Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача не з'явився; - відповідача не з'явився;

Згідно з розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 11.11.2008 №02-12/493 розгляд справи № 16/77 здійснюється у наступному складі суддів Вищого господарського суду України: головуючий суддя -Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Шевчук С.Р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.10.2008 розгляд справи №16/77 було відкладено на підставі ст. 77 ГПК України

Рішенням господарського суду Луганської області (суддя Шелехіна Р.М.), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 22.07.2008 (головуючого Баннової Т.М., суддів Бойченко К.І. та Єжової С.С.) у справі №16/77 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Теплотехнік" (надалі позивач) до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (надалі відповідач) про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, нарахованих на суму боргу в порядку, зокрема, ст. 625 ЦК України, задоволено частково, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних було допущено помилку; стягнуто з відповідача 7 988,24 грн. інфляційних нарахувань, 1 400,55 грн. -3% річних, 101,79 грн. державного мита, 177,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи судові рішення, суди попередніх судових інстанцій встановили наступне: рішенням господарського суду Луганської області від 19.02.2007 у справі №16/32 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство "Теплотехнік" стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 41 120,00 грн. через порушення ним умов договору від 25.09.2006 №14/7, укладеного з позивачем та невиконання ним грошових зобов'язань за вказаним договором; вказане рішення залишено без змін апеляційною інстанцією, однак як рішення суду першої інстанції, так і постанова суду апеляційної інстанції у справі №16/32, змінено судом касаційної інстанції (постанова ВГС України від 13.09.2007 у справі №16/32) та зменшено суму стягнення, яка підлягає стягненню з відповідача до 40 000,00 грн.; рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2007 у справі №16/32 знаходиться на виконанні у державній виконавчій службі; відповідач не заперечує факту існування заборгованості перед позивачем у такій сумі, однак до цього часу судове рішення відповідачем не виконано, а тому позивач звернувся до суду із даним позовом і просив стягнути з відповідача 8 008,00 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, а також 3% річних з простроченої суми в розмірі 1 400,55 грн. за період з 01.01.2007 по 01.02.2008; відповідно до ст. 625 ЦК України якщо зобов'язання не виконане належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив грошове зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми; ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; оскільки судом встановлено, що відповідачем не виконано зобов'язання по сплаті 40 000,00 грн., то вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, нарахованих на вказану суму підлягають задоволенню.

Відповідач, не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх судових інстанцій, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у позові відмовити.

Підстави касаційної скарги обґрунтовуються тим, що судами попередніх судових інстанцій не враховано, що з прийняттям судового рішення від 19.02.2007 цивільні права та обов'язки позивача як кредитора за договором №14/7 від 25.09.2006 по відношенню до боржника припинилися; в даних правовідносинах відсутня вина відповідача, оскільки рішення господарського суду Луганської області від 19.02.2007 у справі №16/32 має виконуватись в примусовому порядку на підставі Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , згідно з яким дії щодо стягнення заборгованості з боржника мають вчинятися державним виконавцем. Судами попередніх судових інстанцій порушені норми матеріального та процесуального права, а саме: ст. 61 Конституції України, Закон України "Про виконавче провадження" (606-14) , ст. 625 ЦК України.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що в розумінні ст. - 111-2 ГПК України не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути судові рішення, що оскаржуються.

Сторони у справі №16/77 належним чином повідомлялися про час та місце проведення судового засідання згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

Перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувані відповідачем судові рішення у даній справі відповідають вказаним вимогам, а тому не підлягають скасуванню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Луганської області від 19.02.2007 у справі №16/32, зміненим постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2007 у справі №16/32, стягнуто з відповідача, зокрема, 40 000,00 грн. боргу.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних вимогах ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Звертаючись із даним позовом позивач зазначив про те, що відповідачем не виконано рішення суду від 19.02.2007 у справі №16/32 і грошові кошти, присуджені до стягнення з відповідача за цим рішенням, останнім так і не сплачені; дане твердження знайшло своє підтвердження під час розгляду даної справи попередніми судовими інстанціями.

Частинами 1, 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, дана норма закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних витрат, як збільшення суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України та 3 % річних, як плату за користування боржником його грошовими коштами за весь період прострочки виконання грошового зобов'язання, що є об'єктивним процесом збільшення грошових сум боргу у боржника перед стягувачем.

Як встановлено судами та не заперечується самим відповідачем, останній не виконав своє зобов'язання, тобто має місце прострочення виконання (сплати) відповідачем грошового зобов'язання за договором №14/7, присудженого до стягнення з нього за рішенням господарського суду Луганської області від 19.02.2007 у справі №16/32, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат підставно задоволена судами попередніх судових інстанцій.

Доводи відповідача про те, що з прийняттям судового рішення від 19.02.2007 цивільні права та обов'язки позивача як кредитора за договором №14/7 від 25.09.2006 припинилися не беруться до уваги, оскільки в силу статей 598- 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас приписи статті 625 ЦК України не заперечують можливість звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за виконання грошового зобов'язання, і зокрема, за період, що утворився після прийняття судом відповідного рішення.

Такої правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 30.09.2008 у справі №1/384-07.

Відтак, висновки судів судових інстанцій стосовно стягнення нарахувань інфляційних та річних на існуючу заборгованість по невиконаному зобов'язанню є правильними.

За приписами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам та висновкам апеляційної скарги, які досліджувалися судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій висновків.

Керуючись статтями - 111-7, - 111-9,-- 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 22.07.2008 та рішення господарського суду Луганської області від 12.06.2008 у справі №16/77 залишити без змін.