Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Ковтун С.А.) від 06.12.2007 року по справі № 6/602 у задоволенні позову відмовлено повністю; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.09.2007 року.

В касаційній скарзі позивачі просять скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2007 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. 377 ЦК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь у засіданні суду касаційної інстанції.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20.02.2002 року між Державним науково-виробничим підприємством по підводним технологіям та дослідженням (ДНВП "Морські технології") Морського гідрофізичного інституту Національної академії наук України (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тройка", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белл-Крим" (покупцями) було укладено договір купівлі-продажу.

Відповідно до умов даного договору (п.1.1) продавець передає у власність покупцям незавершену будівництвом Базу технічного обслуговування та ремонту підводних апаратів і суден-носіїв (БТО), розташовану у місті Севастополі в бухті Камишовій, причал №233, а покупці приймають об’єкт продажу (групу будівельних об’єктів, незавершених будівництвом та не введених в експлуатацію) та сплачують за нього ціну відповідно до умов, що визначені в договорі.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що право власності продавця підтверджувалося державним актом на право постійного користування землею КМ №0083 ГС, який видано Севастопольською міською Радою народних депутатів 28.03.1994 відповідно до рішення Виконкому Севастопольської міської ради народних депутатів №7 від 09.01.1970 року, зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею №104; проектом будівництва БТО, затвердженим наказом Міністерства рибного господарства СРСР №36 від 23.01.1987 року; довідкою підприємства про постанову на облік №54 від 25.01.2002 року (п.1.3 договору).

Згідно з п.1.7 Договору частки покупців у спільній частковій власності становлять: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тройка" - 1/12 частки; Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белл-Крим" - 11/12 часток.

Даний договір було посвідчено Приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Рижковою Н.В. 20.02.2002 року, реєстровий №550.

30.03.2002 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белл-Крим" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тройка" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу 10/12 часток незавершеного будівництвом об’єкту (бази технічного обслуговування та ремонту підводних апаратів і суден-носіїв, яка розташована за адресою: м. Севастополь, бухта Камишова, причал №233).

Таким чином, внаслідок укладення даного договору частки було перерозподілено наступним чином: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тройка" - 11/12 часток; Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белл-Крим" - 1/12 частки.

15.02.2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белл-Крим" (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белл-Крим Плюс" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу 1/12 частки незавершеного будівництвом об’єкту, яка розташована в місті Севастополь, Западний берег Камишової бухти, 13, на земельній ділянці площею 7,3173га.

Крім того, цього ж дня, тобто 15.02.2005 року, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ "Тройка" та ТОВ "Тройка Плюс", останній придбав 11/12 частки незавершеного будівництвом Бази технічного обслуговування та ремонту підводних апаратів і суден-носіїв.

Отже, остаточно частки розподілилися між позивачами таким чином: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тройка Плюс" - 11/12 часток; Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Белл-Крим Плюс" - 1/12 частки.

Предметом розгляду судом були позовні вимоги позивачів до Севастопольської міської ради про визнання за ними права на оренду земельної ділянки площею 7,3173га, розташованої за адресою місто Севастополь, Западний берег Камишової бухти, 13; визнання незаконної бездіяльності Севастопольської міської ради; зобов’язання Севастопольської міської ради у десятиденний термін з моменту набрання чинності рішенням суду, прийняти рішення, яким ухвалити укладення з позивачами договору оренди земельної ділянки площею 7,3173га, розташованої за адресою місто Севастополь, Западний берег Камишової бухти, 13 строком на 49 років; у разі неприйняття Севастопольською міською радою рішення про укладання договору оренди земельної ділянки з позивачами, у десятиденний термін з моменту набрання чинності рішенням суду, вважати вступившим у законну чинність договір оренди земельної ділянки представлений у матеріали справи позивачами. Позов обґрунтовано посиланням на вищевстановлені судом обставини та приписи ст. 377 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду щодо відмови у заявленому позові з огляду на таке.

Стаття 377 Цивільного кодексу України регулює питання переходу права (власності або користування) на земельну ділянку при придбанні за договором житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, від продавця майна до набувача.

Так, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором (частина 1). Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (частина 2).

Таким чином, в силу ст. 377 ЦК України, необхідною умовою переходу до набувача нерухомого майна права користування земельною ділянкою є існування у продавця майна права користування земельною ділянкою під відчужуваним майном, а також існування у продавця майна такого права користування земельною ділянкою, яке може бути відчужене за цивільно-правовими договорами продавцем, одночасно з об’єктом нерухомості.

Проте, право постійного користування, наявністю якого у продавця об’єкту незавершеного будівництва по договору від 20.02.2002 року позивачі обґрунтовують свої вимоги, в силу положень діючого з 01.01.2002 року Земельного кодексу України (2768-14) , не може бути а ні передане, а ні відчужене особою, якій земля надана у постійне користування (ст.ст. 93, 141, 142 Земельного кодексу України).

Лише право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного фонду власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом, в силу приписів ч.4 ст. 94 Земельного кодексу України.

Аналіз положень Земельного кодексу України (2768-14) дає підстави для висновку, що стаття 377 Цивільного кодексу України унормовує перехід при відчуженні нерухомості до її набувача права користування землею, яке виникло у продавця нерухомого майна на підставі договору оренди землі з її власником.

Отже, у законі не йдеться про перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на підставі договору придбання нерухомості у фізичної або юридичної особи не від них а саме від власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, яким є Севастопольська міська рада.

Крім того, судом встановлено, що у продавців за договорами відчуження об’єкту незавершеного будівництва від 15.02.2002 року не виникло права користування земельною ділянкою (зокрема права оренди).

В силу вищевикладеного, такий висновок є цілком законним ще і тому, що закон не передбачає переходу права постійного користування земельною ділянкою від осіб, зазначених у ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України, до юридичних осіб приватної форми власності.

Враховуючи, що право користування земельною ділянкою, на умовах правовідносин оренди із власником землі (відповідачем), у продавців майна не виникало, суд дійшов вірного висновку про неможливість переходу відсутнього у продавців об’єкту недобудови права користування землею до позивачів.

Згідно частин 1, 5 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону; надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений ст. 123 Земельного Кодексу України. Ця норма не містить імперативного обов’язку органу місцевого самоврядування прийняти рішення про укладання договору оренди землі, що перебуває у комунальній власності, з особою, яка придбала право власності на об’єкти нерухомості, які на цій землі розташовані, поза межами встановленої у кодексі процедури.

Отже, судом правомірно відмовлено позивачам у вимозі про визнання за ними права на оренду земельної ділянки, яке може переходити виключно від особи, яка має таке право та має право ним розпорядитися у передбачений у законодавстві спосіб.

У зв’язку з неправомірністю вимоги про визнання за позивачами права на оренду спірної земельної ділянки виключно по факту придбання об’єкту нерухомості, що на ній розташований (ст. 377 ЦК України), правомірною є і відмова у вимогах про визнання незаконною бездіяльності відповідача, зобов’язання відповідача прийняти рішення про укладення з позивачами договору оренди цієї ділянки, а також для визнання в разі неприйняття відповідачем вказаного вище рішення у десятиденний термін з моменту набрання чинності рішенням суду договору оренди земельної ділянки, представленого суду, таким, що набрав чинності.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст. 111-9, ст. 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу ТОВ "Тройка Плюс" та ТОВ "Торговий дім "Белл-Крим Плюс" на рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2007 року у справі № 6/602 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 06.12.2007 року у справі № 6/602 –без змін.