990/178/24 Про визнання незаконним рішення Вищої ради правосуддя про звільнення з посади судді районного суду - 09.07.2025 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/178/24 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді,

І. Зміст позовних вимог.

До Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), в якому позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2024 року № 1219/0/15-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади суддів Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровській області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровській області.

ІІ. Обставини справи.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 24 лютого 2011 року № 246/2011 (246/2011) призначена на посаду судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області строком на п`ять років. Строк повноважень судді закінчився 25 лютого 2016 року.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 30 травня 2018 року № 837/ко-18 суддю ОСОБА_1 визнано такою, що не відповідає займаній посаді.

Рішенням ВККС від 21 вересня 2018 року № 1662/ко-18 до ВРП внесено подання з рекомендацією про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.

Уважаючи рішення ВККС від 30 травня 2018 року незаконним, ОСОБА_1 оскаржила його в судовому порядку.

За результатами судового розгляду, Велика Палата Верховного Суду постановою від 29 вересня 2021 року у справі № 9901/668/18 провадження у справі закрила, оскільки оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП.

Рішенням ВРП від 11 березня 2021 року № 613/0/15-21 залишено без розгляду подання з рекомендацією ВККС від 21 вересня 2018 року № 1662/ко-18 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі підпункту 4 пункту 161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України (254к/96-ВР) . На обґрунтування такого рішення ВРП послалася на своє рішення від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-21, яким ОСОБА_1 звільнено з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Так, 10 вересня 2019 року до ВРП надійшла скарга голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 на дії судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1

У скарзі голова суду зазначив, що суддя ОСОБА_1 систематично допускає прогули без поважних причин; привласнила або втратила 142 судові справи різних категорій, що унеможливлює отримання громадянами копій судових рішень у цих справах; грубо порушує право громадян на доступ до правосуддя; систематично допускає бездіяльність щодо виготовлення копій судових рішень для їх внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 03 липня 2020 року № 2033/1дп/15-20 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1

23 вересня 2020 року Вища рада правосуддя постановила ухвалу, якою з власної ініціативи відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 та об`єднала її з дисциплінарною справою, відкритою ухвалою Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 03 липня 2020 року № 2033/1дп/15-20 стосовно вказаної судді за скаргою голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 .

Рішенням від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 Перша Дисциплінарна палата ВРП притягнула суддю Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та застосувала до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення її з посади.

Указане рішення оскаржувалося позивачкою до ВРП, яка рішенням від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21 залишила його без змін.

Рішенням ВРП від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-24 ухвалено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у провадженні № 11-98сап21 скасовано рішення ВРП від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20.

Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/94/21, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2023 року, визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради правосуддя від 23 лютого 2021 року № 428/0/15-21 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".

За змістом частини третьої статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" у випадку скасування судом рішення Вищої ради правосуддя, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, Вища рада правосуддя розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно у пленарному складі.

За результатами повторного розгляду дисциплінарної справи ВРП рішенням від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 змінила рішення Першої Дисциплінарної палати від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності в частині обґрунтування підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності, а в частині накладення дисциплінарного стягнення - залишила без змін.

Не погодившись із рішенням ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24, ОСОБА_1 звернулася до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 залишила без задоволення скаргу ОСОБА_1 та залишила без змін рішення ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24.

15 березня 2024 року до ВРП надійшло подання Першої Дисциплінарної палати ВРП від 18 липня 2024 року № 10423/0/9-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

23 квітня 2024 року ВРП ухвалила рішення № 1220/0/15-24 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".

Уважаючи рішення ВРП від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

ІІІ. Стислий виклад доводів позивача та заперечень відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що склад ВРП, який ухвалив оскаржуване у цій справі рішення, не мав повноважень його ухвалювати, оскільки до початку засідання ВРП позивачка подала мотивовану заяву про відвід члену ВРП ОСОБА_3, але відповідач безпідставно відмовив у задоволенні такої заяви, не дослідивши, не оцінивши та не спростувавши належним чином доводи щодо наявності підстав для відводу.

