П О С Т А Н О В А
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2007 року
м. Київ
Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у
складі:
Головуючого: Барбари В.П.,
Суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф.,
Колесника П.I., Новікової Т.О.,
Потильчака О.I., Черногуза Ф.Ф.,
Щотки С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України" на постанову Вищого господарського суду України
від 6 грудня 2006 року у справі № 33/22-05 ( rs310096 ) (rs310096)
за
позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної
компанії "Нафтогаз України" до відкритого акціонерного товариства
"Харківгаз" про стягнення коштів та за зустрічним позовом
відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" до дочірньої
компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України" про визнання права на невідшкодування комерційних втрат
природного газу за договором,
в с т а н о в и л а :
В лютому 2005 року дочірня компанія "Газ України"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі -
Компанія) звернулася до господарського суду Харківської області з
позовом до відкритого акціонерного товариства "Харківгаз" (далі -
Товариство) про стягнення 9 061 563, 00 грн. заборгованості за
переданий у 2002 році природний газ, пені, інфляційних нарахувань
на суму боргу, річних, штрафу.
Позивач зазначав, що на підставі договору на постачання
природного газу для потреб населення від 28 грудня 2001 року №
06/01-803-00000001 (далі - Договір від 28 грудня 2001 року)
протягом січня-грудня 2002 року Компанія передала Товариству 963
088, 639 тис. куб. м природного газу на загальну суму 119 807 350,
29 грн. Відповідач розрахувався за переданий природний газ
частково в сумі 113 840 311, 19 грн., заборгувавши 5 967 039, 10
грн. На цю суму позивач нарахував пеню в розмірі подвійної
облікової ставки Національного банку України на підставі п. 6.2
договору, індекс інфляції та річних на підставі статті 214
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
). На суму основного боргу позивачем також нараховано
штраф за прострочення грошового зобов'язання на підставі ст. 231
Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
.
Заперечуючи проти позову відповідач, зокрема, посилався на
те, що позивачем безпідставно включено в суму основного боргу
вартість комерційних втрат поставленого газу; законодавством
передбачений порядок розрахунків за постачання природного газу для
потреб населення, шляхом перерахування коштів з розподільчого
рахунку відповідно до Алгоритму, а відтак, відповідач не був
розпорядником коштів, що надходили до нього від населення за
спожитий природний газ і не може нести майнової відповідальності;
у позивача відсутні правові підстави для стягнення пені,
інфляційних нарахувань на суму боргу, річних та штрафу.
Відповідач звернувся до господарського суду із зустрічним
позовом та з урахуванням змін позовних вимог просив визнати право
на невідшкодування вартості комерційних втрат природного газу за
Договором від 28 грудня 2001 року. Товариство обгрунтувало свої
позовні вимоги тим, що у Договорі від 28 грудня 2001 року
Компанією не було визначено порядок компенсації Товариством
вартості підсумкових втрат газу.
Заперечуючи проти вимог за зустрічним позовом Компанія
просила припинити в цій частині провадження у справі оскільки
обсяги газу, які зафіксовані в актах приймання-передачі природного
газу є обсягами газу втраченими Товариством вже після набуття
права власності на ці обсяги і, відповідно, саме Товариство
зобов'язане відшкодувати Компанії вартість цих втрат.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19
травня 2006 року первісний позов задоволено частково: стягнуто на
користь Компанії 5 967 039, 10 грн. боргу, 882 289, 03 грн.
інфляційних витрат, 190 661, 23 грн. річних та судові витрати. В
іншій частині первісний позов залишено без задоволення. Зустрічний
позов залишено без задоволення.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
18 вересня 2006 року рішення господарського суду Харківської
області від 19 травня 2006 року залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 6 грудня
2006 року постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 18 вересня 2006 року та рішення господарського суду
Харківської області від 19 травня 2006 року скасовано, у
задоволенні позову відмовлено.
Вищий господарський суд України обгрунтував свою постанову
посиланням на те, що оскільки відповідач постачав спірний
природний газ виключно населенню, він не є власником вказаного
газу, а відтак, не несе ризики його втрати під час транспортування
та постачання споживачам. Договором від 28 грудня 2001 року не
обумовлені порядок обліку та оплати комерційних втрат газу, а
отже, оплата вартості цих втрат не може бути покладена на
відповідача; законодавством передбачений єдиний порядок
розрахунків за постачання природного газу для потреб населення,
шляхом перерахування коштів з розподільного рахунку відповідно до
Алгоритму, а відтак, відповідач не мав можливості розпоряджатися
цими коштами на власний розсуд.
