Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача і відповідачів: не з'явились, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги;

від третьої особи: Мельничук О.М. –дов. від 26.10.06.

Тернопільською міською радою в травні 2007 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Софт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріар" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопіль-Онлайн" про визнання недійсним, укладеного між ТОВ "Стар Софт" і ТОВ "Бріар", договору купівлі-продажу від 02.08.06 частини нежитлового приміщення, площею 53 м2, розташованого на вул. Руська, 21 в місті Тернополі, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О. і зареєстрованого в реєстрі за №3192, та зобов'язання ТОВ "Бріар" передати спірне приміщення за актом прийому-передачі в управління комунальної власності Тернопільської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 203, 215, 236 і 328 Цивільного кодексу України. При цьому, позивач посилався на ухвалені судові рішення у інших справах щодо долі спірного майна, зокрема, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.06 у справі №7/241-3504, яким розірвано договір купівлі-продажу від 15.12.05 нежитлового приміщення, площею 394,8 м2, розташованого на вул. Руська, 21 в місті Тернополі, укладений між Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради і ТОВ "Тернопіль-Онлайн"; рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.08.06 у справі №4/210-2921, яким зобов'язано ТОВ "Тернопіль-Онлайн" в примусовому порядку звільнити нежитлове приміщення, площею 394,8 м2, розташованого на вул. Руська, 21 в місті Тернополі; рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.02.07 у справі №14/323-4363, яким визнано недійсним договір дарування вищезазначеного приміщення від 16.12.05, укладений між ТОВ "Тернопіль-Онлайн" і ТОВ "Стар Софт". Перелічені судові рішення, на думку позивача, свідчать про ненабуття ТОВ "Тернопіль-Онлайн", ТОВ "Стар Софт", а відтак і ТОВ "Бріар" права власності на спірне приміщення.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 19.07.07, ухваленим суддею Турецьким І.М., позовні вимоги задоволено, визнано недійсним, укладений між ТОВ "Стар Софт" і ТОВ "Бріар", договір купівлі-продажу від 02.08.06 частини нежитлового приміщення, площею 53 м2, розташованого на вул. Руська, 21 в місті Тернополі, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О. і зареєстрований в реєстрі за №3192, та зобов'язано ТОВ "Бріар" передати спірне приміщення за актом прийому-передачі в управління комунальної власності Тернопільської міської ради. Суд, з урахуванням приписів статей 203, 215, 216, 236, 328, 720 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень укладено з порушенням вимог чинного законодавства. При цьому, суд виходив з того, що за договором дарування нежитлового приміщення від 16.12.05, який рішенням господарського суду Тернопільської області від 02.02.07 у справі №14/323-4363 визнано недійсним, ТОВ "Стар Софт" не набуло права власності на спірне приміщення, а тому не мало права відчужувати його.

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Юрченка Я.О. - головуючого, Зварич О.В., Якімець Г.Г., постановою від 10.06.08, перевірене рішення у справі залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріар" - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бріар" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник наголошує на помилковому застосуванні судами приписів статей 203, 215, 216, 330 Цивільного кодексу України. Заявник вважає, що відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки договір укладено у відповідності до вимог чинного законодавства і ТОВ "Бріар" є добросовісним набувачем спірного майна. Висновок судів про те, що недійсність договору дарування від 16.12.05, тягне за собою і недійсність оспорюваного договору купівлі-продажу, на думку скаржника, є хибним, оскільки судові акти, якими визнано недійсність договору дарування набули чинності після укладення спірного договору. Заявник наголошує також і на тому, що правові підстави задоволення вимог третьої особи щодо передачі їй приміщення не зазначені в рішенні суду.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Софт", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопіль-Онлайн" і Тернопільської міської ради відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Від Управління комунальної власності Тернопільської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа просить залишити без змін постанову у справі, а касаційну скаргу - без задоволення. При цьому, управління наводить довід про те, що оспорюваний договір був вчинений під впливом обману.

