Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.05.2008 (суддя: Н.Кутіщева) в позові про стягнення плати за послуги, збитків внаслідок незаконного зайняття торгівельного місця та звільнення торгівельного місця відмовлено.

Рішення суду мотивовано тими обставинами, що позивач не довів направлення відповідачу пропозиції та договору після одержання державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, тобто після 07.06.2007. позивач не довів, що звертався до суду з позовом про спонукання відповідача укласти відповідний договір. Позивач не довів в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.08.2008 (судді: М.Мірошниченко, В.Кричмаржевський, В.Хуторний) рішення господарського суду першої інстанції від 19.05.2008 залишено без зміни з аналогічних мотивів та підстав.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вважає, що оскільки він володіє переданим йому майном -торгівельними площами, рядами, прилавками, тому судом зроблено невірний висновок про його обов'язок додатково укладати з відповідачем договір оренди земельної ділянки. Судом безпідставно не враховано, що обставини порушення відповідачем правил торгівлі на ринку доведено фактом притягнення відповідача до адміністративної відповідальності. Судом зроблено невірний висновок, що оренда ринкових послуг є оплатою ринкових послуг, які фактично надає позивач, а саме оренди торгівельного місця та утримання його в належному стані. Суд не врахував наданих позивачем доказів щодо фактичних збитків позивача по утриманню торгівельного місця, яке займає відповідач.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач розпочав свою господарську діяльність 19.01.2005 р. після державної реєстрації на підставі рішення № 11 від 26.12.2002 п'ятої сесії двадцять четвертого скликання Дніпрорудненської міської ради.

Для введення господарської діяльності позивачу була виділена земельна ділянка, площею 1,4976 га згідно Державного акту ЯЯ № 119773 від 07.06.2007 на право користування земельною ділянкою.

Судом встановлено що відповідач почала здійснювати свою торгову діяльність з грудня 2000 з приналежного їй на праві власності кіоску, площею 10 кв.м., встановленого в м. Дніпрорудному по вул. Леніна, де на теперішній час знаходиться КП "Дніпрорудненський міський ринок", на підставі торгового патенту, копія якого було залучено до матеріалів справи.

В липні 2006 р., за пропозицією позивача, відповідач уклав договір від 01.07.2006 р.. за умовами якого зобов'язався сплачувати послуги позивача (по освітленню території в вечірній та нічній час, збиранню та вивозу сміття та побутових відходів, охорони в вечірній та нічний час, дезінфекції, споживанню води для технічно - побутових потреб) по утримуванню її торгівельного місця - кіоску в належному стані.

Згідно п. 1. даного договору, ринок надає підприємцю торгівельне місце, місце під склад, під розташування торгівельного павільйону, торгівельного ларька, торгівельного кіоску строком на один місяць з подальшою пролонгацією строку на термін сплати підприємцем послуг на даний об'єкт, але не більше одного року, для торгівлі продуктовою групою товару.

Судом встановлено, що відповідач надав докази оплати послуг, що надавались йому ринком.

Листом № 209 від 30.12.2006р. позивач направив на адресу відповідача для ознайомлення, підписання і повернення два екземпляри договору № 61 оренди та утримання торгівельного місця в належному стані.

Даний договір сторонами не підписаний. На 30.12.2006р. позивач ще не мав акту на право постійного користування земельною ділянкою, на яку він збирався заключати договір №61 оренди та утримання торгового місця в належному стані. Фактично цей договір по своїй правовій природі є договором оренди і договором надання послуг. На 30.12.2006р. позивач не мав правових підстав на укладення договору оренди, а договір надання послуг ним міг бути заключний з відповідачем лише при наявності договору оренди, який повинен був бути заключний між підприємцем і власником землі на той час.

Судом встановлено, що позивач не надав доказів, що ним направлялась пропозиція і направлялись договори на адресу відповідача після одержання позивачем державного акту на право постійного користування земельною ділянкою для обслуговування міського ринку, тобто після 07.06.2007.

Відносно окремих кіосків, павільйонів, лотків тощо, які розташовані на території ринку, але належать на праві власності іншим суб'єктам підприємницької діяльності, то вони не є торговим місцем, у розумінні ст. 4 Декрету статті 4 Декрету N 56-93, стосунки власників цих об'єктів торгівлі з адміністрацією ринку регулюються статтею 17 Декрету N 56-93 (56-93) , Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) , Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 12.03.96 № 157 (z0138-96) , зареєстровано Мінюстом України 25.03.96 N 138/1163, та іншими актами законодавства, зокрема тими, що регулюють відносини оренди..

Одержавши відмову ПП ОСОБА_1. від укладення договору (лист № 6 від 16.01.2007р.) позивач не скористався наявним у нього правом звернення з позовом до суду про спонукання відповідача до укладення відповідного договору ч. 2 ст. 649 ЦК України.

Позивач не надав суду екземпляр договору, який він направляв позивачу для підписання відповідно до його в имоги. № 30 від 06.02.2008р.

Приймаючи рішення у даній справі місцевий та апеляційний суди виходили з того, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, позивач не довів суду обставин, що входять до предмету доказування спору, а саме наявності правових підстав для вимог про стягнення послуг по утриманню торгівельного місця, зокрема, наявність відповідних договорів, як то договору суборенди (або іншого договору) на право зайняття відповідачем земельної ділянки на території землі, наданої позивачу в користування. Адже майно відповідача міститься на певній території землі, право володіння та користування якою позивачем в період за який заявлені грошові вимоги не доведено.

Доводи скаржника в частині безпідставності посилань суду на вимоги земельного законодавства відхиляються, оскільки не ґрунтуються на вірному застосуванні скаржником норм законодавств, що регулює спірні правовідносини сторін.

Також, позивач просить відшкодувати матеріальні збитки в сумі 2423,52 грн. у в зв'язку з тим що відповідач здійснює торгівельну діяльність на території позивача та не приймає участі в оплаті послуг по утриманню торгівельного місця в належному стані.

Для виникнення у особи права на відшкодування збитків необхідним є доведення складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права, завдання збитків, причинний зв'язок між порушенням права та збитками.

Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом-правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною-наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між противоправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і її наслідків.

Позивач не довів, що зазнав збитків внаслідок протиправної поведінки відповідача, а саме займання торгівельного місця та сплати на утримання торгівельного місця, більш того, ним взагалі не надано належних доказів наявності такої протиправної поведінки з боку відповідача. Відповідач надав квитанції про сплату за послуги (по освітленню території в вечірній та нічній час, збиранню та вивозу сміття та побутових відходів, охорони в вечірній та нічний час, дезінфекції, споживанню води для технічно - побутових потреб) в загальній сумі 1848,56 грн., які він перерахував на рахунок позивача.

Доводи скаржника про факт притягнення до адміністративної відповідальності відповідача судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки про преюдиційні обставини, які можуть бути встановлені судом, не свідчать.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і :речень.

Касаційна інстанція бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, зокрема, щодо факту притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, наданих відповідачем квитанцій про сплату ринкових послуг, неврахування доказів про збитки позивача.

Оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Касаційна інстанція, враховуючи вимоги ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника щодо того, що торгівельне місце є майном та що він несе збитки, що було підтверджено суду доказами, які судом не враховані, є такими, що не ґрунтуються на правильному розумінні характеру спірних правовідносин та виходять за межі перегляду справи касаційною інстанцією.

На підставі викладеного, касаційна інстанція вважає, що судом було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення судових рішень у справі без змін.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-8, - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 13.08.2008 та рішення господарського суду Запорізької області від 19.05.2008 у справі № 7/136/08 господарського суду Запорізької області залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.