Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-франківській області звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом в якому просило визнати недійсними додатковою угоду від 01.08.2006 року та додаток № 06 від 01.08.2007 року до договору оренди № 11-ДЛП від 01.08.2001 року, та припинити на майбутнє дію договору оренди № 11-ДЛП від 01.08.2001 року, укладеного між Державним лісопромисловим підприємством "Прикарпатліс" та підприємцем ОСОБА_1., зобов'язати останнього звільнити нежитлові приміщення адмінбудівлі площею 45, 33 кв. м.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 03.06.2008 року ( суддя Цюх Г.З.) позов задовольнив, визнав недійсними додаткову угоду від 01.08.2006 року та додаток № 06 від 01.08.2007 року до договору оренди № 11-ДЛП від 01.08.2001року, укладені між Державним лісопромисловим підприємством "Прикарпатліс" та приватним підприємцем ОСОБА_1., з посиланням на те, що вони не відповідають Методиці розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, статті 5 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", статті 287 Господарського Кодексу України та статті 92 Цивільного Кодексу України. Зазначені додатки не погоджені з органом управління (Мінпромполітики) та позивачем. Суд припинив дію договору оренди № 11-ДЛП від 01.08.2001 року на майбутнє та зобов'язав приватного підприємця ОСОБА_1звільнити нежитлові приміщення адміністративної будівлі площею 45, 33 кв. м. (кімнати № 511. 512 та 5-му поверсі по вул. Василінок, 48 в м.Івано-Франківську), пославшись на відсутність підстав у відповідача для користування спірними приміщеннями.

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 12.08.2008 року ( судді Кузь В.Л., Юркевич М.В., Городечна М.І.) рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2008 року залишив без змін, з тих самих підстав.

Державне лісопромислове підприємство "Прикарпатліс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.06.2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2008 року як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, а саме статей 73, 75, 287 Господарського кодексу України, статей 5, 21 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" та ухвалити нове рішення, яким визнати дійсним договір оренди державного майна №11-ДЛП від 01.08.2001 року із змінами від 01.08.2006 року та від 01.08.2007 року.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., присутнього в судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

В процесі розгляду справи господарським судом Івано-Франківської області та Львівським апеляційним господарським судом було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання наказу Фонду державного майна України від 25.02.05 року за № 354 позивачем було здійснено перевірку дотримання законодавства при передачі в оренду приміщень, що є на балансі державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс", яке розташоване по вул. Василіянок, 48 в місті Івано-Франківську. При перевірці встановлено, що 01.08.2001 року між державним лісопромисловим підприємством "Прикарпатліс" та підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлового приміщення ( 5 поверх кім.510, 511). Між цими ж сторонами 01.08.2006 року укладена додаткова угода за умовами якої було збільшено розмір орендної плати та продовжено дію договору оренди № 11-ДЛП від 01.08.2001року до 31.12.2008року, а додатком до цього ж договору № 06 від 01.08.2007 року додатково передано підприємцю в оренду приміщення площею 25 9 м. кв. Листом від 18.03.2004 року регіональне відділення Фонду державного майна України повідомило відповідача (ДЛП "Прикарпатліс") про зміну в чинному законодавстві та заборону вносити зміни з 01.01.2004 року до усіх укладених договорів оренди спірного нежитлового приміщення згідно додатку №2 (заг. пл .2049,13 ).

Попередніми судовими інстанціями також встановлено, що Міністерство промислової політики України (яке здійснює від імені держави управління спірним майном) не надавало дозвіл на продовження строку дії договору оренди № 11-ДЛП від 01.08.2001 року до 31.12.2008 року та на збільшення розміру орендованої площі. Розмір орендної плати в угоді, що оспорюється, не був погоджений з регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області. Тобто, орендодавцем не була дотримана вимога пункту 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна.

З першого січня 2004 року набув чинності Господарський Кодекс України (436-15) . Згідно зі статтею 287 Кодексу орендодавцями щодо державного майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) - орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної Академії Наук України.

За частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України власнику належить право володіння, користування та розпорядження майном. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Відповідно до частини 1 статті 203 вказаного Кодексу, зміст правочину не повинен суперечити Цивільному кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. За частиною 2 зазначеної норми особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для ви знання недійсним правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою-третьою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до частини 2 статті - 111 -7 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, що були встановлені господарськими судами при попередньому розгляді справи.

Отже, фактичні обставини справи встановлено господарськими судами попередніх інстанцій на основі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими, оскільки зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про додаткову перевірку доказів, що суперечить вимогам статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, тому до уваги не приймаються.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 108, - 111-5 , - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.08.2008 року у справі № 5/200 залишити без змін, а касаційну скаргу Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" -без задоволення.