Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

в засіданні взяли участь представники:

СПД Баника С.М. Волощук А.М.,

ліквідаційної комісії ОКП "Закарпатбудматеріали" Баранюка М.В.,

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 4 квітня 2008 року (суддя Якимчук Л.М.) позов прокурора м. Ужгорода в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради та управління майном області задоволено повністю, визнано недійсним договір від 7 липня 2005 року купівлі-продажу шляхом викупу приміщення складу обласного комунального підприємства Закарпатбудматеріали" (далі –ОКП "Закарпатбудматеріали"), стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Баника Станіслава Михайловича (далі –СПД Баник С.М.) в дохід державного бюджету 85 грн., на користь державного підприємства "Судовий інформаційний центр" 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вказане рішення мотивовано посиланням на ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 3 ст. 92, п. 3 ст. 105, п.п. 1, 3 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ), ст.ст. 75, 78, 289 Господарського кодексу України (далі – ГК України (436-15) ).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19 червня 2008 року (колегія суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий, Давид Л.Л., Мурська Х.В.) апеляційну скаргу СПД Баник С.М. залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції –без змін.

Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій, СПД Баник С.М. подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу в якій просить винесені у справі рішення скасувати та прийняти нове про відмову позивачу у позові.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. ст. 111, 777 ЦК України, ст. 91, ч. 1 ст. 219 ГК України.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 24 листопада 2008 року розгляд касаційної скарги здійснюється колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: судді Панової І.Ю. –головуючого, суддів Заріцької А.О., Продаєвич Л.В.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, проаналізувавши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи встановлено, що 28 жовтня 2003 року між СПД Баник С.М. та управлінням майном області Закарпатської обласної державної адміністрації було укладено договір оренди нежитлового приміщення в м. Ужгороді по вул. Минайській, 16, площею 222 кв.м., яке знаходилось на балансі ОКП "Закарпатбудматеріали", з метою використання під складські приміщення та виготовлення столярних виробів; у грудні 2003 року СПД Баник С.М., з дозволу орендодавця, провів капітальний ремонт орендованих приміщень вартістю 12 541 грн.

Закарпатською обласною радою на десятій сесії ІV скликання 18 березня 2004 року прийнято рішення № 354 "Про обласне комунальне підприємство "Закарпатбудматеріали", п.1 якого вирішено ліквідувати ОКП "Закарпатбудматеріали". Доручено управлінню майном області облдержадміністрації здійснити організаційно-правові заходи щодо ліквідації ОКП "Закарпатбудматеріали".

Наказом начальника управління майном області № 14-ОД від 28 квітня 2004 року "Про ліквідаційну комісію" створено ліквідаційну комісію для здійснення процедури ліквідації ОКП "Закарпатбудматеріали".

5 липня 2005 року відбулось засідання ліквідкомісії з порядком денним: "Про затвердження результату викупу майна, що знаходилось на балансі ОКП "Закарпатбудматеріали" і вирішено затвердити вартість об’єкту в сумі 115 700, 60 грн. та доручити голові ліквідаційної комісії укласти з СПД Баником С.М. договір купівлі-продажу об’єкту і передати майно за відповідному акту.

7 липня 2005 року між СПД Баником С.М. та ліквідаційною комісією ОКП "Закарпатбудматеріали" укладено договір купівлі-продажу будівлі шляхом викупу, відповідно до якого продавець продав, а покупець прийняв у власність будівлю літ. "Г" (приміщення складу ОКП "Закарпатбудматеріали") загальною площею 222 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Минайська, 16, за 115 700, 60 грн., акт прийому-передачі приміщення підписаний сторонами договору 12 липня 2005 року, договір нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію.

Прокурор м. Ужгорода оспорюючи вказаний договір просив визнати його недійсним з підстав передбачених п. 3 ст. 215 ЦК України.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, ОКП "Закарпатбудматеріали", згідно статуту, є обласним комунальним підприємством. Згідно п. 5.1 статуту майно закріплене за підприємством належить йому на праві повного господарського відання.

В мотивування позову суд першої інстанції обґрунтовано послався на приписи ст. ст. 78, 141, 145, 146 ГК України (чинні на момент укладання спірного договору), відповідно до яких майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Згідно п. 3 ст. 105 ЦК України, з моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Пунктом 1 ст. 61 ГК України передбачено, що претензії кредиторів до суб’єкта господарювання, що ліквідовується, задовольняються з майна цього суб’єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

Однак, як вбачається з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

З наведеної норми випливає, що рада, як орган місцевого самоврядування, наділена правом здійснювати володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Пунктом 6 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою, а тому посилання заявника касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень ч. 1 ст. 219 ГК України суперечить зазначеній вище нормі Закону України "Про місцеве самовряду- вання в Україні", який є спеціальним по відношенню до норм ГК України (436-15) .

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що ліквідаційна комісія боржника повинна була отримати згоду ради на відчуження СПД Банику С.М. приміщення складу ОКП "Закарпатбудматеріали".

Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про те, що ліквідаційною комісією порушено порядок і спосіб відчуження державного (комунального) майна та про невідповідність угоди Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на законі.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України (в редакції на час укладання даного договору) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом першої інстанції також встановлено, що рішення про приватизацію будівлі складу, яка є предметом оскаржуваного договору, Закарпатською обласною радою не приймалось, договором оренди від 28 жовтня 2003 року викупу орендованого майна не передбачалося, а тому є обґрунтованим і таким, що відповідає ст. 289 ГК України та п. 51 Закону України "Про державну програму приватизації" (1723-14) висновок суду про те, що СПД Баник С.М., як орендар спірної будівлі, права на її викуп не набув.

Згідно із ст. 289 ГК України орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Відповідно до п. 51 згаданого Закону у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення).

Доводи касаційної скарги стосовно неврахування судом апеляційної інстанції порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо неприйняття відмови від позову, поданої Закарпатською обласною радою 12 грудня 2007 року, спростовуються матеріалами справи. У судовому засіданні 2 жовтня 2007 року судом першої інстанції було встановлено, що прокурор міста Ужгорода позов підтримав, про що зазначено в ухвалі суду від тієї ж дати (т. 1 а.с. 98).

Згідно із ч. 6 ст. 29 ГПК України відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Щодо доводів про подання відмови від позову управлінням майном області, заявленій у судовому засіданні 2 жовтня 2007 року, то суд першої інстанції про прийняття такої відмови зазначив у своєму рішенні.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оспорювані в касаційному порядку рішення господарського суду Закарпатської області від 4 квітня 2008 року та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 19 червня 2008 року відповідають нормам матеріального та процесуального права, і тому підстав для їх скасування немає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України,

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Баника Станіслава Михайловича залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19 червня 2008 року та рішення господарського суду Закарпатської області від 4 квітня 2008 року у справі № 2/99 залишити без змін.