Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

Керченський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим до Човнового кооперативу "Чайка" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 0,0972 га. До участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Войківську сільську раду.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на звернення прокурора з позовом в інтересах органу, який не є уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо спірної земельної ділянки.

Третя особа проти позову заперечила, посилаючись на наявність права для заявлення вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки лише у територіальної громади в особі відповідної ради. Також третя особа зазначила про здійснення оформлення документів на відведення відповідачеві спірної земельної ділянки.

Рішенням від 11.03.08 господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ковтун Л.О.), яке залишено без змін постановою від 21.05.08 Севастопольського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Лисенко В.А. –головуючого, Маслової З.Д., Фенько Т.П.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що до повноважень Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим не віднесено подання позовів до суду з тих чи інших питань, а відтак позов заявлено в інтересах неналежного позивача. Суд апеляційної інстанції також зауважив, що власник спірної земельної ділянки в особі Войківської сільської ради не наполягає на її звільненні, а документи на право користування спірною земельною ділянкою є в стадії розробки.

Ухвалою від 01.10.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційним поданням Першого заступника прокурора Автономної Республіки Крим, в якому заявлено вимоги про скасування вказаних рішення і постанови та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційне подання мотивовано тим, що до повноважень Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим віднесено здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, у тому числі додержання вимог земельного законодавства органами державної влади та місцевого самоврядування. Також прокурор посилається на неврахування судами вимог ст.ст. 125, 126 ЗК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим про звільнення відповідачем самовільно зайнятої земельної ділянки.

Суд першої інстанції в своєму рішенні дійшов висновку про те, що у позивача відсутнє матеріальне право вимогу в розумінні ст. 16 ЦК України, що обумовлює відсутність підстав для звернення його до суду з позовною заявою в розумінні ст. 1 ГПК України, а відтак заявлення позову в справі в інтересах неналежного позивача. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що до повноважень інспекцій віднесено звернення до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо повернення самовільно та тимчасово зайнятих земельних ділянок, строку користування якими закінчився, але не віднесено повноваження з подання позовів до суду з тих чи інших питань.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними і державою.

Згідно зі ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави і обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Положенням вказаної норми надано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.99 р. №3-рп/99 (v003p710-99) , яким визначено поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" як орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

При цьому Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих, зокрема на охорону землі як національного багатства.

З викладених в рішенні суду першої інстанції висновків вбачається, що ним не враховані вищевикладені положення, згідно з якими визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, здійснюється прокурором на підставі власне надання державою цьому органу відповідних повноважень у спірних правовідносинах, а не в залежності від наявності в нього повноважень на звернення з позовом до суду.

Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор виходив з необхідності захисту інтересів держави, що полягають в забезпеченні передбачених земельним законодавством прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, а також здійсненні державної політики в сфері регулювання земельних відносин. При цьому, посилаючись на ст. 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", в якості уповноваженого державою органу прокурор визначив Державну інспекцію по контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим.

Згідно з вказаною нормою до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; а також вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам.

Відповідно до ст.ст. 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи. При чому державні інспектори мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Положенням про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.02 №1958 (1958-2002-п) , також передбачено надання інспекції вищевказаних повноважень.

З аналізу викладених норм вбачається, що Держземінспекція та її територіальні органи перевіряють дотримання всіма суб'єктами земельних відносин, у тому числі державними органами та органами місцевого самоврядування, вимог земельного законодавства, зокрема стосовно повернення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Тобто держава уповноважила цей орган брати участь в реалізації державної політики у сфері земельних відносин та здійснювати контроль за використанням та охороною земель, у тому числі стосовно самовільно зайнятих земельних ділянок, що саме і визначено предметом даного спору.

Проте суд першої інстанції, не врахувавши вказані повноваження Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель Автономної Республіки Крим, безпідставно відмовив у задоволенні позову без встановлення обставин відсутності порушення відповідачем інтересів держави, визначених прокурором у позовній заяві. Суд апеляційної інстанції з таким висновком погодився, зауваживши також, що власник земельної ділянки не наполягає на її звільненні.

По суті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач має державний акт на право користування земельною ділянкою площею 1,24 га на території бухти Хроні с. Бондаренкові Войківської сільської ради Ленінського району. По периметру цієї земельної ділянки розташовані 54 гаражі, які виходять за межі земельної ділянки та складають площу 0,0972 га, яка використовується без правовстановлюючих документів.

При цьому суд зазначив, що документи на право користування самовільно зайнятою земельною ділянкою находяться на стадії розробки у власника землі та не з вини кооперативу не оформлені, незважаючи на те, що Ленінська райдержадміністрація направила клопотання до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим про надання дозволу на розширення човнового кооперативу, а Войківська селищна рада прийняла рішення про клопотання перед Ленінською райдержадміністрацією надати дозвіл на розробку проекту поширення меж землекористувача Човнового кооперативу "Чайка" для потреб кооперативу. Листом першого заступника голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим №8028/01-33 від 22.10.07 рекомендовано відповідачу направити документи на опрацювання та узгодження у Міжвідомчу комісію Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Проте вказані обставини не свідчать про відсутність обставин самовільного користування відповідачем спірною земельною ділянкою, яке у ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вказана норма кореспондується зі ст. 125 ЗК України, яка передбачає виникнення права на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації; а також забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

З рішення і постанови в справі не вбачається встановлення судами наявності або відсутності обставин самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки на підставі відповідних доказів, зокрема щодо набуття ним певних прав на цю ділянку в установленому законом порядку, з урахуванням того, що заявлення відповідних клопотань про надання земельної ділянки не мають обов'язковим наслідком їх задоволення. Тобто спір судами не розглянутий по суті позовних вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції, зазначивши в постанові про розташування на спірній земельній ділянці 54 гаражів, не встановив власників цих гаражів як осіб, прав і обов'язків яких може стосуватись даний спір.

З огляду на викладене судова колегія дійшла висновку, що суди не дотримались вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України (1798-12) щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційне подання задовольнити.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.05.08 та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.03.08 у справі №2-1/540-2008 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.