2-8/3778-2008 Про визнання договору купівлі-продажу дійсним - 20.11.2008 Прийняття

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Чумаченко С.А.) від 19.05.2008 року у справі № 2-8/3778-2008 позов задоволено; визнано договір купівлі-продажу та додаткову угоду до нього, укладені 29.05.2003 року між ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" та ТОВ "Орсон" дійсними.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді –Лисенко В.А., Латинін О.А.) від 05.08.2008 року у справі № 2-8/3778-2008 рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.05.2008 року скасовано; в позові ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" до ТОВ "Орсон" про визнання договору та додаткової угоди від 29 травня 2003 року дійсними та визнання права власності відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.08.2008 року та справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 95, 43 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу представник АТЗТ "Центр паливно-енергетичних ресурсів" повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в касаційній скарзі доводи, заперечення на касаційну скаргу представника третіх осіб, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У квітні 2008 року ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Орсон", за участю в якості третьої особи Сімеїзської селищної ради, та просило визнати договір купівлі-продажу від 29 травня 2003 року, укладений між ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" та ТОВ "Орсон" дійсним; визнати за ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" право власності на 4 двоповерхові котеджі літнього типу та сауну, що знаходяться за адресою: м. Ялта, смт Паркове, в районі човнової станції, посилаючись на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення угоди, по якій сторонами повністю проведено розрахунок. Позов заявлено на підставі ст. 224 ЦК УРСР, ст.ст. 208, 209, 219, 220, 657 ЦК України.

До вирішення спору по суті від ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" надійшло уточнення позовної заяви, в якому позивач просить визнати дійсними договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" та ТОВ "Орсон" дійсним, а також додаткову угоду від 29 травня 2003 року (а.с.24-25).

З резолютивної частини рішення вбачається, що суд задовольнив вимоги позивача та визнав договір купівлі-продажу та додаткову угоду до нього, укладені 29.05.2003 року між ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" та ТОВ "Орсон", дійсними.

Оскаржене рішення мотивовано посиланням на норми статті 220 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 2 якої, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернулось АТЗТ "Центр паливно-енергетичних ресурсів", яке не було залучене до участі у справі в суді першої інстанції, з посиланням на те, що на момент прийняття рішення місцевим господарським судом воно є власником предмету спірної угоди, що підтверджується належними доказами (а.с.38).

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.07.2008 року було залучено до участі у справі в якості третіх осіб АТЗТ "Центр паливно-енергетичних ресурсів" та Спільне Україно-Британське підприємство в формі акціонерного товариства закритого типу "ТЕР Холдінг Комп.,Україна"; прийнято апеляційну скаргу АТЗТ "Центр паливно-енергетичних ресурсів" та призначено справу до розгляду.

Постановою апеляційної інстанції було задоволено скаргу АТЗТ "Центр паливно-енергетичних ресурсів"; скасовано рішення першої інстанції; у позові ТОВ "Науково-виробниче об’єднання "Зубр" до ТОВ "Орсон" про визнання договору та додаткової угоди від 29 травня 2003 року дійсними та визнання права власності відмовлено.

Підставою для скасування рішення місцевого господарського суду стала недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункти 2, 4 ч.1 ст. 104 ГПК України).

Так, мотивуючи позицію щодо відмови в позові про визнання угоди та додатку до неї дійсними, суд зазначив про хибне застосування місцевим судом до правовідносин сторін ст. 220 ЦК України, оскільки угода була укладена до набуття чинності ЦК України (435-15) , і згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) від 16.01.2003 року, відповідність її законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм. Оскільки ст. 47 ЦК УРСР не вимагала нотаріального посвідчення спірної угоди, а сама угода такої умови не передбачала, то в позові має бути відмовлено.

Колегія суддів вважає такий висновок незаконним з огляду на таке.

По-перше, суд не дав оцінку п.3.3. спірного договору, відповідно до якого після оплати покупцем та оформлення акта приймання-передачі, сторони зобов’язані посвідчити цей договір нотаріально (а.с.11).

По-друге, висновок суду щодо незастосування до правовідносин сторін ст. 220 ЦК України не ґрунтується на законі, оскільки по дійсній угоді (а суд виходив з презумпції дійсності угоди, укладеної до 01.01.2004 року, якщо законом та договором не передбачене її нотаріальне посвідчення) права і обов’язки продовжують існувати після набрання Цивільним кодексом України (435-15) чинності.

