5020-7/073 Про стягнення збору за зберігання вантажу у вагонах - 27.11.2008 Прийняття

Розпорядженням № 02-12.2/526 від 19.11.2008р. у зв'язку із поверненням судді Першикова Є.В. з відрядження змінено склад колегії суддів у справі № 5020-7/073 призначеної до розгляду у складі - головуючий суддя –Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Муравйов О.В., утворено колегію суддів у постійному складі: головуючий суддя –Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.

В судовому засіданні 20.11.2008 було оголошено перерву для прийняття резолютивної частини постанови до 27.11.2008.

У лютому 2008 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду м. Севастополя із позовом до Закритого акціонерного товариства "Стівідорна компанія "Авліта" про стягнення 772573,20 грн. збору за зберігання вантажів у вагонах, затриманих на підходах до станції призначення через не прийом власником під вивантаження у грудні 2007 –січні 2008 року.

Позовні вимоги були вмотивовані наявністю наказів про затримку вагонів на підходах до станції призначення, залізницею оформлено акти форми ГУ-23а про затримку вагонів, вантажоодержувачу ЗАО СК "Авліта" передані повідомлення та у відповідності із п.8 Правил зберігання вантажів нарахований збір за зберігання вантажів в сумі позову.

Ухвалою господарського суду від 24.03.2008 в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ЗАТ "Макіївський металургійний завод", державне підприємство "Донецька залізниця", ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського", ВАТ "Єнакіївський металургійний завод".

Рішенням господарського суду м. Севастополя (суддя Ілюхіна Г.П.), залишеним без змін Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.08.2008 ( головуючого судді Плута В.М., суддів Гоголя Ю.М., Волкова К.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судові рішення обґрунтовані посиланням на ст.46 Статуту залізниць України, яка встановлює оплату збору за зберігання вантажів виключно стосовно вантажів, які прибули на станцію призначення та вивантажені на місцях загального користування, на зберігання вантажів понад термін безоплатного зберігання повинен бути укладений договір. Як підставу для звільнення відповідача від сплати збору за зберігання вантажів у зазначений період суди послались на те, що залізниця нерівномірно доставляла вагони на станцію призначення, кількість вагонів з металопродукцією перевищувала максимальну переробну спроможність вантажно-розвантажувальних фронтів на під’їзній колії відповідача в той час, як зерновий термінал мав простой і неподачу вагонів.

Суди попередніх інстанцій послались на те, що підставою для нарахування збору за зберігання може бути лише акт загальної форми, підписаний представником станції і вантажовласника.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що залізниця діяла у відповідності із вимогами Статуту залізниць України та Правил перевезень вантажів, а судами порушені вимоги щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, не дано оцінку чотиристороннім договорам, а також актам про затримку вагонів надано невірну оцінку, складання актів загальної форми у разі затримки вагонів з вантажами на шляху прямування не передбачено чинними Правилами перевезень вантажів, а у відповідності із приписами ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила виконання зобов’язання, повинна довести відсутність своєї вини.

У відзиві на касаційну скаргу ЗАТ СК "Авліта" проти касаційної скарги заперечує, вважає судові рішення законними та обґрунтованими і просить залишити їх в силі. Інші учасники судового процесу відзивів на касаційну скаргу, своїх представників в судове засідання касаційної інстанції не направили.

Заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню .

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що 25.05.2005 між державним підприємством "Придніпровська залізниця" та Закритим акціонерним товариством "Стівідорна компанія"Авліта" –власником під’їзної колії укладено Договір № ПР/МД-05-4/274-НЮ-3825дч про експлуатацію залізничної під’їзної колії, яка примикає до станції Мекензієви Гори Придніпровської залізниці ( з додатковими угодами), яким встановлено, що власник під’їзної колії сплачує залізниці, зокрема, за вагони, що з вини власника колії не вивантажені до середньодобової переробної спроможності, встановленої пунктом 10 цього Договору, і простоюють на станції Мекензієви Гори та на підходах до неї( та за всі вагони, затримані з його вини на станції призначення та на підходах до неї, нараховується плата за користування вагонами з оформленням актів форми ГУ-23, ГУ-23а), а також за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) –у разі затримки їх з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання –сплачується незалежно від місця затримки ( на станції призначення та на підходах до неї) згідно Правил зберігання вантажів. Договором встановлена середня переробна спроможність вантажно-розвантажувальних фронтів на під’їзній колії.

