрафних (фінансових) санкцій за порушення податкового законодавства. Своєю заявою від ХХ.09.2002р. № 1 позивач уточнив первісні позовні вимоги, відмовившись від вимог про визнання поданої ним повторної скарги вих. № 5 від ХХ.05.2002р. до Державної податкової адміністрації у м. Києві такою, що задоволена.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване повідомлення-рішення прийнято на підставі акту, висновки якого здійснені при неправильному застосуванні норм чинного податкового законодавства України, а відтак спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним і підлягає визнанню недійсним.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що в порушення вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) позивачем було безпідставно включено до податкового кредиту суми ПДВ по безтоварним операціям.

Розглянувши подані учасниками процесу документи, заслухавши пояснення всіх представників сторін, господарський суд міста Києва, -

Відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 000 від ХХ.04.2002 p., яким позивачу донараховано до бюджету податок на додану вартість в сумі 936 837,00 грн. та фінансові санкції в сумі 234 209,25 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту від ХХ.04.2002 р. за № 4 "Про результати документально-тематичної перевірки з питання обгрунтованості заявлених до відшкодування з бюджету сум ПДВ ЗАТ "ХХХ" згідно податкової декларації з ПДВ за грудень 2000р."

З акту перевірки вбачається, що донарахування сум податку і накладення фінансових санкцій на позивача здійснено відповідачем в зв'язку із встановленням у звітному податковому періоді фактів включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по безтоварним операціям, чим було порушено п. 3.1 ст. 3 закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , оскільки "об'єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України..., ввезення ... товарів на митну територію України ..., вивезення товарів за межі митної території України". Зокрема, в акті перевірки зазначено, що в результаті зустрічних перевірок контрагентів позивача - ТОВ "УУУ" і ТОВ "ААА", не було встановлено джерело походження товару, товар ніким не вироблений і не імпортований, а також відсутній кінцевий споживач, товар нікому не реалізований.

Позивач, посилаючись на те, що контролюючим органом були неправильно встановлені фактичні обставини справи, оскаржив повідомлення-рішення ДПІ у П-ському районі м. Києва № 000 від ХХ.04.2002р. в порядку апеляційного узгодження податкового зобов'язання, передбаченого ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 від 21.12.2000 р. (далі за текстом - "Закон №2181" (2181-14) ) .

Рішенням заступника начальника ДПІ у П-ському районі м. Києва № 7 від ХХ.06.2002р. скарга позивача залишена без задоволення, а рішення ДПІ у П-ському районі м. Києва № 000 від ХХ.04.2002 р. - без змін.

Рішенням ДПА у м. Києві № 004 від ХХ.08.2002р. рішення заступника начальника ДПІ у П-ському районі м. Києва № 007 від ХХ.06.2002 p., прийняте за розглядом первинної скарги, скасоване на підставі абзацу другого підпункту 5.2.4 пункту 5.2 ст. 5 Закону № 2181 (2181-14) . При цьому Перший заступник Голови ДПА у м. Києві зазначив, що первинна скарга позивача не піддягала розгляду органами державної податкової служби в зв'язку із порушенням термінів її подання.

Рішенням Державної Податкової Адміністрації України № 005 від ХХ.09.2002 р. рішення ДПА у м. Києві № 004 від ХХ.08.2002 р. залишено без змін, а відповідна скарга позивача - без розгляду.

Суд вважає висновки відповідача, зазначені в акті перевірки та у відзиві на позов, помилковими виходячи з наступного.

Між позивачем і ТОВ "УУУ" ХХ.12.2000р. було укладено договір № 1, відповідно до якого останнє продало, а позивач купив для подальшої реалізації дизельне пальне у кількості 2 897,436 тон. Факт передачі товару (дизельного пального) за цим договором підтверджується актом прийому передачі від ХХ.12.2000р. Позивач здійснив попередню оплату придбаних нафтопродуктів в сумі 5 427 345,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученням № 3 від ХХ.12.2000р. і випискою по ocoбовому рахунку позивача № 00000000 за ХХ.12.2000 p.

В подальшому позивач реалізував це дизельне пальне на користь ТОВ "ААА" на підставі договору № 0 від ХХ.12.2000 р. Передплата вартості дизельного пального за цим договором в сумі 5 650 000,00 грн. була здійснена ТОВ "ААА" ХХ.12.2000р., що підтверджується відповідною випискою з банківського рахунку позивача, наявною в матеріалах справи. Фактична передача нафтопродуктів відбулась ХХ.12.2000р. на підставі акту приймання-передачі, підписаного повноважними представниками покупця і продавця.