У зв`язку з цим позивачка переконана, що участь члена ВРП ОСОБА_3, яка підлягала відводу за вмотивованою та обґрунтованою заявою, тягне за собою нелегітимність складу ВРП, що розглядав подання дисциплінарної палати про звільнення та, відповідно, незаконність оскаржуваного у цій справі рішення про звільнення.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечує. Зазначає, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь в ухвалені оскаржуваного рішення.

У відзиві також зазначено, що в оскаржуваному рішенні містяться посилання на визначені законом підстави звільнення судді ОСОБА_1 та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Відповідач наголошує, що саме в рішенні дисциплінарної палати ВРП та у рішенні ВРП в межах дисциплінарної справи встановлено факти, які свідчать про допущення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, і саме рішенням в межах дисциплінарної скарги застосовано до позивачки дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади. При цьому у ВРП під час розгляду подання про звільнення відсутні повноваження переоцінювати наведені в поданні висновки про наявність в діях судді ознак дисциплінарного проступку чи встановлювати факти порушень, оскільки вказані обставини встановлені під час дисциплінарного провадження, а вид відповідальності за такі дії вже обраний/застосований компетентним органом.

При цьому ВРП уважає, що в цьому випадку не вирішується питання про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а реалізовуються повноваження щодо вирішення питання про звільнення судді на підставі рішення, ухваленого уповноваженим органом (Дисциплінарною палатою ВРП).

ІV. Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 травня 2024 року для розгляду цієї справи визначено суддю-доповідача Дашутіна І. В., а також склад колегії суддів: Васильєву І. А., Гімона М. М., Гончарову І. А., Хохуляка В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з наявністю недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви усунуто.

Верховний Суд ухвалою від 17 червня 2024 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п`яти суддів у судовому засіданні.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 990SCGC/7/24 за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року поновлено провадження у справі у зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення справи.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, зазначаючи про протиправність оскаржуваного рішення з огляду на його прийняття неповноважним складом ВРП через неналежний та необ`єктивний розгляд заяви позивачки про відвід. Представник відповідача заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у позові, оскільки заява про відвід була належним чином розглянута, а викладені в ній обставини носили суто суб`єктивний характер.

V. Правове регулювання спірних правовідносин та позиція Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи рішення відповідача у межах спірних правовідносин на відповідність критеріям, передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, колегія суддів звертає увагу на таке.

Порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності визначено Конституцією України (254к/96-ВР) , Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (1402-19) (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) та Законом України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII (1798-19) (далі - Закон №1798-VIII (1798-19) ).

Частиною шостою статті 126 Конституції України встановлено підстави для звільнення судді, зокрема, вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3).

Статтею 108 Закону № 1402-VIII установлено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом № 1798-VIII (1798-19) , з урахуванням вимог цього Закону.

Відповідно до пункту 6 частини першої та пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону № 1402-VIII одним із видів дисциплінарного стягнення стосовно судді є подання про звільнення судді з посади, який застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (пункт 1 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VІІІ).

Підставою притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стали висновки Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя про вчинення суддею дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а саме зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення та допущення суддею поведінки, що порочить звання судді, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Статтею 112 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).

Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно із частиною 2 статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Ради.

На підставі частин першої та третьої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна) Вища рада правосуддя розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 23 квітня 2024 року № 36 та копія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення ухвалене і підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

Доводи ОСОБА_1 про те, що склад ВРП, що ухвалив оскаржуване у цій справі рішення, не відповідав конвенційному стандарту "суд, встановлений законом" через формальне, на її думку, відхилення заяви про відвід члену ВРП ОСОБА_3, не знайшли підтвердження під час судового розгляду з огляду на таке.

