Спір про визнання угоди недійсною з підстав ст.49 ЦК України - Матеріали рішення 02/104-1

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача-1 та Відповідача-2 про визнання договору купівлі-продажу, укладеного в усній формі недійсним при наявності умислу зі сторони Відповідача-1. з підстав ст. 49 ЦК України (1540-06) , та просить зобов'язати Відповідача-1 повернути все одержане за угодою Відповідачу-2, а одержане останнім або належне йому на відшкодування виконаного, стягнути в доход держави.

Відповідач-2 проти позову заперечує (відзив знаходиться в матеріалах справи), посилаючись на безпідставність позовних вимог та відсутність порушень законодавства з боку Відповідача-1 та Відповідача-2 при укладенні спірної угоди, просить в позові відмовити.

Відповідач-1 відзив на позов не подав, в судове засідання не з'явився, не виконав вимог суду, викладених в ухвалі про порушення провадження у справі.

Відповідно до ст. 75 ГПК України (1798-12) справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та Відповідача-2 суд встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору купівлі-продажу. що був укладений сторонами в усній формі Відповідач-2 зобов'язався перерахувати Відповідачу-1 грошові кошти за отриманий у останнього товар (паперові етикетки та конверт с.11).

Умови зазначеного Договору сторонами було виконано в повному обсязі, а саме: Відповідачем -2, на підставі рахунку-фактури № 1 від ХХ.ХХ.1999 р. платіжним дорученням - № 7 від ХХ.ХХ.1999 р. було сплачено грошові кошти за товар у сумі 4 500,00 грн. а Відповідачем-1 за видатковою накладною № 4 від ХХ.ХХ.1999р. було поставлено Відповідачу-1 зазначений товар.

Відповідачем-1 було видано податкову накладну № 1 від ХХ.ХХ.1999 р. на суму 4 500 грн, ПДВ- 750,00 грн.

В своїх позовних вимогах позивач посилається на ті обставини, що за юридичною адресою Відповідач-1 не знаходиться, звітів до ДПІ не подає, податків не сплачує, за період з ХХ.ХХ.1998 р. по ХХ.ХХ.2000 р. (відповідно до довідки Н-ського РУГУ МВС України №4 від ХХ.ХХ.2000 р., яка знаходиться в матеріалах справи) дозволу на виготовлення печаток та штампів не отримував та зареєстрований за загубленим паспортом.

За таких обставин позивач вважає, що метою укладення спірної угоди є приховування Відповідачем-1 доходів, що в свою чергу завдає збиткам державі.

Відповідно до ст.49 ЦК України (1540-06) , якщо угода укладена з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави. Для даних угод характерними є такі ознаки:

а) вчинення їх об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому. А тому, у даному випадку наявним повинно бути недотримання саме нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка заздалегідь суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або принаймні однієї) у формі умислу;

в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи. А відтак, суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений відповідним компетентним органом держави і підтверджений законодавче визначеними засобами доказування.

Таким чином, із наданих суду доказів вбачається, що позивачем не доведено належним чином в чому саме полягала заздалегідь суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, а також наявність в діях відповідача вини у формі умислу, оскільки сторонами повністю було виконані умови договору, про що свідчить відсутність будь-яких доказів порушення даними підприємствами законодавства про оподаткування і застосування в зв'язку з цим до нього фінансових санкцій.

Також, позивач не довів, що усна угода була укладена відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою.

Несплата Відповідачем-1 податків дійсно порушує інтереси держави, але це не є достатньою підставою для визнання угоди, укладеної недоброчинним платником податків, недійсною. Слід зазначити, що в акті перевірки наявності юридичних осіб, що зареєстровані за юридичною адресою від ХХ.ХХ.2000 р., що наданий позивачем як доказ відсутності Відповідача-1 за місцем знаходження, зазначається, що Відповідач-1 заборгованості до бюджету не має.

Відсутність Відповідача-1 за юридичною адресою, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки, в даномувипадку законодавством передбачена відповідальність у вигляді штрафу за неповідомлення платника податків про зміну місця знаходження.

Крім того, позивачем не було надано доказів щодо визнання недійсними статутних та інших первинних документів Відповідача-1 в судовому порядку, а отже Відповідач-1, у відповідності до ст.23-26 ЦК України (1540-06) має цивільну правоздатність, та відповідно право на укладання цивільно-правових угод.

До наведеного слід додати, що жодним законодавчим актом України не передбачається зобов'язань покупця (також не надано йому права) перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем (виконавцем) в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по ПДВ іншого платника податку. Це саме стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно ст. 19 Конституції України (254к/96-ВР) ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак жодних доказів в підтвердження своїх доводів, викладених в позовній заяві, позивачем не надано.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, задоволенню не підлягають.