Операції щодо купівлі-продажу нафтопродуктів належним чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, а саме на картках відповідних рахунків: прибуткування - по рахунку 41 "Товари" і продаж - по рахунку 46 "Реалізація", належним чином засвідчені витяги з яких залучені позивачем до матеріалів справи.

З акту перевірки від ХХ.04.2002 р. № 4 вбачається, що в звітному періоді (грудень 2000р.) позивач задекларував податкове зобов'язання по ПДВ в сумі 819956грн. з врахуванням коригування. Сума податкового кредиту була визначена позивачем в податковій декларації в сумі 942 684 грн., а з врахуванням коригування - 934351,00грн. В результаті зустрічної перевірки ТОВ "УУУ" був підтверджений факт відвантаження в адресу ЗАТ "ХХХ" нафтопродуктів в кількості 2 897,436 тон по ціні 1940,00 грн./т на суму 5 621 026 грн., у т.ч. ПДВ 936 837 грн. Віднесення зазначеної суми ПДВ до складу податкового кредиту позивача підтверджено податковою накладною ТОВ "УУ" № 8 від ХХ.12.2000 р.

Зустрічною перевіркою ТОВ "УУУ" встановлено, що придбане ним у позивача дизельне пальне, відвантажено в адресу ТОВ "ААА" у кількості 2 897,436 т. по ціні 1951,60 грн./т на суму 5 654 650,00 грн., в т.ч. ПДВ 942 442 грн. На цій підставі податковим органом зроблено висновок про відсутність джерела походження товару, що товар ніким не вироблений і не імпортований, а також відсутній кінцевий споживач, товар нікому не реалізований.

Відповідно до ст.33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Позивач залучив до матеріалів справи договір № 0 від ХХ.12.2000р. з якого вбачається, що дизельне пальне в кількості 3000 тон, яке в подальшому було реалізовано на користь позивача, було придбано ТОВ "УУУ" у ТОВ "ККК". Фактична передача означеної кількості дизельного пального від ТОВ "ККК" до ТОВ "УУУ" відбулась на підставі акту приймання-передачі нафтопродуктів від ХХ.12.2000р.

За таких обставин суд вважає, що висновки відповідача про відсутність джерела походження дизельного пального не відповідають фактичним обставинам справи. Фактична передача дизельного пального від продавців покупцям за кожним договором, укладеним щодо реалізації цих нафтопродуктів, підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі, які не спростовані відповідачем у встановленому порядку. Відсутність інформації про виробників, імпортерів і кінцевих споживачів дизельного пального не може впливати на правомірність укладення угод щодо його відчуження між ТОВ "ККК", ТОВ "УУУ", позивачем і ТОВ "ААА".

Чинне законодавство України не містить в собі визначення безтоварної операції, а також правових наслідків укладення договорів на її виконання. В ст. 58 ЦК Україна (1540-06) зазначено, що недійсною є угода, укладена лише про людське око , без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Питання про визнання угоди недійсною за будь-якими правовими підставами належить до виключної компетенції суду (господарського суду). Відповідач не надав доказів визнання у встановленому законом порядку недійсними договорів щодо купівлі-продажу нафтопродуктів (дизельного пального), укладених між ТОВ "УУУ", позивачем і ТОВ "ААА". За таких обставин висновки відповідача про порушення позивачем п. 3.1 ст. 3 закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) є необгрунтованими, а правові підстави для донарахування позивачу за підсумками перевірки податку на додану вартість в сумі 936 837,00 грн. (сплаченого ТОВ "УУУ" за договором № 1 від ХХ.12.2000 р.) відсутні.

Відтак, податкове повідомлення-рішення № 000 від ХХ.04.2002 p., прийняте відповідачем на підставі акту від ХХ.04.2002 р. за № 4 "Про результати документально-тематичної перевірки з питання обгрунтованості заявлених до відшкодування з бюджету сум ПДВ ЗАТ "ХХХ" згідно податкової декларації з ПДВ за грудень 2000р.", суперечить вимогам чинного податкового законодавства України і фактичним обставинам справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України (254к/96-ВР) правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.