Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

Відповідно до розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Шульги О.Ф. від 25.11.2008 № 02-12/514, розгляд справи № 6/132/08 господарського суду Запорізької області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. -головуючий суддя, судді Барицька Т.Л., Подоляк О.А.

У лютому 2008 року Приватний підприємець ОСОБА_1(далі -позивач) звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Іскож-2000" (далі -відповідач) 25 786,47 грн. боргу, 11 506,71 грн. індексу інфляції та 3% річних за період з 14.04.2007 до 01.02.2008, 372,94 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 7,93 грн. витрат за отримання довідки статуправління.

07.04.2008 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 13 134,74 грн. боргу, 8 552,61 грн. інфляційних та 2 954,09 грн. 3% річних. В частині вимог про стягнення 7,93 грн. сплати за довідку статуправління позивач відмовився від позову.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.04.2008 у справі № 6/132/08 (суддя Місюра Л.С.), залишеного без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.05.2008 (колегія суддів у складі: Зубкова Т.П. - головуючий суддя, судді Мойсеєнко Т.В., Хуторной В.М.), позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 13 134,74 грн., держмито в сумі 131,37 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 41,56 грн.; провадження у справі в частині стягнення сплати за довідку статуправління в сумі 7,93 грн. припинено; в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та постанову в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат у сумі 8 552,61 грн. та 3% річних у сумі 2 954,09 грн. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, скаржник зазначає, що відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. В свою чергу, законодавство не вимагає надсилати додаткові вимоги зобов'язаній стороні, яка повинна поновити порушені нею майнові права, не чекаючи пред'явлення претензії чи звернення з відповідним позовом до суду.

Крім того, скаржник вважає, що суди неправомірно відмовили у стягненні з відповідача повної суми судових витрат, оскільки не врахували того, що відповідач сплатив частково суму боргу на стадії судового розгляду спору між сторонами, а відтак судові витрати в повному обсязі повинні бути покладені саме на відповідача, який порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

У відзиві на касаційну скаргу, відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у касаційній скарзі, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а вимоги касаційної скарги -без задоволення, зазначаючи при цьому, що між сторонами дійсно склалися правовідносини купівлі-продажу на підставі переданого позивачем за накладними товару, проте, вважає, що його обов'язок по оплаті отриманого товару в силу ч. 2 ст. 530 ЦК України виник лише після отримання претензії позивача № 01/08 від 04.02.2008.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті - 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено наступне:

- на підставі усної домовленості ПП ОСОБА_1. (позивач у справі) передала, а ЗАТ "Іскож 2000" (відповідач у справі) прийняло технічні комплектуючі та будматеріали (надалі -товар) за накладними № 414 від 14.04.2005 на суму 4 205,10 грн., № 1011 від 11.10.2005 на суму 4 737,41 грн., № 1027 від 27.10.2005 на суму 5 116,80 грн., № 1103 від 03.11.2005 на суму 5 509,32 грн., № 1108 від 08.11.2005 на суму 4 679,76 грн., № 1118 від 18.11.2005 на суму 2 743,18 грн.; загальна вартість переданого позивачем відповідачу за вказаними накладними товару складає 26 991,57 грн.;

- 04.02.2008 позивач надіслав відповідачу претензію (вих. № 01/08), в якій просив оплатити вартість отриманого за накладними товару; відповідач частково оплатив отриманий товар, перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 13 854,21 грн.; решта вартості товару залишилася несплаченою;

- стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) 13 134,74 грн. основного боргу, 8 552,61 грн. втрат від інфляції та 2 954,09 грн. -3 % річних стало предметом судового розгляду у даній справі;

- як свідчать документи, наявні в матеріалах справи, між сторонами склалися господарські відносини з купівлі-продажу, які регулюються положеннями глави 54 ЦК України (435-15) , що породили взаємні права та обов'язки; так, позивач взяв на себе обов'язок передати товар у власність відповідача, а відповідач -прийняти та оплатити переданий товар;