Враховуючи, що інших обґрунтувань щодо відмови у цій частині позовних вимог судом не наведено, безпідставно залишились нерозглянутими обставини, на які посилався позивач у позовній заяві, а саме: необхідність нотаріального посвідчення угоди сторін, оскільки по ній здійснено повний розрахунок; неприйняття Сімеїзькою селищною радою спірного договору в якості доказу набуття права власності на предмет цього договору, що стало підставою прийняття рішення про відмову у складенні проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки; зміна вимог діючого на момент звернення до суду з позовом законодавства, відповідно до якого (ст. 657 ЦК України) передбачається обов’язкове нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна; ухилення продавця від нотаріального посвідчення цієї угоди, що в силу ч.2 ст. 220 ЦК України, при доведеності повного або часткового виконання договору, може бути підставою для визнання договору дійсним.

Стосовно розгляду апеляційним судом вимоги про визнання права власності на предмет спірної угоди, то апеляційний суд, враховуючи те, що ця вимога не розглянута судом першої інстанції, виходив із необхідності надати оцінку правовим вимогам в повному обсязі, оскільки приписами ст. 22 ГПК України уточнення позовних вимог не передбачено, а суд першої інстанції не з’ясував у позивача дійсного обсягу його вимог.

У вимозі про визнання права власності на 4 двоповерхові котеджі літнього типу та сауну, що знаходяться за адресою: м. Ялта, смт Паркове, в районі човнової станції, апеляційний суд відмовив з посиланням, що право власності позивача на спірні об’єкти нерухомості не визнається юридичними особами, і судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази про належність відчужуваного майна ТОВ "Орсон". Рішення суду в цій частині вмотивовано посиланням на ст. 392 ЦК України, ст. 225 ЦК УРСР.

Однак такі висновки не ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи з дотриманням процесуальної процедури, встановленої господарським процесуальним законодавством.

Колегія суддів не заперечує, що статтею 107 Господарського процесуального кодексу України закріплено право осіб, яких не було залучено до участі у справі, на касаційне оскарження рішень і постанов суду, що стосується їх прав і обов’язків. Обмеження права на апеляційне оскарження для цих осіб суперечить статті 129 Конституції України.

Разом з тим, а ні в ухвалі апеляційного суду від 21.07.2008 року про притягнення до участі у справі третіх осіб, зокрема скаржника, а ні в постанові апеляційного суду не зазначається про те, щодо яких прав і обов’язків скаржника місцевим судом прийнято рішення про визнання договору дійсним з підстав ч.2 ст. 220 ЦК України, якими юридичними особами оспорюється право власності позивача на спірні об’єкти нерухомості, з яких підстав і чим це підтверджується.

Без встановлення вищезазначеного незаконною є позиція суду щодо залучення за власною ініціативою до участі у справі АТЗТ "Центр паливно-енергетичних ресурсів" та Спільного Україно-Британського підприємства в формі акціонерного товариства закритого типу "ТЕР Холдінг Комп.,Україна", без зазначення щодо яких прав і обов’язків цих осіб прийняте оспорюване рішення. Позиція апеляційної інстанції фактично полягає в тому, що рішення суду мають право оскаржувати будь-які сторонні особи, виходячи не із необхідності доведення ними того, що прийняте судом першої інстанції рішення стосується їх прав і обов’язків, а виключно із факту притягнення апеляційним судом цих осіб в якості третіх (одночасно з вирішенням питання про прийняття від одної з них апеляційної скарги), а також гарантованого Конституцією України (254к/96-ВР) права на апеляційне оскарження.

Що стосується висновку про відсутність у справі доказів про належність відчужуваного за спірною угодою майна ТОВ "Орсон", то: по-перше, з матеріалів справи не вбачається, що судом такі докази витребовувались; по-друге, з обґрунтування позивачем позовних вимог, викладеного у позовній заяві вбачається, що підставами визнання права власності на об’єкт угоди, він вбачає наслідки задоволення заявленої вимоги про визнання цієї угоди дійсною. Виходячи із підстав позову сторонами спору не надавалось суду доказів набуття відповідачем права власності на предмет спору. Крім того, статтею 225 ЦК УРСР передбачено обставини, за яких покупець набуває прав власника, навіть коли продавець майна не є його власником. Враховуючи, що суд не встановив того, що треті особи є власниками спірного майна, не ідентифікував спірне майно, не встановив факту звернення до позивача власника майна з самостійними вимогами про його витребування, висновок суду про те, що позивач не набув на спірне майно права власності не є доведеним.

Також, з матеріалів справи, вбачається, що судами обох інстанцій не з’ясовано у позивача дійсного обсягу його позовних вимог, підстав позову про визнання права власності на спірні об’єкти нерухомості. Задоволення місцевим судом позовних вимог без відмови у позові в частині визнання права власності, або прийняття відмови від цієї частини позовних вимог з урахуванням поданого уточнення, так само як і розгляд апеляційним судом вимог, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, і з підстав, які позивачем в даному спорі не заявлялись, є грубими порушеннями процесуальних норм, які є підставою для скасування обох ухвалених по справі судових актів з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.