Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Грека Б.М.,

суддів Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2008р.

у справі № 14/77 Господарського суду Івано-Франківської області

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_2.

до Приватного підприємця ОСОБА_1

про визнання недійсним договору від 18.10.2005р.,

Приватний підприємець ОСОБА_2. звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору від 18.10.2005р.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2007р. (суддя В.І.Булка) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2007р., приватний підприємець ОСОБА_2. подав апеляційну скаргу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2008р. (судді: Я.О.Юрченко, Т.С.Процик, М.Г.Слука) апеляційну скаргу задоволено, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2007р. скасовано, позовні вимоги задоволено, визнано недійсним договір від 18.10.2005р. № 01 укладений між позивачем та відповідачем.

Не погодившись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2008р., приватний підприємець ОСОБА_1подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2008р. та залишити в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.11.2007р.. Свою вимогу приватний підприємець ОСОБА_1мотивує тим, що господарським судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права.

Сторони не скористались правом, наданим ст. 22 ГПК України щодо їх участі у судовому засіданні. Про час і місце розгляду касаційної скарги були повідомлені.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга приватного підприємця ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Господарським судом встановлено:

Між позивачем та відповідачем укладено договір від 18.10.2005р. № 01, яким передбачено, що продавець, яким є відповідач, передає у власність покупцеві, яким є позивач, товар згідно товарної накладної за вказану у ній грошову суму в термін, зазначений у даному договорі.

Згідно договору продавець відвантажує та доставляє товар за відпускними цінами, діючими на момент відвантаження згідно товарних накладних, власним транспортом, за оплатою заявки покупцем.

У відповідності до договору даний договір укладений терміном на 1 рік, набуває чинності з моменту підписання його сторонами.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені ст. 203 ЦК України, згідно якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, даною правовою нормою, зокрема, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Як вже було зазначено, між сторонами, які є суб'єктами підприємницької діяльності було укладено договір, яким сторонами визначено, що відповідач повинен передати позивачу товар визначений у накладній та за ціною, що також зазначена у накладній, проте, номер накладної та число виписки даної накладної не зазначено, не визначено сторонами і того, що дана накладна є додатком до договору. Оскільки між сторонами укладено договір щодо передачі у власність товару та сплата за цей товар коштів, то даний договір за своєю правовою природою є договір купівлі-продажу товару.

Правила щодо істотних умов господарського договору встановлені ст. 180 ГК України, згідно якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Проте, як вже було зазначено, зміст укладеного між сторонами договору не містив ні визначення предмету договору, ні його ціни, що є порушенням вищенаведеної правової норми.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Таким чином, приписами даної правової норми встановлено, що істотними умовами договору купівлі-продажу є визначений сторонами товар та ціна цього товару.

Проте, як вже було зазначено, господарським судом встановлено, що сторонами господарського договору не визначено який товар є предметом даного договору та ціну даного товару, що свідчить що даний договір не відповідає вимогам вищенаведених правових норм щодо змісту договору.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною правочину (сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Враховуючи, що ч. 1 ст. 203 ЦК України визначені вимоги щодо змісту угоди, який має відповідати вимогам, зокрема, цього Кодексу, то не визначення сторонами предмету купівлі-продажу та його ціни є порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Отже, зокрема, якщо господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону воно може бути визнано недійсним.

Оскільки вищезгаданий договір не відповідає вимогам вищенаведених правових норм, то колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що неузгодження сторонами предмету та ціни у спірному договорі є підставою щодо визнання його недійсним.

За таких обставин, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2008р. у справі №14/77 відповідає вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2008р. у справі № 14/77 - без змін.