Так, ОСОБА_1 подала заяву про відвід члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_3 від участі в розгляді питання про розгляд матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Заяву про відвід вмотивовано тим, що для повторного розгляду скарг судді ОСОБА_1 та її представника - адвоката Кравця Р. Ю. на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20 автоматизованою системою розподілу справ доповідачем була визначена член ВРП ОСОБА_3 .

На думку судді, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи перше рішення ВРП від 02 лютого 2021 року № 197/0/15-21, встановила у діях голови Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 порушення, які мають ознаки дисциплінарного проступку та є підставою для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності. Проте, як вказувала ОСОБА_1, член ВРП ОСОБА_3 не вирішила питання про відкриття дисциплінарного провадження стосовно судді ОСОБА_2 та сприяла уникненню ним відповідальності, оскільки сплинув строк для застосування дисциплінарного стягнення до судді.

Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що 19 січня 2021 року направила на офіційну адресу ВРП пояснення з додатками, а саме: копію службової записки, скріншот електронної поштової скриньки, який підтверджує направлення службової записки на офіційну електронну адресу Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області, відеофрагмент розмови між нею та головою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 . Однак, член ВРП ОСОБА_3 проігнорувала та приховала докази, які виправдовують ОСОБА_1, надала іншим членам Вищої ради правосуддя недостовірну інформацію, зазначивши, що ОСОБА_1 не надано копію службової записки та відеофрагмент розмови між нею та головою суду.

Зазначені обставини, на думку ОСОБА_1, викликають сумнів в неупередженості члена ВРП ОСОБА_3 стосовно неї.

Ухвалою ВРП від 23 квітня 2024 року відмовлено в задоволенні заяв судді ОСОБА_1 про відвід члена ВРП ОСОБА_3

Ухвали вмотивовані тим, що немає підстав для відводу членів ВРП, визначених статтею 33 Закону № 1798-VIII. При цьому факт особистої заінтересованості в результаті справи повинен ґрунтуватися на доказах. Ця підстава застосовується лише у випадку доведеності, що член ВРП прямо чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи. Для визначення упередженості потрібні докази, які свідчили б про наявність заінтересованості в результатах розгляду справи. У зв`язку з відсутністю таких доказів ВРП не встановила, що член ВРП ОСОБА_3 особисто, прямо чи побічно заінтересована у результаті розгляду справи, або інших обставин, що викликають сумнів у її неупередженості.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 33 Закону № 1798-VIII член Вищої ради правосуддя не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член Вищої ради правосуддя повинен заявити самовідвід.

Отже, підстави для відводу (самовідводу) члена ВРП можна поділити на безумовні (чітко визначені законом) та оціночні (вимагають оцінки). До безумовних належать родинні відносини з особою, стосовно якої розглядається питання. Оціночними є обставини, які можуть свідчити про особисту, пряму чи побічну зацікавленість у результаті справи, інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості.

Оцінюючи обставини, на які посилається заявниця для обґрунтування свого клопотання про відвід, слід взяти до уваги, що вони належать до оціночних. Однак, відповідно до правового регулювання та усталеної судової практики щодо відводів, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, особа, яка заявляє відвід, зобов`язана довести, що відповідні обставини дійсно мають істотний вплив на об`єктивність та неупередженість члена ВРП.

У цьому випадку позивачка посилається на те, що, на її думку, член ВРП свідомо не відкрила дисциплінарне провадження стосовно іншого судді, чим сприяла уникненню відповідальності.

Колегія суддів звертає увагу, що такі доводи зводяться до оціночних тверджень про незгоду із процесуальними діями та рішеннями члена ВРП, які, на думку заявниці, є неправильними чи несправедливими. Проте законодавство та практика застосування норм щодо відводу (самовідводу) вимагають більш ґрунтовного рівня доказування - необхідно довести реальну, а не гіпотетичну або припущену заінтересованість чи упередженість. Зокрема, посилання позивачки на те, що стосовно іншого судді не було відкрито дисциплінарне провадження, не може само по собі свідчити про існування особистої заінтересованості члена ВРП.

