Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У квітні 2008 року Прокурор міста Тернополя в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради в особі Управління комунальної власності Тернопільської міської ради звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в сумі 5764,51 грн. та пені в сумі 439,72 грн. на користь Управління комунальної власності Тернопільської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема тим, що відповідач за період дії договору оренди № 392 від 30.07.2003 року не в повному обсязі вносив кошти за користування майном комунальної власності, у зв'язку з чим утворилась заборгованість по орендній платі, яка станом на 28.03.2008 року становила 5764,51 грн. Зазначено позивачем і те, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар має сплати пеню.

23.06.2008 року позивач звернувся до господарського суду Тернопільської області з клопотанням про уточнення позовних вимог та просив стягнути пеню у сумі 569,27 грн.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 10.07.2008 року (суддя: Хома С.О.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 року (судді: Новосад Д. -головуючий, Михалюк О., Мельник Г.) по справі № 16/95-1721 господарського суду Тернопільської області позов задоволено частково. Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 на користь Управління комунальної власності Тернопільської міської ради 2578,77 грн. заборгованості по орендній платі, 269,72грн. пені. В частині позовних вимог щодо стягнення 3185,74 грн. заборгованості по орендній платі та 299,55 грн. пені в задоволенні відмовлено. Стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 102 грн. - державного мита в доход Державного бюджету України; 118 грн. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи судові рішення, господарські суди з посиланням, зокрема, на статті 509, 526, 759 Цивільного кодексу України, статтю 284 Господарського кодексу України, статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", зазначають про те, що відповідачем неналежно виконувались зобов'язання за договором оренди № 392 від 30.07.2003 року в частині сплати орендної плати, а відтак вимоги щодо стягнення орендної плати та пені є обґрунтованими, однак підлягають задоволенню частково у розмірі 2578,77 грн. -заборгованість по орендній платі, 269,72 грн. - пеня.

Не погоджуючись з постановою, Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 року по справі № 16/95-1721 господарського суду Тернопільської області, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, заявником зазначено, що відсутність водо- та теплопостачання в 2006 -2007 роках зробило неможливим використання орендованого приміщення за призначенням як стоматкабінет. Зокрема, заявником, зазначено, що судами не враховані приписи статті 762 Цивільного кодексу України.

Управління комунальної власності Тернопільської міської ради надало відзив на касаційну скаргу, в якому проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників позивача та Генеральної Прокуратури України, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 30.07.2003 року між Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, а Управління обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки, як уповноважений орган по укладенню договорів оренди та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 було укладеного договір оренди нежитлових приміщень (будівель) комунальної власності №392, за умовами якого орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету міської ради № 821 від 23.07.2003 року здав, а орендар 01.08.2003 року прийняв в орендне користування нежитлові приміщення (будівлі) комунальної власності, за адресою м. Тернопіль бул. Т.Шевченка, 23, площею 22.03кв.м., балансовою вартістю 3860,75 грн., що знаходиться на балансі Управління для використання під стоматологічний кабінет.

Судами встановлено, що в пункті 3.1 розділу 3 Договору сторони передбачили, що розрахунок орендної плати проводиться згідно рішень міської ради від 12.01.2000 року "Про методику розрахунку орендної плати та порядок використання майна територіальної громади міста Тернополя", від 18.09.2003 року № 4/8/77 "Про внесення змін та доповнень в Методику розрахунку орендної плати та порядок використання майна територіальної громади міста Тернополя", від 21.12.2004 року № 4/13/101 "Про внесення змін та доповнень в Методику розрахунку орендної плати та порядок використання майна територіальної громади міста Тернополя, затверджену рішенням міської рад від 12 січня 2000 року", від 07.03.2007 року № 5/7/22 "Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду комунального майна" (в пункт 3.1 розділу 3 Договору вносились зміни додатками до договору, які укладались в подальшому між сторонами договору). Сума до оплати за перший місяць встановлена у сумі 81,26 грн., змінювалась відповідно до додатків до договору оренди нежитлових приміщень № 392 від 30.07.2003 року у зв'язку з продовженням дії договору.

