6/206 Про визнання недійсним договорів купівлі-продажу нежилих приміщень - 19.11.2008 Прийняття

Згідно з розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 18.11.2008 №02-12/503 розгляд справи № 15-23/234-05-7281 здійснюється у наступному складі суддів Вищого господарського суду України: головуючий суддя -Подоляк О.А., судді: Барицька Т.Л., Козир Т.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2008, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду України від 19.08.2008 у справі №6/206, задоволено клопотання ОСОБА_1 (позивача) про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення загальною площею 383,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Судові рішення мотивовані тим, що: позивач, обґрунтовуючи клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, зазначив, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Альтран - В" (відповідач 2) разом з потенційними покупцями 18.06.2008 прибув за адресою: АДРЕСА_1, з метою огляду та демонстрації спірного приміщення для подальшого його продажу; такі дії працівника відповідача 2 спричинили конфлікт з одним із співвласників Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтран", внаслідок чого було викликано наряд чергової частини Подільського РУГУ МВС України в м. Києві; отже відповідач 2 бажає відчужити спірне майно до вирішення даного спору по суті в судовому порядку, отримавши грошову винагороду та завдавши тим самим шкоду потенційному добросовісному покупцеві; крім того, у випадку задоволення позову дії відповідача щодо відчуження спірного майна унеможливлять виконання рішення суду. А тому, суд першої судової інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 66, 67 ГПК України, задовольнив клопотання позивача та наклав арешт на спірне майно до вирішення спору по суті.

Відповідач 2, не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються тим, що: судами попередніх судових інстанцій неправильно застосовані ст.ст. 66, 67 ГПК України, так як не було необхідності та правових підстав для забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме спірне майно, оскільки предметом позову у даній справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень від 08.04.2005 та від 28.04.2005; позивач не просить господарський суд застосовувати наслідки недійсності правочину (реституцію) до зазначених договорів та повернути придбане за договорами майно в натурі, тобто безпосереднім об'єктом судового спору є правочини, а не майно, на яке безпідставно накладено арешт.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що в розумінні ст. - 111-2 ГПК України не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути судові рішення, що оскаржуються.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75 (v0075600-02) .

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходи до забезпечення позову. При цьому, за змістом вказаної норми, забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Інших підстав для застосування названих заходів закон не передбачає.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Таким чином, за змістом зазначених статей заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення.

Як зазначили попередні судові інстанції, предметом спору у даній справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 08.04.2005 та від 28.04.2005, та зобов'язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 нежилі приміщення.

Вживаючи заходи до забезпечення позову в даній справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції зазначав, що існують достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема, відповідач 2 у даній справі може вчинити дії, які призведуть до відчуження спірного приміщення, яке, зокрема, є предметом одного з оспорюваних договорів купівлі-продажу, що призведе до неможливості виконання судового рішення, в разі задоволення позову і, тим самим, невілює функцію судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.

Виносячи ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову через накладення арешту на спірне майно, що стосується предмета спору, місцевий господарський суд прийнявши до уваги обґрунтованість доводів позивача правильно застосував ст. 66 ГПК України та підставно обрав заходи до забезпечення позову, які відповідають положенням ст. 67 ГПК України. Як наслідок, ухвала місцевого господарського суду відповідає нормам процесуального права, є законною та обґрунтованою, з чим і погодився суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується із твердженнями скаржника про відсутність у позові такої вимоги як повернути придбане за договорами майно в натурі, оскільки предметом позову ОСОБА_1 є дві вимоги, що було встановлено судами попередніх судових інстанцій та підтверджується матеріалами справи: визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 08.04.2005 та від 28.04.2005 та зобов'язання відповідача 2 повернути відповідачу 1 нежилі приміщення, а тому суд першої інстанції, із чим погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано наклав арешт на спірне майно.

Посилання скаржника на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. - 111-7 ГПК України.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.