15 лютого 2007 року Верховним Судом України порушено
провадження за касаційною скаргою дочірньої компанії "Газ України"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у якій
ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського
суду України від 6 грудня 2006 року. В обгрунтування скарги
зроблено посилання на неправильне застосування судом касаційної
інстанції норм матеріального права, різне застосування Вищим
господарським судом України одного й того ж положення закону в
аналогічних справах.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду
України вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на
підставі Договору від 28 грудня 2001 року на постачання природного
газу для потреб населення, позивач зобов'язався передати
відповідачу протягом січня-грудня 2002 року природний газ виключно
для потреб населення в обсязі, з врахуванням комерційних втрат, до
957 664, 664 тис. куб. м., а відповідач - прийняти та оплатити
газ на умовах даного договору.
Кількість газу, поставленого відповідачу, оформляється
щомісячними актами приймання-передачі газу, які є підставою для
остаточних розрахунків.
Як встановлено господарськими судами, протягом січня -
грудня 2002 року позивач передав відповідачу природний газ у
обсязі 963 088, 639 тис. куб. м. на загальну суму 119 807 350, 29
грн.
Зобов'язання з оплати переданого природного газу виконані
відповідачем лише частково, у зв'язку з чим заборгованість
відповідача склала 5 967 039, 10 грн., на цю суму позивач
нарахував 962 251, 46 грн. пені, 1 340 656, 36 грн. інфляційних
витрат, 373 923, 34 грн. річних та 417 692, 74 грн. штрафу.
Відповідно до ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинного на момент
виникнення спірних правовідносин, зобов'язання повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до
вказівок закону чи договору, а за відсутності таких вказівок -
відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма
міститься у ст. 526 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, чинного на момент
вирішення справи судами.
Як вбачається з тексту Протоколу розбіжностей, складеного
відповідачем до Договору від 28 грудня 2001 року та погодженого
сторонами, умова договору стосовно постачання газу та його
споживання з урахуванням комерційних втрат відповідачем не
оспорювалась. Договір не визнано недійсним повністю або в частині
умов поставки чи розрахунків.
З текстів примірників актів подачі-приймання природного газу,
які складені сторонами відповідно до порядку та умов постачання,
приймання газу, встановленого розділом 3 цього договору,
вбачається, що в 2002 році відповідач здійснював приймання та
реалізацію природного газу для населення, в тому числі з
урахуванням як комерційних втрат (акти за січень, лютий, квітень),
так і втрат внаслідок відтоків природного газу (акти за лютий -
грудень).
Погоджуючи шляхом підписання за підсумками відповідних
періодів актів про обсяги поставленого та прийнятого природно го
газу, сторони зазначили, що частина газу спожита в якості
комерційних втрат, а також втрат внаслідок відтоків газу і ціну
цього газу розрахували за роздрібною ціною на газ для населення за
відсутності лічильників газу, затвердженою Національною комісією
регулювання електроенергетики України.
Зазначені обсяги втрат відповідачем не оспорюються і
визначені як різниця між обсягами надходження газу до
газорозподільної мережі та сумою обсягів реалізації природного
газу населенню, а оскільки весь обсяг природного газу придбано у
позивача оплатно, то і обсяг цих втрат повинен бути компенсований
відповідачем, що відповідало, зокрема, приписам пунктів 2.6-2.10
Тимчасового положення про облік відтоків та притоків природного
газу, затвердженого наказом НАК "Нафтогаз України" від 9 серпня
1999 року №209 (далі - наказ №209), зареєстрованого Міністерством
юстиції України від 13 вересня 1999 року за №617/3910
( z0617-99 ) (z0617-99)
.
Висновок Вищого господарського суду України про те, що
зазначений наказ був чинним лише протягом 1999 року є помилковим,
оскільки дія наказу протягом року стосувалася виключно
встановлення рівня граничних розрахункових втрат газу для областей
(міст), що представлені в якості окремого додатку з відповідною
вказівкою про чинність протягом 1999 року.
Затверджене наказом №209 ( z0617-99 ) (z0617-99)
Тимчасове положення
про облік відтоків та притоків природного газу було чинним на
момент виконання контрагентами умов договору, оскільки не містило
застережень, щодо строку дії і втратило чинність за наказом НАК
"Нафтогаз України" від 9 червня 2004 року №326 ( z0808-04 ) (z0808-04)
у
зв'язку з затвердженням наказом Міністерства палива та енергетики
України від 25 лютого 2004 року №112 ( z0287-04 ) (z0287-04)
"Положення про
порядок обліку обсягів розбалансування природного газу в
газорозподільних мережах".
Вищий господарський суд України не звернув уваги на те, що
відповідач, як покупець за Договором від 28 грудня 2001 року
прийнявши природний газ від позивача у кількості, яка зазначена в
актах приймання - передачі з урахуванням комерційних втрат та
втрат внаслідок відтоків газу, в силу ст.ст. 4, 161, 162, 245 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
набув право власності на зазначену продукцію, а
відтак, зобов'язаний здійснити оплату вказаної продукції за
встановленими цінами. Аналогічні приписи містяться у ст.ст. 11,
525, 526, 712 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, чинного на момент вирішення
справи судами.
