Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Добролюбової Т.В.,

судді Гоголь Т.Г.,

Швеця В.О.,

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча їх представники були належним чином повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

У квітні 2008 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим-Дружба" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Сімферопольської міської ради про визнання права на оренду та спонукання до виконання певних дій.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2008 року (суддя Ловягіна Ю.Ю.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 липня 2008 року (колегією суддів у складі: Прокопанич Г.К.–головуючий, Лисенко В.А., Фенько Т.П.) позовні вимоги задоволено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 18, частинами 1,2, 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", пункту 2 статті 7 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частинами 2,3 статті 152 Земельного кодексу України, статтею 16, частиною 1 статті 777 Цивільного кодексу України, на підставі яких суди дійшли висновку про наявність правових підстав для поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між сторонами 03.09.04 на новий строк.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Сімферопольська міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2008 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 липня 2008 року скасувати, і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 12, 19, 116, 124 Земельного кодексу України, статті 6 Закону України "Про оренду землі", статті 16, 764, 759 Цивільного кодексу України.

На адресу Вищого господарського суду України від ТОВ "Крим-Дружба" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю його представника взяти участь у судовому засіданні.

Враховуючи, що про час і місце розгляду касаційної скарги сторони повідомлені належним чином, а заявник не навів обґрунтованих причин неявки свого представника, суд вважає можливим розглянути касаційну скаргу з-за відсутності його представника.

Заслухавши суддю - доповідача Швеця В.О., пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення 12-ої сесії Сімферопольської міської ради ХХІV скликання № 201 від 24.09.03 ТОВ "Крим-Дружба" була надана в короткострокову оренду земельна ділянка, загальною площею 0,0148 га по вул. Толстого у м. Сімферополі для розміщення літнього майданчика біля кафе "Дружба". Згідно з договором оренди земельної ділянки від 03.09.04 № 2-1102, укладеному між Сімферопольською міською радою та ТОВ "Крим-Дружба" позивачу надана спірна земельна ділянка в орендне користування на три роки (далі –Договір). Державна реєстрація вказаного договору була проведена 29.10.04, а відтак строк дії договору оренди визначений з 29.10.04 по 29.10.07.

Листами від 10.10.07 і 25.01.08 ТОВ "Крим-Дружба" зверталося до Сімферопольської міської ради з проханням продовжити дію Договору оренди на новий термін, проте, у відповідь на дане звернення відповідач відповів відмовою у зв'язку зі спливом строку дії договору (лист від 16.10.07).

Залишаючи без змін первісне рішення про задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що п. 2.2 Договору оренди передбачено переважне право орендаря на поновлення договору на новий термін, що відповідає положенням частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", згідно якої після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

В основу оскаржуваних рішення та постанови про задоволення позову покладено висновок суду про наявність у позивача, як добросовісного орендаря, переважного права на поновлення договору оренди на новий строк (3 роки), з посиланням на встановлення такого переважного права нормами частини 1 статті 777 ЦК України та частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі". В той же час, судами не надано належної правової оцінки положенням частини 1 статті 777 ЦК України, у відповідністю з якою наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється. Згідно з частинами 1,2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. Таким чином, переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки може бути реалізоване шляхом укладення договору оренди на новий термін, причому умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін, а у разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Вказані правові норми кореспондуються з положеннями частини 3 статті 16 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.

Оцінений судами лист Сімферопольської міської ради від 16.10.07 № 5-15/07, яким позивача завчасно повідомлено про намір припинити з орендарем договір оренди земельної ділянки площею 0,0148 га по вул. Толстого у м. Сімферополь, свідчить про відмову орендодавця в поновленні договору оренди від 03.09.04 на новий строк, оскільки сторонами не досягнуто домовленості щодо умов договору оренди і внаслідок цього передбачене п.2.2 спірного договору переважне право орендаря на укладення договору припиняється.

Судами також не враховано, що відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) , цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною 3 статті 16 Закону України "Про оренду землі", яка регламентує порядок надання земельної ділянки в оренду, у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону. Тобто, зі змісту наведених норм вбачається, що підставою для укладання договору оренди є згода орендодавця, яка виходячи з системного аналізу змісту норм Земельного Кодексу України (2768-14) , Закону України "Про оренду землі" (161-14) та Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) повинна оформлюватися відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади.

За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову слід визнати передчасними.

Разом з тим, судами невірно застосовані положення частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", згідно якої у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням. При цьому колегія зазначає, що не слід ототожнювати правовий інститут пролонгації договору оренди земельної ділянки (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), закріплений статтею 764 ЦК України та частиною 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та переважного права добросовісного орендаря, за інших рівних умов, на поновлення договору оренди на новий строк, що, як правило, здійснюється шляхом переукладення договору (ч.1 ст. 777 ЦК України та ч.ч.1,2 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, доводи скаржника про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права знайшли своє підтвердження, тому рішення і постанова у справі підлягають скасуванню.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Переглянуті рішення цим вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до Господарського суду Автономної Республіки Крим. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтею 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу Сімферопольської міської ради задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 липня 2008 року і рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2008 року у справі № 2-30/4643-2008 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Автономної Республіки Крим.