Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф. та Щотки С.О.,

за участю представників ТОВ "Лубнибудторгсервіс" – Павлової О.Г. та ТОВ "Регіональна інвестиційна компанія" – Медвєдєва В.І. і Процюка О.В.,

розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Лубнибудторгсервіс" на постанову Вищого господарського суду України від 23 січня 2007 року № 5/52 у справі за позовом ТОВ "Лубнибудторгсервіс" до ТОВ "Регіональна інвестиційна компанія" про розірвання договору та стягнення 289 197 грн. 54 коп.,

У лютому 2006 року ТОВ "Лубнибудторгсервіс" подало до господарського суду Полтавської області позов до ТОВ "Регіональна інвестиційна компанія" про розірвання договору та стягнення 289 197 грн. 54 коп.. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконує умови договору від 20 серпня 2003 року № 44 про сумісне будівництво та експлуатацію нежитлового приміщення – торгівельного центру в м. Лубни по вул. Радянській, 56/1. При цьому постійно порушуються строки будівництва об’єкту. Термін закінчення будівництва встановлено – 31 серпня 2005 року, проте на день подачі позову воно затримано на 153 дні. Тому позивач просив стягнути 289 197 грн. 54 коп. пені за кожен день прострочення (т. 1, а.с. 2-7).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22 серпня 2006 року позов задоволено частково. Розірвано договір від 20 серпня 2003 року № 44 разом із додатковою угодою від 24 червня 2004 року з усіма доповненнями та додатками з вини відповідача з наслідками, передбаченими пунктом 6.6 договору в редакції додаткової угоди від 24 червня 2004 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 385 грн. 36 коп. пені за прострочення завершення будівництва по договору (т. 4, а.с. 106-108).

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006 року вищевказане рішення суду скасовано частково. У частині стягнення пені в сумі 289 197 грн. 54 коп. у позові відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін (т. 5, а.с. 63-70).

Це рішення та постанова мотивовані тим, що відповідачем порушено умови договору щодо строків закінчення будівництва та використання матеріалів належної якості. Наведений позивачем розрахунок пені не обгрунтований належними доказами.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 січня 2007 року № 5/52 рішення господарського суду Полтавської області від 22 серпня 2006 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблено на те, що судами не досліджено, чи направляв позивач відповідачу пропозицію про розірвання договору. Крім того, не визначено правову природу договору та майнові права позивача на об’єкт будівництва (т. 5, а.с. 88-92).

Ухвалою Верховного Суду України від 15 березня 2007 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 23 січня 2007 року № 5/52 за касаційною скаргою ТОВ "Лубнибудторгсервіс", де поставлено питання про скасування цієї постанови і припинення провадження у справі. Посилання зроблені на порушення та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України (254к/96-ВР) (т. 5, а.с. 102).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи попередні судові рішення, Вищий господарський суд України виходив з того, що позивачем не дотримано встановленого ст. 188 ГК України порядку розірвання господарських договорів, оскільки не досліджено, чи направляв позивач відповідачу пропозицію про розірвання договору. Крім того, суди не встановили правову природу договору, що є важливим при встановленні наслідків розірвання договору. Також зазначено, що передбачена п. 8.9 додаткової угоди до спірного договору від 24 червня 2006 року пеня фактично є такою формою неустойки як штраф.

Висновки Вищого господарського суду України зроблені без аналізу та врахування даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону.

Як встановлено судами, 20 серпня 2003 року у відповідності з положеннями ЦК УРСР (1540-06) сторони уклали договір від 20 серпня 2003 року № 44 про сумісне будівництво та експлуатацію нежитлового приміщення – торгівельного центру в м. Лубни по вул. Радянській, 56/1 (т. 1, а.с. 13-21).

24 червня 2004 року сторони уклали додаткову угоду до цього договору (т. 1, а.с. 22-24).

Пунктом 10.3 договору із змінами, викладеними у додатковій угоді, визначено, що строк закінчення будівництва – 31 серпня 2005 року, а введення в експлуатацію об’єкту та оформлення переходу права власності між сторонами – до 31 жовтня 2005 року.

Згідно з п. 2.5 договору обов’язок щодо будівництва торгівельного комплексу, введення його в експлуатацію та перерозподілу власності між сторонами покладений на відповідача.

Судами встановлено, що затримка строків будівництва відбулася з вини відповідача в результаті неналежного виконання ним п. 10.3 договору, а також що в порушення п. 2.5.5 договору без погодження з позивачем при будівництві використані матеріали, які не відповідають проектній документації, що є істотними порушеннями умов спірного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обгрунтованого висновку, що в результаті істотних порушень відповідачем умов спірного договору позивач був позбавлений можливості отримати у власність добудований торгівельний центр, і відповідно розірвали договір від 20 серпня 2003 року № 44 разом із додатковою угодою від 24 червня 2004 року з усіма доповненнями та додатками.

Ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Що стосується наслідків розірвання договору, то вони визначені у п. п. 6.6, 6.7 договору, не суперечать положенням законодавства, передбачають порядок припинення зобов’язань при розірванні договору і тому слід застосовувати наслідки, передбачені договором.

Стосовно правильності визначення правової природи пені, то висновок Вищого господарського суду України з цього питання є безпідставним, оскільки суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 289 197 грн. 54 коп. з підстав необгрунтованості цих вимог належними доказами.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв’язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями - 111-17-- 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ТОВ "Лубнибудторгсервіс" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 7 листопада 2006 року № 4/46 скасувати, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2006 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суди першої та апеляційної інстанції дійшли обгрунтованого висновку, що в результаті істотних порушень відповідачем умов спірного договору позивач був позбавлений можливості отримати у власність добудований торгівельний центр, і відповідно розірвали договір від 20 серпня 2003 року № 44 разом із додатковою угодою від 24 червня 2004 року з усіма доповненнями та додатками.