Необхідно також зазначити, що доводи позивачки стосовно недослідження відефрагменту розмови були предметом розгляду під час розгляду скарги на рішення ВРП у дисциплінарній справі у Великій Палаті Верховного Суду.

У постанові від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обов`язок у судді ОСОБА_1 організувати передачу розглянутих справ, які перебували у неї в провадженні протягом 2013-2015 років, секретарю судового засідання виник ще до припинення строку її повноважень щодо здійснення правосуддя (25 лютого 2016 року), тобто в період, коли секретар судового засідання перебувала в її підпорядкуванні, і якій скаржниця повинна була передати справи для їх подальшого передання до канцелярії суду.

З огляду на це посилання ОСОБА_1 у своїх письмових поясненнях, адресованих ВРП, на копії службових записок, у яких вона зверталася до керівника апарату суду з проханням надати їй секретаря судового засідання, або на відеозапис її спілкування з головою суду, під час якого їй нібито відмовили в наданні секретаря для оформлення справ, не мають вирішального значення в цій справі.

З огляду на зазначене, позивачка не подала жодних належних доказів, які б обґрунтовано засвідчили наявність особистої, прямої чи побічної зацікавленості члена ВРП ОСОБА_3 або будь-яких інших обставин, що викликають сумнів у її неупередженості. Відтак, твердження про упередженість ґрунтуються на рівні припущень, а тому не можуть слугувати підставою для відводу.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав, щоб визнати обґрунтованими доводи скаржника про неналежний та формальний розгляд порушеного позивачем питання про відвід члену ВРП ОСОБА_3 .

Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Оцінюючи рішення ВРП від 06 серпня 2024 року № 2388/0/15-24 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, колегія суддів уважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України (254к/96-ВР) , та є вмотивованим.

Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 жовтня 2020 року № 2993/1дп/15-20, залишене без змін рішенням ВРП від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24, про притягнення судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади судді.

При цьому, зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС України, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24 (провадження № 11-74сап24) відмовила в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Указане судове рішення Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що ВРП під час прийняття рішення від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII (1798-19) , а визначені статтею 52 цього Закону підстави для скасування рішення ВРП - відсутні.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що зазначені у рішенні від 14 березня 2024 року № 766/0/15-24 висновки ВРП щодо вчинення суддею ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, є належним чином умотивованими, ґрунтуються на доказах, а застосований вид дисциплінарного стягнення є пропорційним.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України факт вчинення позивачем істотного дисциплінарного проступку та, як наслідок, правомірність рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її дисциплінарного органу про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді подання про його звільнення з посади, не потребують доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/132/20 зроблено висновок про те, що в межах судового розгляду, предметом якого було питання законності рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді, не можуть оцінюватись обставини дисциплінарної справи відносно судді (у тому числі мотиви Вищої ради правосуддя й оцінка нею обставин, що стали підставою для прийняття рішення в межах дисциплінарного провадження стосовно судді, а також окремі процедурні рішення цього органу).

Рішення ВРП про звільнення судді з посади не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі для виконання та за своєю суттю таке рішення є кадровим.

Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у провадженні № 11-777сап19 та від 28 жовтня 2021 року у справі № 9901/392/20.

Оскільки на момент вирішення справи, що розглядається, рішення дисциплінарної палати ВРП та рішенням ВРП, якими кваліфіковано дії ОСОБА_1 як істотний дисциплінарний проступок та його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, переглянуті у судовому порядку та визнані законними і обґрунтованими, колегія судів доходить висновку, що оскаржуване у межах цієї справи рішення ВРП від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, тому підстав для скасування вказаного рішення, в тому числі відповідно до частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, немає.

З огляду на встановлені у справі обставини і наведені вище норми законодавства, Верховний Суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог, зокрема і похідної вимоги про поновлення на посаді, а тому вони задоволенню не підлягають у повному обсязі.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241- 243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2024 року № 1220/0/15-24 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України" і поновлення на посаді.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.