Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

розглянув касаційну скаргу

У справі взяли участь представники сторін:

від позивача: Козачук М.О., довір. у справі

від відповідача: Данчук О.В., довір. від 01.02.08

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.09.08 (суддя Міщенко В.І.) заяву позивача про забезпечення позову задоволено: накладено арешт на теплохід, морський портовий буксир "Комунаровець" (свідоцтво на право власності №02839 від 23.01.03), теплохід, буксир-штовхач "Капітан Добровольський" (свідоцтво на право власності №002865 від 02.10.07), морський буксир "Октябрь" (свідоцтво на право власності №03128 від 09.06.1999). Передано арештоване майно на відповідальне зберігання Державному підприємству "Суднобудівний завод ім.61 Комунара".

ТзОВ "АВК-Інвест" у поданій касаційній скарзі просить ухвалу господарського суду Миколаївської області від 24.09.08 скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а саме ст.ст. 66, 67 ГПК України. Зокрема, скаржник зазначає, що судом необґрунтовано жодної підстави, що може зробити неможливим виконання рішення суду по цій справі.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи клопотання позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив наступне. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було порушено умови договору фрахтування буксирів №03-03/17/05 від 29.04.05 "Комунарівець", "Октябрь", "Капітан Добровольський", а саме, відповідач не виконує умови договору по сплаті фрахту; у відповідача відсутня ліцензія на надання буксировочних послуг; відповідач передав буксири ТОВ СК "Риф" без згоди власника (позивача у справі); відповідач повинен був застрахувати буксири на користь позивача, але не зробив цього; відомості про місце перебування буксирів не надаються. Тому суд на підставі ст. 67 ГПК України вжив заходи щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та передачі його на відповідальне зберігання позивачу у справі –власнику майна.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. (va009700-06) , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції наведеним вимогам не відповідає, оскільки вжиті місцевим судом заходи до забезпечення позову не перебувають у необхідному правовому зв'язку із заявленими позовними вимогами та їх предметом, а невжиття цих заходів не може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в майбутньому у разі задоволення позову.

Суд першої інстанції, накладаючи арешт на майно, не звернув увагу на наявність в матеріалах справи постанови ВГСУ від 04.10.07 у справі №11/136/07 за позовом ТзОВ "АВК-Інвест" до Державного підприємства "Суднобудівний завод ім.61 Комунара" про внесення змін до договору фрахтування №03-03/07/05 від 29.04.05, яке набрало законної сили. Цією постановою суд касаційної інстанції дійшов висновку, що договір вступає в силу з дня його підписання обома сторонами та діє до повного відшкодування вартості виконаних робіт по договору підряду №47/874 від 14.10.05." В постанові ВГСУ також зазначено, що строк дії договору поставлено в договорі фрахтування в залежність від ступеня виконання відповідачем обов'язку погасити заборгованість за виконані товариством ремонтні роботи (а.с. 57).

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем в порушення норм ст. 33 ГПК України не доведено необхідності вжиття заходів по забезпеченню позову, такої необхідності також не вбачається з матеріалів справи.

Судом не обґрунтовано яким чином невжиття заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у спорі про розірвання договору фрахтування.

Таким чином оскаржувана ухвала підлягає скасуванню як прийнята внаслідок помилкового застосування норм розділу Х ГПК України (1798-12) та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5,111-7,111-9-13 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу ТзОВ "АВК-Інвест" задовольнити.

Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 24.09.08 у справі №5/305/08 скасувати.

Справу направити до господарського суду Миколаївської області для розгляду по суті.