За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ".

До Державної податкової інспекції у Н-ському р-ні М.Києва

Про визнання недійсним рішення ДПІ у Н-ському р-ні М.Києва від ХХ.ХХ.2000 №5

Представники

Від позивача Присутні

Від відповідача - Присутні

Обставини справи:

Рішення приймається ХХ.ХХ.2000 відповідно до ст.ст. 69, 77 АПК України (1798-12) (за заявою сторін).

ТОВ "ХХХ" звернулося до суду з позовом до ДПІ у Присутні р-ні М.Києва про визннаня недійсним рішення від ХХ.ХХ.2000 №5.

Відповідач проти позову заперечує , посилаючись на те, що сума курсових різниць по валютним кредитам не відноситься до складу валових витрат підприємства.

Тому в порушення п.7.3.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) до складу валових витрат І кварталу 2000р. віднесено суму курсових різниць по одержаним кредитам в іноземній валюті у розмірі 5126, 76 грн., що призвело до завищення валових витрат підприємства та заниження оподаткованого прибутку підприємства (відзив на позовну заяву).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Рішенням заступника начальника ДПІ у Н-ському районі м. Києва від ХХ.ХХ.2000 до позивача застосовані фінансові санкції за порушення законодавства про оподаткування.

Оскаржуване рішення винесене на підставі акту перевірки від ХХ.ХХ.2000 №1 ДПІ у Н-ському р-ні М.Києва.

Підстави для нарахування недоїмки по податку на прибуток та фінсанкцій, викладені в акті перевірки, співпадають з підставами, викладеними у відзиві на позовну заяву.

Однак, з висновками, викладеними ДПІ у Н-ському р-ні М.Києва в акті перевірки, суд не може погодитись з наступних підстав:

Спір між сторонами виник у зв`язку з різним застосуванням ними п. 7.3.6 ст.7 Закону " Про оподаткування прибутку підприємств " (334/94-ВР) , зокрема ,в акті перевірки зазначено, що позивач безпідставно відніс до валових витрат у І кв. 2000р. суми курсових різниць за отриманими кредитами в іноземній валюті у розмірі 5126, 76 грн., що зазначені в тому ж акті та відзиві на позовну заяву (копії яких залучені до матеріалів справи), чим порушив п.7.3.2 даного Закону України (334/94-ВР) .

Однак, згідно п.7.3.6. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку платника податку на кінець звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день звітного періоду; при цьому позитивна або від ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду; для наступного податкового періоду балансова вартість іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті прирівнюється до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду.

Валютні кредити, отримані позивачем, суд вважає таким, що відносяться до поняття будь-якої іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті про які йде мова в п. 7.3.6.

Враховуючи викладене, суд вважає, що нарахування позивачем курсових різниць на суму кредиту, отриманого в іноземній валюті є правомірним. Суми нарахованих позивачем курсових різниць, у зв`язку з зростанням курсу іноземної валюти у відношенні до дебітора за наслідками звітного періоду мають позитивне значення, а тому відповідно до п.7.3.6. вищезгаданого Закону (334/94-ВР) повинні відноситись до валових витрат такого платника - дебітора, оскільки разом із зростанням курсу іноземної валюти зростає його заборгованість, визначена у національній валюті України.

Будь-яких заперечень щодо розміру перерахованих сум відповідачем не надано.

Правова позиція позивача не суперечить вимогам п. 7.9.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

П.п. 7.9.1 та п.7.9.2 ст.7 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств стосується тільки податкового обліку отриманої основної суми заборгованості в національній валюті України без урахування курсових різниць та процентів, а податковий облік курсових різниць по кредитам в іноземній валюті повинен здійснюватися відповідно до вимог, передбачених у п.7.3.3 та п.7.3 Закону (334/94-ВР) .

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті держмита підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в сумі 85 грн.

Керуючись ст. 49, 82-85 АПК України (1798-12) ,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення ДПІ у Н-ському р-ні М.Києва №5 від ХХ.ХХ.2000 по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю ХХХ.

Стягнути з рахунку ДПІ у Н-ському р-ні М.Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ХХХ 85 грн. витрат по сплаті держмита.

Видати наказ.