Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Кулиничівська селищна рада звернулась до господарського суду Харківської ради з позовом до ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу б/н від 02.06.2005р., укладеного між ТОВ фірми "Сонаві" та ФОП ОСОБА_1 про продаж об'єкту незавершеного будівництва промислового комплеку "Затишне", що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, посилаючись, зокрема, на приписи статей 181, 182, 209, 220, 638, 657 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що факт вчинення правочину у формі укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна між ТОВ фірма "СОНАВІ" та ФОП ОСОБА_1 відсутній.

Договір є нікчемним, у зв'язку з тим, що не був нотаріально посвідченим та зареєстрованим державою.

ФОП ОСОБА_1 у запереченні проти позову просив суд припинити провадження у справі № 38/36-08, в зв'язку з тим, що господарським судом Харківської області вже була розглянута справа № 44/469-07 за позовом Кулиничівської селищної ради до ФОП ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу неукладеним та рішенням від 04.02.2008р. було відмовлено в задоволенні позову.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.03.2008р. (суддя Жельне С.Ч.) в позові задоволено повністю з посиланням на те, що відповідачем не було дотримано вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

За апеляційною скаргою Кулиничівської селищної ради Харківський апеляційний господарський суд (судді: Бондаренко В.П., Камишева Л.М., Сіверін В.І.) переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2008р. в апеляційному порядку, постановою від 05.05.2008р. скасував його.

Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції зазначав, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, які саме права Кулиничівської селищної ради були порушені укладенням між ТОВ "СОНАВІ" та ФОП ОСОБА_1 договору купівлі-продажу товару від 02.06.2005р.

Кулиничівська селища рада подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судами матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема посилається на те, що при вирішенні спору, слід було перш за все, на підставі поданих до суду матеріалів, визначитися з предметом договору, а саме який статус має об'єкт незавершеного будівництва -майна рухомого або нерухомого, оскільки саме від цього залежить застосування приписів статей 220, 657 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Під час здійснення апеляційного провадження судом апеляційної інстанції було встановлено, що 02.06.2005р. між ТОВ "СОНАВІ" та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу товару. Відповідно до додатку №1 до договору товаром виступає об'єкт незавершеного будівництва промислового комплексу "Затишне", що знаходиться за адресою: Харківський район, Харківська область,.

Товар був переданий за актом прийому-передачі від 03.06.2005р., підписаним обома сторонами та скріпленим печатками.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є вимога Кулиничівської сільської ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу б/н від 02.06.2005р., укладеного між ТОВ фірми "Сонаві" та ФОП ОСОБА_1

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 (v0003700-78) , зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визна ння угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Проте, як вбачається зі змісту судового рішення, яким оспорювана угода була визнана недійсною, відсутня наявність встановлених саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

А тому, є обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Частинною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Проте, як вірно було встановлено судом апеляційної інстанції Кулиничівською сільською радою не надано жодних доказів на підтвердження того, яке саме право Кулиничівської сільської ради було порушено укладенням між ТОВ "СОНАВІ" та ФОП ОСОБА_1 договору купівлі-продажу товару від 02.06.2005р.

А тому, беручи до уваги встановлені під час здійснення апеляційного провадження обставини, судова колегія вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог Калиничівської селищної ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу товару від 02.06.2005р.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Викладені у касаційній скарзі доводи заявника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до оцінки доказів у справі, розгляд яких за приписами статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 статті - 111-9, статтями - 111-5, - 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.05.2008 р. у справі № 38/36-08 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Кулиничівської селищної ради - без задоволення.