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору сторони погодили, що орендна плата за перший місяць оренди вноситься протягом 10 днів з дня підписання договору, а за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати на індекс інфляції за поточний місяць оренди і перераховується орендарем на рахунок орендодавця не пізніше 15 числа наступного місяця.

Судами також відзначено, що нежитлові приміщення за адресою: бул. Т.Шевченка, 23 були передані ОСОБА_1., що підтверджується актом передавання нежитлових приміщень в оренду від 01.08.2003 року.

При цьому, судами встановлено, що відповідач свої зобов'язання по договору оренди не виконував належним чином у результаті чого виникла заборгованість по орендній платі, яка станом на 28.03.2008 року становить 5764,51 грн.

Судами зазначено, що позивач нарахував борг по орендній платі за період липень -грудень 2007 року. Договір № 392 був укладений 30.07.2003 року терміном на один рік. Однак, сторони в подальшому укладали ряд додатків до договору, відповідно до яких продовжували термін дії Договору оренди та змінювали ставки орендної плати.

11.10.2007 року сторонами був укладений додаток без номера до Договору оренди, відповідно до якого сума за перший місяць оренди 1050,92 х 1п.р. х 1м. та зазначили в пункті 2, що додаток вступає в дію з 01.07.2007 року.

Врахувавши вимоги частини 2 статті 631 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір набирає чинності з моменту його укладення та те, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 Цивільного кодексу України), дійшли висновку, що додаток без номера від 11.10.2007 року до Договору оренди набрав чинності з 11.10.2007 року, а відтак позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі задовольнили частково на суму 2578,77 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Згідно із пунктом 3.8 Договору оренди № 392 від 30.07.2003 року за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню (від несплаченої суми) в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який стягується пеня, за кожен день прострочення (включаючи день оплати).

Врахувавши норми чинного законодавства та суму боргу по орендній платі, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суди дійшли висновку, щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 269,72 грн.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Однак, судами не звернуто уваги на пункт 1.2 договору, згідно якого надані в оренду приміщення, орендар може використовувати лише для потреб, визначених в пункті 1.1 даного договору, пункт 1.3 договору, згідно якого вказані в пункті 1.1 приміщення передаються орендарю з комунікаціями та інвентарем, які конструктивно з'єднані з орендованим приміщенням, згідно акту передачі-прийняття та даних інвентарної справи та пункт 7.1 даного договору, згідно якого орендодавець має право контролювати наявність, стан, напрямки та ефективність використання майна переданого в оренду.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судами не надано належної оцінки доводам відповідача стосовно того, що протягом квітня 2006 року -грудня 2007 року в приміщенні, орендованому відповідачем були відсутні водо- і теплопостачання.

Не звернуто належної уваги на посилання відповідача на те, що відпуск води та теплової енергії протягом 2004 -2005 року здійснювало Комунальне підприємство сфери послуг "Чайка", про що відповідачу виставлялись відповідні рахунки, а в 2006 році водо- і теплопостачання було припинено та перестали надходити відповідні рахунки.

При цьому, судом відзначено, що Комунальне підприємство сфери послуг "Чайка" не надало відповіді на запит суду стосовно відсутності води.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 34 зазначеного вище кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, слід зазначити, що якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження (стаття 38 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не звернуто уваги на те, що відповідач у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі посилався на частину 6 статті 762 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Не надано судами оцінки рішенню Виконавчого комітету Тернопільської міської ради № 359 від 22.03.2006 року про врегулювання питань використання будівлі за адресою бульв. Т.Шевченка, 23, пунктом 3.3 якого вирішено не нараховувати з 17.01.2006 року до 10.02.2006 року орендну плату орендарям згідно з додатком № 4, в якому, зокрема, зазначено і підприємця ОСОБА_1.

Крім того, суди при вирішені спору посилалися на частину 2 статті 631 Цивільного кодексу України, однак при цьому судами не застосовано частину 3 статті 631 Цивільного кодексу України.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція- не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова суду підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, пунктом 3 статті - 111-9, статтями - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 року по справі № 16/95-1721 господарського суду Тернопільської області та рішення господарського суду Тернопільської області від 10.07.2008 року у справі № 16/95-1721 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.