Також 27.03.2006 між державним підприємством "Придніпровська залізниця" та Закритим акціонерним товариством "Стівідорна компанія"Авліта" укладено Договір № ПР/4ТХ-06-708/НЮ-179 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, згідно з яким у міру виконання перевезень та надання послуг залізниця списує відповідні суми провізної плати, плати за користування вагонами і контейнерами, додаткові збори, штрафи, в тому числі спірні, з особового рахунка відповідача в ТехПД на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) і таке інше.

28.12.2007, 29.12.2007, 01.01.2008, 03.01.2008 залізницею складені Акти форми ГУ-23а №№ 26, 14/3, 27, 73/1, 14/2, 28, 29, 01, 02, 4, 1, 06, 07, 8, 09, 12, 21, 13, 02, 14, 17 про затримку вагонів через неприйняття їх вантажовласником та з причини відсутності технічної можливості накопичення вагонів на станції призначення Мекензієви Гори- експорт, незабезпечення отримувачем ЗАТ СК "Авліта" вивантаження вагонів в кількості, що надійшли на Кримську дирекцію.

На підставі цих Актів прийняті Накази №№ 65,72,73/1, 73/2,73/3,74,75,76,77,79,81,82,83,86,88,90,91,92, 93, 96, 100,110: у зв’язку з неприйняттям вагонів вантажовласником ЗАТ СК "Авліта" затримані вагони через неможливість приймання їх станцією призначення Мекензієви Гори.

Повідомлення про затримку вагонів оформлені позивачем та передані, відповідач зі змістом не погодився, виклав свої заперечення на повідомленнях, зазначивши про кількість вивантажених вагонів з посиланням на Договір про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків.

Залізницею оформлені накопичувальні картки зборів за роботи та штрафу, пов’язані з перевезенням вантажів за період їх затримки і знаходження на станціях Джанкой та Сімферополь-вантажний, які підписані відповідачем з запереченнями про незгоду з Актами про затримку у зв’язку з тим, що вагони ним прийняті та вивантажені з урахуванням узгодженої середньодобової норми.

Відповідач надав листування з залізницею про несвоєчасне і нерівномірне подання ним вагонів у спірний період з 28.12.2007 по 03.01.2008 під вивантаження і періодичні простої зернового терміналу через відсутність подачі вагонів і незгоду з актами затримки та наказами про затримку вагонів.

Таким чином, судами встановлено і вбачається з матеріалів справи, що предметом позову є стягнення збору за зберігання вантажів у вагонах, затриманих на підходах до станції призначення.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт" (232/94-ВР) , цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Пункт 5 статті 307 Господарського кодексу України також встановлює, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, права і обов’язки сторін виникають не лише з умов укладеного ними договору, а й на підставі норм, установлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини у певних випадках.

Стаття 119 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (457-98-п) ( з наступними змінами і доповненнями) встановлює, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами ( контейнерами) встановлюється Правилами.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Пункти 9, 10 та 12 Правил користування вагонами і контейнерами регулюють порядок оформлення затриманих на підходах до станції призначення вагонів, згідно з якими про затримку вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ. Облік затриманих на підходах до станції призначення вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів форми ГУ-23а, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів форми ГУ-23а складається у трьох екземплярах –один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів.

Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини. Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, на підтвердження чого залізниця вносить ці дані у відомість користування вагонами.

Посилання відповідача, а з чим погодились і суди попередніх інстанцій, на те, що залізниця нерівномірно доставляла вагони на станцію призначення, кількість вагонів з металопродукцією перевищувала максимальну переробну спроможність вантажно-розвантажувальних фронтів на під’їзній колії відповідача в той час, як зерновий термінал мав простой і неподачу вагонів, мало би суттєве значення для нарахування плати за користування вагонами, оскільки ст.121 Статуту залізниць та п.16 Правил користування вагонами і контейнерами звільняє вантажоодержувача від плати за користування вагонами у разі, зокрема, подання залізницею вагонів у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів одержувача.

Однак, предметом позову є нарахування та стягнення збору з зберігання вантажів у вагонах, на нарахування та стягнення якого максимальна переробна спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів одержувача жодним чином не впливає згідно із Статутом залізниць та Правилами перевезень.

Стаття 46 Статуту встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів ( розділ 7 Правил перевезень вантажів) установлюють, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки.