- з долучених до матеріалів справи копій накладних № 414 від 14.04.2005, № 1011 від 11.10.2005, № 1027 від 27.10.2005, № 1103 від 03.11.2005, № 1108 від 08.11.2005, № 1118 від 18.11.2005 вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання -передав відповідачу товар на загальну суму 26 988,95 грн.;

- оскільки строк виконання відповідачем його зобов'язання щодо оплати отриманого товару не був встановлений сторонами, позивач 04.02.2008 надіслав на адресу відповідача претензію (вих. 01/08) з вимогою оплатити вартість переданого товару, однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару всупереч вимог закону виконав лише частково на суму 13 854,21 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок (а.с. 23-33); доказів оплати решти суми - 13 134,74 грн. відповідачем не надано;

- враховуючи викладене, місцевий господарський суд прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення основного боргу заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню;

- в той же час, судами першої та апеляційної інстанцій було відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних у заявленому розмірі відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки позивач пред'явив відповідачу претензію з вимогою про оплату отриманого товару лише 04.02.2008, а нарахування інфляційних втрат та 3% річних проведено позивачем за період з 14.04.2005 по 01.02.2008;

- апеляційним господарським судом, під час перегляду рішення місцевого господарського суду, були відхилені посилання позивача на незастосування місцевим господарським судом до правовідносин сторін положень ч. 1 ст. 692 ЦК України з тих підстав, що в накладних на передачу товару строк його оплати не визначений, доказів існування та виставлення відповідачу рахунків для оплати отриманого товару позивач суду не надав, при цьому відповідач стверджує, що рахунків від позивача не отримував; за таких обставин, враховуючи, що строк виконання відповідачем обов'язку оплатити товар сторонами не узгоджений, він визначається відповідно до приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Вищий господарський суд України не може погодитися із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що обов'язок відповідача, як покупця, оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання -здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, як-то передбачено положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведе норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України (435-15) "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Як встановлено судами під час дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, дії сторін, а саме: передача позивачем відповідачу товару за видатковими накладними, та прийняття товару відповідачем, свідчить про виникнення між ними правовідносин купівлі-продажу, які регулюються нормами глави 54 ЦК України (435-15) "Купівля-продаж".

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином, вирішуючи даний спір, господарські суди не врахували, що наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України.

За таких обставин встановлений судами факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що у відповідача обов'язок сплатити вартість товару виникає з моменту отримання товару за видатковими накладними, непред'явлення позивачем претензії про оплату не звільняє відповідача від обов'язку своєчасно розрахуватися за отриманий товар.

З огляду на викладене, висновок місцевого господарського суду, який підтримав апеляційний господарський суд, про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення нарахованих позивачем відповідачу інфляційних втрат та відсотків річних відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, є помилковим та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права до правовідносин сторін.

Крім того, суди попередніх судових інстанцій здійснили невірний розподіл судових витрат, що є порушенням ст. 49 ГПК України.

Так, суди повинні були дослідити, які грошові суми в оплату заборгованості були перераховані відповідачем позивачу до звернення до суду з відповідним позовом та які -після.

Дослідження даних обставин справи впливає на правильність розподілу судових витрат, оскільки на час звернення з позовом з визначенням його ціни (до подання заяви про уточнення позовних вимог) відповідачем не були вчинені дії, спрямовані на часткове відновлення порушених ним прав та охоронюваних законом інтересів позивача; відмова від позову була заявлена позивачем лише в частині стягнення витрат за отримання довідки статуправління, в іншій частині позову позивачем була подана заява про уточнення позовних вимог з врахування здійснення відповідачем часткової сплати заборгованості під час судового розгляду справи, а відтак правових підстав для покладення на позивача судових витрат у цій частині у суду не було.

Отже, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4-7 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. - 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. - 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. - 111-7, - 111-9-- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 07.04.2008 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 23.05.2008 у справі № 6/132/08.

Справу № 6/132/08 направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.