Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Шицького І.Б.

суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Черногуза Ф.Ф. та Щотки С.О.,

за участю представників державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-західна залізниця" – Черкезюка Д.В., ТОВ "Київський торговий дім "Аудіо-Україна" – Кошелівського В.О. та регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву – Конти М.П.,

розглянувши касаційну скаргу державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-західна залізниця" на постанову Вищого господарського суду України від 29 березня 2007 року № 3/454 у справі за позовом державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-західна залізниця" до ТОВ "Київський торговий дім "Аудіо-Україна" (третя особа – регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву) про розірвання договору оренди від 2 вересня 1996 року та стягнення 20197 грн. 94 коп.,

У вересні 2006 року державне територіально-галузеве об’єднання "Південно-західна залізниця" подало до господарського суду м. Києва позов до ТОВ "Київський торговий дім "Аудіо-Україна" (третя особа – регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву) про розірвання договору оренди від 2 вересня 1996 року та стягнення 20197 грн. 94 коп.. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач використовує орендоване приміщення не з метою, вказаною у договорі. Крім того, здійснив перепланування приміщення без згоди орендодавця та не повністю сплачує орендну плату. Також без згоди орендодавця частина орендованого приміщення передана в оренду (т. 1, а.с. 2-4, 113-116).

Рішенням господарського суду м. Києва від 5 грудня 2006 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 2 вересня 1996 року № 24, укладений між ТОВ "Київський торговий дім "Аудіо-Україна" та Київським державним підприємством по перевезенню вантажів та пасажирів "Київдержтранс", правонаступником якого є позивач. В іншій частині позову провадження у справі припинено (т. 1, а.с. 165-173).

Рішення мотивовано тим, що у порушення вимог п. 2 ч.1 ст. 783 ЦК України відповідач без згоди орендодавця передав у суборенду спільному українсько-сірійському підприємству "Амріт" ЛТД частину орендованого приміщення площею 160 кв.м. Доказів щодо невиконання відповідачем обов’язку по сплаті орендної плати та комунальних послуг позивачем не надано.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2007 року вищевказане рішення суду скасовано. У задоволенні позову в частині розірвання договору відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін (т. 2, а.с. 41-44).

Постановою Вищого господарського суду України від 29 березня 2007 року № 3/454 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2007 року залишено без змін (т. 2, а.с. 63-68).

Постанови обґрунтовані тим, що резолюцією на листі від 15 жовтня 1997 року № 47 головний інженер позивача повідомляє структурний підрозділ, на балансі якого знаходиться орендоване приміщення, і який безпосередньо здійснює експлуатацію і управління цим об’єктом, про надання згоди орендарю на передачу приміщення в суборенду.

Ухвалою Верховного Суду України від 24 травня 2007 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 29 березня 2007 року № 3/454 за касаційною скаргою державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-західна залізниця", де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення без змін рішення господарського суду м. Києва від 5 грудня 2006 року. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 2, а.с. 92).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 2 вересня 1996 року сторони уклали договір оренди № 24, за яким відповідач отримав в оренду нежитлове приміщення загальною площею 346, 3 кв.м по бул. Дружби Народів, 24/2 у м. Києві (т. 1, а.с. 12-13).

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди.

Пунктом 2.4 договору оренди від 2 вересня 1996 року № 24 визначено, що орендар не має права без згоди орендодавця передавати орендоване майно в суборенду іншим особам.

15 жовтня 1997 року відповідач направив лист № 47 на ім’я головного інженера Південно-Західної залізниці з проханням надати згоду на передачу в суборенду частини орендованого приміщення фірмі "Амріт". На цьому листі поставлено резолюцію про надання згоди на суборенду(т. 1, а.с. 103).

25 жовтня 1997 року між відповідачем та спільним українсько-сирійським підприємством "Амріт" ЛТД укладено договір суборенди нежитлового приміщення площею 160 кв.м. (т. 1, а.с. 104).

Разом з тим, станом на момент укладення договору суборенди орендодавцем приміщення було Київське державне підприємство по перевезенню вантажів та пасажирів "Київдержтранс". Лише 3 липня 2000 року згідно наказу № 137-Н його було реорганізовано у державне територіально-галузеве об’єднання "Південно-Західна залізниця" (т. 1, а.с. 120).

Судами апеляційної та касаційної інстанцій не взято до уваги, що на момент укладання договору суборенди відповідно до п. 3.1 Статуту Київського державного підприємства по перевезенню вантажів та пасажирів підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом та має права юридичної особи. Згідно з п. 6.1 Статуту управління підприємством здійснює його керівник – начальник підприємства (т. 2, а.с. 27-35).

Таким чином, орендодавець не надавав згоду відповідачу на передачу в суборенду частини нежитлового приміщення, яке є об’єктом договору оренди від 2 вересня 1996 року № 24.

Ч. 3 ст. 291 ГК України передбачено, що на вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірвано за наявності підстав, передбачених ЦК України (435-15) .

У відповідності з ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, зокрема, якщо наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.

За таких підстав суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо розірвання договору оренди від 2 вересня 1996 року № 24.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду першої інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу державного територіально-галузевого об’єднання "Південно-західна залізниця" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 29 березня 2007 року № 3/454 і постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 лютого 2007 року скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 5 грудня 2006 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.