Вищий Господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення присутнього у судовому засіданні представника третьої особи, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.05 у справі №9/5-58, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.05, між ТОВ "Тернопіль-Онлайн" і Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради 15.12.05 був укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, площею 394,8 м2, розташованого на вул. Руська, 21 в місті Тернополі. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.04.06 у справі №7/241-3504 зазначений договір купівлі-продажу було розірвано через несплату покупцем вартості майна.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.08.06 у справі №4/210-2921 зобов'язано ТОВ "Тернопіль-Онлайн" в примусовому порядку звільнити спірне нежитлове приміщення і передати його Управлінню обліку та контролю за використанням комунального майна департаменту економіки Тернопільської міської ради. ТОВ "Тернопіль-Онлайн" 16.12.05 було укладено з ТОВ "Стар Софт" договір дарування нежитлового приміщення, площею 394,8 м2, розташованого на вул. Руська, 21 в місті Тернополі, посвідчений нотаріусом і зареєстрований в реєстрі за №4019.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 02.02.07 у справі №14/323-4363 визнано недійсним договір дарування вищезазначеного приміщення від 16.12.05, укладений між ТОВ "Тернопіль-Онлайн" і ТОВ "Стар Софт". Як вбачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, предметом позову у даній справі є вимоги міської ради про визнання недійсним, укладеного між ТОВ "Стар Софт" і ТОВ "Бріар", договору купівлі-продажу від 02.08.06 частини нежитлового приміщення, площею 53 м2, розташованого на вул. Руська, 21 в місті Тернополі, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О. і зареєстрованого в реєстрі за №3192, та зобов'язання ТОВ "Бріар" передати спірне приміщення за актом прийому-передачі в управління комунальної власності Тернопільської міської ради.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до статті 16 названого Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеним цивільним законодавством.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що судовими актами у справі №7/241-3504 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення було розірвано, у справі №14/323-4363 визнано недійсним договір дарування вищезазначеного приміщення. При цьому, суди дійшли висновків про незаконність набуття права власності ТОВ "Стар Софт" на житлове приміщення, відсутність правових підстав на вчинення оспорюваного правочину купівлі-продажу, а відтак і про підставність визнання договору купівлі-продажу від 02.08.06 недійсним. Проте, такі висновки колегія суддів визнає передчасними.

Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Отже, добросовісним вважається той набувач, який не знав і не мав знати, що набуває майно в особи, яка не має права відчужувати. Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача.

За приписами вказаної статті власник може витребувати майно від добросовісного набувача лише у разі, коли воно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, поза його волею. Власник також має право витребувати майно від добросовісного набувача в усіх випадках, коли він набув його безвідплатно. Судами попередніх інстанцій, в контексті спірних правовідносин, не було надано юридичної оцінки вищенаведеним правовим положенням, як і не надано правової оцінки обраному позивачем способу захисту права. Відповідно до приписів статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Застосовуючи наслідки недійсності правочину, та зобов'язуючи ТОВ "Бріар" повернути Управлінню комунальної власності Тернопільської міської ради спірне нежитлове приміщення, суди не звернули уваги на те, що сторонами за оспорюваним правочином є ТОВ "Стар Софт" і ТОВ "Бріар". Задовольняючи позовні вимоги на користь третьої особи, суди не врахували, що згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Разом з цим, господарським судом першої інстанції, при ухваленні судового рішення у справі, не було надано правового обґрунтування та мотивування задоволення позовних вимог в частині зобов'язання ТОВ "Бріар" передати спірне приміщення за актом прийому-передачі третій особі. Такий довід заявлявся ТОВ "Бріар" під час розгляду справи в апеляційній інстанції, проте невмотивовано залишений судом без уваги. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Отже, суди попередніх інстанцій, повинні були навести зміст всіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів і доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Викладене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи, а тому судові акти прийняті за неповно з’ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі про порушення судами вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11"Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Судові рішення у справі цим вимогам не відповідають, тому колегія суддів визнає висновки судів про визнання договору купівлі-продажу від 02.08.06 недійсним та зобов'язання передати спірне приміщення за актом прийому-передачі в управління комунальної власності Тернопільської міської ради передчасними. Що стосується доводу Управління комунальної власності Тернопільської міської ради, викладеного у відзиві на касаційну скаргу, про те, що оспорюваний договір був вчинений під впливом обману, то він не був предметом судового дослідження під час розгляду даного господарського спору.

При цьому, передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Львівського апеляційного господарського суду 10.06.08 у справі №3/145-2327 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.07.07 у цій справі скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Тернопільської області.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бріар" задовольнити частково.