За позовом ТОВ "ХХХ"

До ДПІ у Н-му районі м. Києва

Про визнання недійсним рішення від ХХ.03.98 р. № ХХХ7 (№ХХХХХ4)

Представники

Від позивача присутній

Від відповідача присутні

Обставини справи

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним рішення ДПІ у Н-му районі м. Києва № ХХХ7 (№ХХХХХ4) від ХХ.03.98 р. та інкасового доручення №ХХ9 від ХХ.06.98 р., таким що не підлягає виконанню. Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюване рішення протиречить чиному законодавству України.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що підставою застосування до позивача фінансових санкцій були матеріали документальної перевірки, проведеної ДПА у м. Києві (акт № ХХХХ5 від ХХ.03.98 р.).

Рішення прийнято ХХ.12.98 р., оскільки у судових засіданнях ХХ.11.98 р. та ХХ.12.98 р. оголошувались перерви.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

ХХ.03.98 р. ДПА у м. Києві була здіснена перевірка позивача на предмет повноти та своєчасності сплати останім ПДВ, акцизного збору та інших обов'язкових платежів до бюджету за ввезені на територію України і реалізовані підакцизні товари та високоліквідну продукцію. На підставі даного акту відповідачем було прийнято оспорюване рішення про застосування до позивача фінансових санкцій по ПДВ у розмірі 1033 грн. Разом з цим відповідачем було виставлено до виконання інкасове доручення № ХХ9 від ХХ.06.98 р. про стягнення з позивача на рахунок ДПІ у Н-му районі м. Києва 38693 грн. 07 коп. недоїмки (30%).

Відносно застосованих фінансових санкцій в акті перевірки зазначено, що в порушення вимог п. 2 ст. 7 Декрету КМУ № 14-92 (14-92) від 26.12.92 р. при перевірці повноти правильності та своєчасності сплати ПДВ за квітень -вересень 1997 р. встановлено заниження ПДВ у сумі 1033 грн. (серпень 1997 р.), внаслідок безпідставного віднесення в Дт Х8 рахунку; ПДВ відокремлений у витратах, як безпідставне віднесення на витрати обігу, а саме трансортні витрати, що не підтверджені документально на дату проведення перевірки; порушення вимог п. 1.3. Інструкції "Про порядок виготовлення, зберігання та застосування єдиної первинної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи" (z0483-96) товарно-транспортна накладна на момент проведення перевірки відсутня.

Згідно пояснень представника позивача транспортні витрати , про які йде мова в акті перевірки були пов'язані з виконанням контрагентом позивача - ТОВ "YYY" робіт щодо зняття асфальтного дорожнього покриття переміщення грунту на відстань до 20 метрів, очищення грунту, завантаження та транспортування сміття . Факт виконання даних робіт підтверджується наданими позивачем засвідченою копією акту прийомки виконаних робіт, підписаного між позивачем та ТОВ "YYY". Оплату даних робіт позивач здійснив на підставі виставленого ТОВ "YYY" рахунку-фактури № Х2 від ХХ.08.97 р. у сумі 6200 грн., у тому числі 1033 грн. 33 коп. ПДВ.

Згідно п. 2 ст. 7 Декрету КМ України "Про податок на добавлену вартість" (14-92) сума податку на добавлену вартість, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку одержаного від покупців і сумами податку, що сплачені або підлягають платі постачальникам за виконані роботи послуги тощо. З викладеного вбачається, що висновки акту перевірки щодо даного епізоду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивач не отримував від ТОВ "YYY" транспортні послуги по перевезенню товарно-матеріальних цінностей, а мав з останім підрядні правовідносини щодо виконання певних робіт, які перелічені вище.

За таких обставин суд вважає, що позивач правомірно відніс на Дт Х8 рахунку 1033,33 грн. ПДВ, сплаченого своєму виконавцю робіт, а тому оспорюване рішення є таким, що не відповідає фактичним обставинам та чинному законодавству і підлягає визнанню недійсним. Щодо позовних вимог про визнання таким, що не підлягає виконанню інкасового доручення № ХХ9 від ХХ.06.98 р. суд встановив наступне: - в графі призначення платежу зазначено, що дане інкасове доручення виставлено до виконання за рішенням керівника ДПІ від ХХ.03.98 р.;

- таке рішення відповідачем не приймалось, про що свідчить зміст відзиву на позовну заяву в якому зазначено, що на момент виставлення до виконання оспорюваного інкасового доручення органами державної податкової служби рішення приймалися лише щодо застосування фінансових санкцій, а відносно основного податку та пені повинно було лише вказуватись в акті перевірки.

Даний висновок відповідача суд вважає безпідставним і невірним, оскільки згідно п. 8 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (83/98-ВР) в редакції від 05.02.98 р. стягнення до бюджету донарахованих сум податків, інших платежів а також щтрафів та інших санкцій повинно здіснюватись лише за рішеннями відповідного органу державної податкової служби.

За таких обставин суд вважає, що оспорюване інкасове доручення № ХХ9 від ХХ.06.98 р. виконанню не підлягає.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 77, 82-85 АПК України (1798-12)

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення ДПІ у Н-му районі м. Києва від ХХ.03.98 р. № ХХХ7 (№ХХХХХ4).

Визнати таким, що не підлягає виконанню інкасове доручення ДПІ у Н-му районі м. Києва № ХХ9 від ХХ.06.98 р.

Стягнути з ДПІ у Н-му районі м. Києва на користь ТОВ "ХХХ" 85 грн. державного мита. Видати наказ.