Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-МК" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації про визнання права на оренду земельної ділянки по вул. Райдужній, 25 у м. Києві згідно з проектом відведення, вважати укладеним договір оренди вказаної земельної ділянки, а також зобов'язання Головного управління земельних ресурсів зареєструвати цей договір.

Позов мотивований посиланням на обставини виготовлення позивачем за згодою ради проекту відведення спірної земельної ділянки, погодження його з відповідними органами, але неприйняттям радою рішення щодо його затвердження.

Головне управління земельних ресурсів проти позову заперечило, посилаючись на відсутність порушення з його боку прав позивача, який в установленому порядку не звертався щодо реєстрації підписаного обома сторонами договору оренди.

Київська міська рада проти позову також заперечила, посилаючись на відсутність з її боку волевиявлення на підписання договору оренди спірної земельної ділянки.

Рішенням від 05.04.07 господарського суду м. Києва (суддя Домнічева І.О.), яке залишено без змін постановою від 31.05.07 Київського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Моторного О.А. –головуючого, Кошіля В.В., Алданової С.О.), позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення мотивовані посиланням на положення ст. 181 ГК України, а також обставини непідписання радою запропонованого позивачем проекту договору без надіслання протоколу розбіжностей або певних заперечень. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ст. 123 ЗК України передбачає у випадку встановлення відповідності проекту відведення земельної ділянки вимогам законодавства вирішення питання про передачу земельної ділянки судом.

Ухвалою від 08.10.08 Вищий господарський суд України призначив до розгляду клопотання про прийняття до касаційного провадження касаційної скарги Об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський", в якій заявлено вимоги про скасування вказаного рішення суду та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стаття 107 ГПК України передбачає право на звернення з касаційною скаргою у справі сторін, а також осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав та обов’язків.

Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник доводить, що рішення у справі стосується його прав та обов’язків як користувача спірної земельної ділянки у зв'язку з експлуатацією та обслуговуванням автостоянки "Сєрова-Райдужна" на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради №188 від 23.03.81 та розпоряджень Київської міської державної адміністрації №1514 від 23.07.98 та Дніпровської районної державної адміністрації №228 від 26.03.99 і №400 від 19.05.99.

Зважаючи на те, що визнання певних прав на земельну ділянку стосується прав і обов'язків осіб –власників або користувачів розташованого на цій ділянці майна, але наявність на спірній земельній ділянці певного майна, зокрема відповідної автостоянки, та його власники судами при розгляді справи не з'ясовувались, судова колегія дійшла висновку про прийняття касаційної скарги Об'єднаного кооперативу по будівництву та експлуатації колективних автостоянок "Дніпровський" до провадження та розгляд її по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача та касатора, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору в даній справі є, зокрема, вимога вважати укладеним між позивачем та Київською міською радою договір оренди земельної ділянки по вул. Райдужній, 25 у м. Києві згідно з проектом відведення та визнання за позивачем права оренди цієї земельної ділянки.

Приписи ст.ст. 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до ст.ст. 142- 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Статтею 116 ЗК України (в редакції чинній на момент звернення з позовом) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації,в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 12 ЗК України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради –сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

З аналізу вказаних норм, які регулюють земельні правовідносини, вбачається, що надання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності в оренду шляхом укладення відповідного договору здійснюється на підставі рішення ради, прийнятого за результатами розгляду заяви (клопотання) особи, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду, поданої відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач звернувся до Київської міської ради з клопотанням №К-4527 від 23.05.05 про виділення в оренду на 10 років земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою на вул. Райдужній, 25 у Дніпровському районі м. Києва. Київським міським головою надана згода Д-1330 від 08.08.05 на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,657 га. На підставі цієї згоди позивачем виготовлено проект відведення, погоджений з відповідними органами, та в грудні 2005 року передано його в установленому порядку до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Однак рада протягом місяця та до розгляду даного спору судом не прийняла відповідного рішення.

Тобто визнаючи укладеним договір оренди спірної земельної ділянки, суди першої та апеляційної інстанцій виходили не з обставин прийняття Київською міською радою на сесії відповідного рішення. Навпаки, судами встановлено обставини неприйняття нею жодного рішення з цього приводу.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що Київська міська рада своєю бездіяльністю порушила права позивача на оформлення права користування землею. Проте такий висновок суду є безпідставним за відсутності встановлення обставин щодо визнання незаконною бездіяльності відповідача в судовому порядку, оскільки оскарження певних дій або бездіяльності відповідача не визначені предметом спору в даній справі. Предметом даного спору є саме вимога вважати укладеним договір оренди земельної ділянки, підставою для задоволення якої може бути лише встановлення обставин щодо наявності передбачених законом підстав для укладення такого договору.

Висновок суду першої інстанції про те, що ч. 9 ст. 123 ЗК України передбачає у випадку встановлення відповідності проекту відведення земельної ділянки вимогам законодавства вирішення питання про передачу земельної ділянки судом, ґрунтується на довільному трактуванні цієї правової норми.

Згідно з ч. 9 ст. 123 ЗК України (в редакції на момент виникнення спору) відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку. Такий спосіб захисту прав передбачений, зокрема, у п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Вказані норми передбачають оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування або виконавчої влади до суду, який має надати правову оцінку їх відповідності вимогам закону, але не наділений повноваженнями щодо вирішення питань, віднесених до компетенції вказаних органів, у тому числі затвердження проекту відведення тощо.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги у справі, суди не врахували, що згідно з вимогами законодавства необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, а відтак визнання такого договору укладеним за відсутності такого рішення є порушенням виключного передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) права цієї особи на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Разом з тим, при вирішенні спору суди не дослідили обставини щодо розташування на спірній земельній ділянці певного майна та його власника як особи, прав і обов'язків якої може стосуватись даний спір.

Також позивачем при зверненні до господарського суду заявлено вимоги про зобов'язання Головного управління земельних ресурсів зареєструвати договір оренди земельної ділянки, вимоги щодо визнання укладеним також заявлені в даному спорі.

Суди задовольнили ці вимоги з посиланням на ст. 20 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Проте судами залишено поза увагою, що підставою для захисту відповідних прав є їх порушення, невизнання чи оспорення. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суди не з'ясували, в чому полягає порушення прав позивача Головним управлінням земельних ресурсів, зокрема не встановили фактичні обставини щодо ухилення цієї особи від реєстрації укладеного договору оренди спірної земельної ділянки. При цьому судами не надано належної правової оцінки доводам Головного управління земельних ресурсів щодо відсутності у нього правових підстав для реєстрації договору оренди спірної земельної ділянки до вирішення даного спору щодо його укладення по суті.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин та залучення до участі у справі всіх осіб, прав і обов’язків яких стосуються спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.05.07 та рішення господарського суду м. Києва від 05.04.07 у справі №2/138 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.