Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом до Приазовської селищної ради про спонукання її до пролонгації договору оренди нежилих приміщень б/н від 01.02.2006р., укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Приазовською селищною радою відносно приміщення, розташованого за адресою С.Приазовське, вул. Фрунзе, 3 на термін з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. на тих же умовах, посилаючись на положення статті 188 Господарського кодексу України, статей 777, 783 Цивільного кодексу України, частину 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Позовні вимоги вмотивовано відсутністю підстав для розірвання договору оренди в односторонньому порядку, належним виконанням позивачем умов договору оренди, що є підставою для виникнення переважного права перед іншими особами на укладення договору оренди на новий термін.

Відповідач відхилив позовні вимоги повністю, вказавши, що термін дії договору оренди сплинув і договір припинено, орган місцевого самоврядування не має наміру передавати приміщення в подальшому в оренду, в тому числі третім особам, відтак переважне право позивача не порушено.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.03.2008р. (суддя Гандюкова Л.П.) у задоволенні позову відмовлено повністю; судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо припинення договору оренди, укладеного сторонами, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, та направлення відповідачем -орендодавцем у передбачений законодавством термін повідомлення орендарю про припинення спірного договору. Припинення орендних правовідносин за вказаних підстав передбачено статтею 291 Господарського кодексу України та статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна." Також судом встановлено відсутність обставин щодо порушення переважного права орендаря на подовження договору оренди, оскільки ним не доведено наміру орендодавця передати спірне приміщення в оренду тертім особам.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 14.08.2008р. (судді: Шевченко Т.М. - головуючий, Кагітіна Л.П., Кричмаржевський В.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості; відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вказав на безпідставність доводів позивача про вчинення відповідачем дій з розірвання договору оренди, погодившись з встановленими місцевим господарським судом обставинам щодо припинення дії договору внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме статей 777 та 783 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки судами не встановлено наявності підстав для розірвання орендодавцем договору оренди в односторонньому порядку; судами не надано оцінки звернення орендодавця з вимогою саме про розірвання договору в односторонньому порядку; апеляційним судом безпідставно не прийнято до уваги клопотання позивача.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів, вказавши на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій.

Сторони не скористалися правом на участь представників сторін у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 01.02.2006р. Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Приазовською селищною радою було укладено договір оренди нежилих приміщень, відповідно до умов якого Приазовська селищна рада (орендодавець) передає, а Приватний підприємець ОСОБА_1 (орендар) приймає в строкове платне користування з правом викупу нежиле приміщення, розташоване за адресою с. Приазовське, вул. Фрунзе, 3 Приазовського району Запорізької області, площею 43,73кв.м. Термін дії договору з 01.02.2006р. по 31.12.2006р.

Також судами встановлено, що відповідно до рішення Приазовського районного суду по справі № 2-116/2007 від 03.10.2007р. Приазовську селищну раду було спонукано до пролонгації договору оренди нежитлового приміщення, таким чином строк договору оренди продовжено до 31.12.2007р.; ці обставини справи, встановлені господарськими судами, сторонами не заперечуються.

10.01.2008р. орендодавець направив орендарю лист в якому повідомив про те, що у зв'язку з закінченням строку дії договору він розривається в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця з 31.12.2007р.; договір не буде пролонговано на 2008 рік.

Орендар направив орендодавцю 16.01.2008р. відповідь, вказавши про свою незгоду з одностороннім розірванням договору, та звернувся з проханням пролонгувати даний договір на новий термін -до 31.12.2008р.

29.01.2008р. орендар звернувся до суду з вимогою про спонукання орендодавця до пролонгації договору оренди на новий термін, вказуючи на відсутність законних підстав для одностороннього розірвання договору оренди.

Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір оренди є припиненим в силу закінчення строку, на який він був укладений, а орендодавець чітко та недвозначно висловив своє волевиявлення на припинення продовження орендних правовідносин з орендарем; позивач не навів правових підстав для спонукання орендодавця розпорядитися належним йому майном всупереч його волевиявленню.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Правовідносини сторін за договором оренди комунального майна регулюються Цивільним кодексом України (435-15) , Господарським кодексом України (436-15) та спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (із змінами та доповненнями). Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) (статтею 26 Закону) встановлено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено, приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря), банкрутства орендаря, загибелі об'єкта оренди.

Також статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено, викупу (приватизації) об'єкту оренди, ліквідації суб'єкта господарювання (орендаря), загибелі (знищення) об'єкта оренди. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Таким чином, судами правомірно вказано на припинення дії спірного договору оренди в силу положень чинного законодавства.

Автоматичне продовження договору оренди на той же строк та на тих самих умовах передбачено частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтею 764 Цивільного кодексу України, тобто, в разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору, коли орендодавець (наймодавець) протягом одного місяця після закінчення строку договору не висловить заперечень проти того, що орендар (наймач) продовжує користуватися орендованим майном, договір вважається поновленим на попередній строк. В разі продовження дії договору оренди за приписами вказаних вище норм законодавство не передбачає укладення додаткових угод чи спонукання іншої сторони до пролонгації договору.

Відтак позивачем не вказано, в чому саме полягає його порушене право, оскільки, якщо він вважає відсутніми заперечення орендодавця щодо продовження дії договору оренди, то договір є продовженим автоматично, в силу приписів законодавства.

Якщо ж позивач вважає орендні правовідносини припиненими, то йому належало навести правові підстави, що передбачають можливість зобовязання орендодавця продовжити (переукласти) договір оренди за відсутності відповідного волевиявлення; таких підстав позивачем не наведено.

При цьому господарські суди попередніх інстанцій правомірно послалися на статтю 19 Конституції України, за якою ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Щодо посилання скаржника на статтю 777 Цивільного кодексу України судова колегія відзначає наступне.

За частиною 1 статті 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором -у розумний строк. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Поняття переважного права орендаря означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб'єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, що наділена переважним правом.

Таким чином, господарськими судами правомірно не було застосовано вказану норму законодавства за відсутності будь-яких наведених скаржником доказів порушення його переважного права за статтею 777 Цивільного кодексу України.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та дійшли вірних висновків за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги не стосуються предмета даного спору, ґрунтуються на нормах матеріального права, що не регулюють спірні правовідносини, та виходять за межі повноважень касаційної інстанції в частині переоцінки доказів у справі. Скаржником не вказано, яке саме клопотання безпідставно відхилено апеляційним господарським судом, та в чому саме полягає порушення норм процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, - 111-7, пунктом 1 частини 1 статті - 111-9, статтями-- 111-10, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 14.08.2008р. у справі № 20/119/08 господарського суду Запорізької області та рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2008р. залишити без змін.