У відповідності із приписами ст.129 Статуту залізниць України та Правил складання актів обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Підставою для нарахування та стягнення збору за зберігання, в тому числі при затримці вагонів (контейнерів) на шляху перевезення, є акт загальної форми, який складається для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами, відповідно до Правил складання актів, Правил користування вагонами і контейнерами.

В рішенні господарського суду, а з чим погодився і апеляційний суд, зазначено, що Акт загальної форми повинен бути складений і підписаний представниками станції і вантажовласника, однак, при цьому суди не визначили, яким чином вантажовласник має підписувати акт загальної форми, складений на попутній станції і чим передбачено його виклик для складання і підписання такого акту на проміжну станцію.

Між тим, пункт 3 Правил складання актів ( розділ 28 Правил перевезень вантажів) чітко визначає, що Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами. При цьому у Правилах не визначено, що однією із цих осіб обов’язково має бути вантажовласник.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифне керівництво № 1 (з наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів; таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Пункт 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва № 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Оскільки стаття 908 Цивільного кодексу України і стаття 307 Господарського кодексу України визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами (статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, то у господарського суду немає правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва № 1, які не скасовані та не визнані нечинними.

Відтак, посилання апеляційного суду на те, що місцевий господарський суд вірно вказав, що нарахування збору можливо виключено щодо вантажів, які прибули на адресу одержувача, тобто на станцію призначення та за визначений період їх перебування на станції призначення, - не ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Підпункт 2.8 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва №1 прямо визначає, що збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами).Збір за зберігання вантажів, навіть якщо він збільшений начальником залізниці до двократного розміру, не є санкцією –мірою відповідальності за порушення зобов'язання.

Однак при цьому судам необхідно встановлювати та надавати оцінку обставинам, за яких залізниця не подавала чи не могла подавати вагони під вивантаження і з’ясовувати, з яких причин вагони було затримано залізницею на шляху перевезення і чи дійсно ці причини не залежали від залізниці.

Посилання відповідача, а з чим погодились і суди попередніх інстанцій, на те, що залізниця нерівномірно доставляла вагони на станцію призначення, - також не ґрунтується на чинному законодавстві. Стаття 41 Статуту залізниць України встановлює, що залізниці зобов’язані доставити вантажі за призначенням у встановлені терміни. Правила обчислення термінів доставки (розділ 5 Правил перевезень вантажів) встановлюють строки доставки вантажів та порядок їх обчислення. Стаття 116 Статуту залізниць встановлює розмір штрафу за несвоєчасну доставку вантажів вантажоодержувачу.

Чим встановлений обов’язок залізниці " рівномірно " доставляти вагони на станцію призначення, яка кількість вагонів має бути рівномірною та які наслідки нерівномірної доставки вагонів на станцію призначення, - суди попередніх інстанцій не встановили.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Акти загальної форми ГУ-23 залізниця не складала, а нарахування збору за зберігання вантажів здійснила по актах про затримку вагонів ГУ-23а.

В цій частині колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що згідно із ст.129 Статуту залізниць України та Правил складання актів обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць, і тому для нарахування збору за зберігання вантажів і включення його у накопичувальну картку має бути складено залізницею Акт загальної форми.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в тому, що судам необхідно встановлювати та надавати оцінку обставинам, за яких залізниця не подавала чи не могла подавати вагони під вивантаження і з’ясовувати, з яких причин вагони було затримано залізницею на шляху перевезення і чи дійсно ці причини не залежали від залізниці.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що суди попередніх інстанцій в обґрунтування своїх правових позицій посилались на Постанови Вищого господарського суду України 2006 року по інших справах, розглянутих між іншими сторонами, що є неприпустимим, оскільки ст. 4 Цивільного кодексу України до актів цивільного законодавства України не відносить судові рішення в аналогічних справах (судовий прецедент); також таке посилання суперечить приписам ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Придніпровська залізниця у касаційній скарзі правильно посилається на приписи ч.2 ст. 614 Цивільного кодексу України в тій частині, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Однак, у відповідності із вимогами ст. 33 та 34 Господарського кодексу України залізниця повинна довести належними доказами наявність порушення зобов’язання відповідачем.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами було з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а частково помилкове тлумачення норм матеріального права не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, Судова палата вважає можливим залишити його без змін, хоча і частково з інших підстав.