Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - управління ПФУ) про перерахунок пенсії,

У лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправним рішення управління ПФУ щодо нездійснення перерахунку пенсії та зобов'язати відповідача з 1 квітня 2006 року перерахувати йому пенсію з урахуванням надбавок, які виплачувались під час проходження служби та зараховані йому до пенсійного забезпечення, а саме: надбавки за особливі умови служби, професійний ризик, кваліфікацію та виконання особливо важливих завдань у розмірі 100 % грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років), що була передбачена Указом Президента України від 22 березня 2002 року № 288/2002 (288/2002) «Про посилення соціального захисту осіб начальницького складу податкової міліції органів державної податкової служби» (далі - Указ № 288/2002); надбавки за особливі умови праці в розмірі 50 % окладу грошового утримання, що виплачувалась йому відповідно до підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 року № 1592 (1592-96-п) «Про умови оплати праці працівників органів державної податкової служби» (далі - постанова № 1592); премії в розмірі 33,3 %.

У позові ОСОБА_1 зазначив, що він проходив службу в органах податкової міліції, з якої 3 серпня 2004 року був звільнений через хворобу з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних заходів по скороченню податкового боргу ГВПМ державної податкової інспекції у м. Рівне у запас Збройних Сил України.

Суди встановили, що у січні 2007 року перерахунок пенсії позивачу було проведено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 (268-2006-п) «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова № 268).

Рівненський міський суд постановою від 7 червня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2008 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 13 грудня 2011 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ОСОБА_1 просить скасувати зазначену постанову Вищого адміністративного суду України, посилаючись на неоднакове застосування цим судом одних і тих самих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви позивач додав ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2009 року, 26 жовтня 2010 року та 1 березня 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що управління ПФУ правомірно перерахувало пенсію відповідно до постанови № 268 (268-2006-п) без включення в грошове забезпечення надбавок, встановлених Указом № 288/2002 (288/2002) та постановою № 1592 (1592-96-п) .

Водночас в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 7 липня 2009 року та 26 жовтня 2010 року, на які посилається заявник, обґрунтовуючи наявність підстав для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2011 року, касаційний суд, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходив із того, що оскаржувані надбавки не можуть бути виключені з пенсійного забезпечення позивача, оскільки на момент звільнення на пенсію він не лише набув права на них, а й отримував вказані надбавки. При цьому суд послався на вимоги статті 58 Конституції України.

Ухвала від 1 березня 2011 року, яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування норм матеріального права касаційним судом, не заслуговує на увагу, оскільки обставини її істотно відрізняються від обставин справи, що розглядається, а саме: у доданому рішенні, на яке посилається позивач, оскаржувану надбавку за безперервну службу позивачу до пенсійного забезпечення було включено через деякий час після звільнення, а у справі, що переглядається, позивач на день звільнення вже отримував оскаржувані надбавки.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ (2262-12) ) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у строки, встановлені частиною другою статті 51 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) форми і розміри матеріального забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою № 268 (268-2006-п) збільшено посадовий оклад працівників державної податкової служби за посадою, аналогічною займаній позивачем до виходу на пенсію, а також передбачено встановлення інших видів грошового забезпечення відповідної категорії службовців.

Разом із тим цією постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову № 1592 (1592-96-п) , яка передбачала виплату отримуваної позивачем надбавки за особливі умови праці у розмірі 50 % окладу грошового утримання.

30 березня 2006 року у зв'язку із втратою чинності Указом № 288/2002 (288/2002) скасовано також і встановлену позивачу під час служби надбавку за особливі умови служби, професійний ризик, кваліфікацію та виконання особливо важливих завдань.

За правилами пункту 15 постанови № 268 (268-2006-п) умови оплати праці, затверджені цією постановою, застосовуються з 1 січня 2006 року, а для працівників, окремі умови оплати праці яких визначені указами Президента України, - з 1 квітня після визнання такими, що втратили чинність, цих указів.

Таким чином, для відповідної категорії працівників податкових органів постановою № 268 (268-2006-п) встановлено нові умови праці, зокрема посадові оклади та інші види грошового забезпечення, при цьому виплата таким особам надбавок, врахованих до грошового забезпечення, з якого обчислювалась пенсія позивача, не передбачена.

Водночас відповідно до пункту 9 зазначеної постанови у разі зменшення у зв'язку з прийняттям цієї постанови та визнання такими, що втратили чинність, актів Кабінету Міністрів України та Указів Президента України, розміру заробітної плати (без премії), грошового забезпечення (без премії) в окремих працівників державних та інших органів, умови оплати праці яких визначені цією постановою, та у працівників, прирівняних згідно з нормативно-правовими актами, що втрачають чинність, за умовами оплати праці до працівників державних органів, або яким передбачено збереження умов оплати праці за попередньою посадою, на час роботи на займаній посаді виплачується різниця між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеною за умовами оплати праці, згідно з нормативно-правовими актами, що втратили чинність, та розміром заробітної плати, встановленим за новими умовами оплати праці.

Тому перерахунок пенсії на підставі частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ з урахуванням встановленого вищезгаданою постановою нового розміру посадового окладу зі збереженням раніше виплачуваних видів грошового забезпечення не допускається.

Суди попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, встановили, що перерахунок пенсії позивача здійснений виходячи з розміру грошового забезпечення, до якого включені встановлений постановою № 268 (268-2006-п) посадовий оклад, відсоткова надбавка за вислугу років, а також введені цією постановою для відповідної категорії працівників нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премія у розмірі, встановленому відповідно до чинного на час проведення перерахунку законодавства працівнику за посадою, аналогічною займаній позивачем до виходу на пенсію.

У результаті такого перерахунку розмір пенсії ОСОБА_1 з урахуванням встановленої відповідно до вимог пункту 9 постанови № 268 (268-2006-п) доплати до попереднього розміру пенсії не зменшився.

З огляду на викладене висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про дотримання управлінням ПФУ при перерахунку пенсії позивача положень частини третьої статті 63 Закону № 2262-ХІІ та про безпідставність вимог ОСОБА_1 щодо включення до грошового забезпечення для такого перерахунку встановлених Указом № 288/2002 (288/2002) та постановою № 1592 (1592-96-п) надбавок та премії саме у розмірі 33,3 % ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.