Вищий господарський суд України помилково не застосував
положення пункту 3 Порядку розподілу коштів, що надходять за
використаний природний газ на розподільні та консолідований
розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним
підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" (затверджений наказом НАК
"Нафтогаз України" від 19 листопада 1998 року та зареєстрований в
Міністерстві юстиції України 30 листопада 1998 року за №765/3205
( z0765-98 ) (z0765-98)
), відповідно до якого газозбутовою організацією є
підприємство, яке транспортує природний газ по розподільних
мережах середнього та низького тиску безпосередньо до всіх
споживачів, а також є власником газу, який постачається населенню,
комунально-побутовим споживачам та бюджетним організаціям, та
дійшов хибного висновку про те, що відповідач не є власником газу,
який ним поставлявся для потреб населення.
Постановою НКРЕ від 12 липня 2000 року № 759 ( v0759227-00 ) (v0759227-00)
"Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на
розподільчі рахунки газозбутових підприємств Національної
акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний
газ" на виконання постанови Кабінету Міністрів України і
Національного банку України від 27 травня 2000 року № 840
( 840-2000-п ) (840-2000-п)
"Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів
України і Національного банку України від 13 листопада 1998 року №
1785" було розроблено алгоритм, який визначає послідовність дій
підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів
на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ.
Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором
щодо строків оплати вартості поставленого газу, не припиняє
зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, у тому числі
шляхом реалізації свого права на стягнення боргу з споживачів
природного газу.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували
положення ст.625 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, який набрав чинності з 1
січня 2004 року, згідно з якими боржник який прострочив виконання
зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з
урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також річні з простроченої суми боргу.
Водночас, згідно п.2 Прикінцевих положень Закону України від
8 жовтня 1999 року № 1136-XIV "Про внесення змін до ст. 214 ЦК
УРСР" ( 1136-14 ) (1136-14)
, цей Закон не поширюється на правовідносини, що
виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання,
пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг. У зв'язку з
введенням в дію ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
з 1 січня 2004 року цей
Закон втратив чинність. Оскільки договором передбачалось
постачання природного газу для потреб населення, а заборгованість,
за висновками місцевого та апеляційного господарських судів,
виникла, в тому числі і в наслідок прострочення оплати населенням
комунальних послуг зазначені суди дійшли правильного висновку про
те, що на спірні правовідносини розповсюджується дія вищевказаного
Закону, а інфляційні та річні протягом 2003 року не повинні
нараховуватися. Отже, вимоги про стягнення з відповідача
інфляційних витрат та відсотків річних судами першої та
апеляційної інстанції правомірно задоволені частково.
Місцевий та апеляційний господарські суди правильно
визначили, що предметом Договору від 28 грудня 2001 року є
постачання природного газу для потреб населення, а відтак, позовну
вимогу про стягнення пені обгрунтовано розглянули з урахуванням
приписів Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з
квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ
та електроенергію" ( 554-15 ) (554-15)
від 20 лютого 2003 року №554-IV, ст.
1 якого передбачено, що заборгованість з квартирної плати та плати
за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги
водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та
рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих
будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим
Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг,
реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу
та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Статтею 5
цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої
заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним
підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками
енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються
для надання послуг.
Крім того, підставно пославшись на приписи п. 5 Прикінцевих
положень Господарського кодексу України ( 436-15 ) (436-15)
, суди першої та
апеляційної інстанцій правомірно відмовили в задоволенні вимоги
про стягнення штрафу за первісним позовом.
Допустивши різне застосування одного й того ж положення
закону в аналогічних справах та неправильно застосувавши норми
матеріального права, Вищий господарський суд України дійшов
помилкового висновку щодо скасування законної і обгрунтованої
постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18
вересня 2006 року .
Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
не вважає необхідним направити
справу на новий розгляд суду першої інстанції, оскільки це
суперечило б положенням ст. 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і ст. ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України"
( 3018-14 ) (3018-14)
в частині визначення статусу Верховного Суду України
та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і
викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування
законного рішення суду першої інстанції. У зв'язку з цим наведений
в ст. 111-18 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
перелік наслідків розгляду
касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України
не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного
рішення.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-21 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України"
Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України 6 грудня 2006
року скасувати, постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 18 вересня 2006 року у справі № 33/22-05
( rs310096 ) (rs310096)
залишити в силі.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. П. Барбара
Судді: В. С. Гуль
П. Ф. Карпечкін
П. I. Колесник
Т. О. Новікова
О. I. Потильчак
Ф. Ф. Черногуз
С. О. Щотка