3/272 Про визнання недійсним додатку та додаткової угоди до договору оренди державного майна та звільнення приміщень - 12.11.2008 Прийняття

Рішенням від 10.04.2008 господарського суду Івано-Франківської області позов задоволено. Визнано недійсним додаток №2 від 25.12.2003 року та додаткову угоду від 01.08.2006 року до договору оренди державного майна № 17 - ДЛП від 02.01.2003 року, укладені між відповідачами та припинено дію договору оренди на майбутнє. Зобов'язано СПД ОСОБА_1. звільнити приміщення будівлі площею 23,3 м-2, що перебуває на балансі Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" та розташоване за адресою: АДРЕСА_1. З відповідачів стягнуто по 85 грн. витрат по сплаті державного мита та по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 29.07.08 Львівського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Державне лісопромислове підприємство "Прикарпатліс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати з огляду на порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення яким визнати дійсним договір державного майна № 17 - ДЛП від 02.01.2003 року зі змінами від 25.12.03 та від 01.08.06.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, які приймали рішення у даній справі, РВ ФДМУ по Івано-Франківській області проведено перевірку відповідності чинному законодавству договорів оренди нерухомого майна, яке знаходиться на балансі державного лісогосподарського підприємства "Прикарпатліс" за період з 01.01.04 по 31.05.06, якою встановлено, що 02.01.2003 між Підприємцем ОСОБА_1. та Державним лісопромисловим підприємством "Прикарпатліс" було укладено договір оренди державного майна № 17-ДЛП, за умовами якого СПД ОСОБА_1. прийнято в строкове платне користування державне майно - приміщення площею 23,3 м-2, що перебуває на балансі ДЛПП "Прикарпатліс", за адресою:АДРЕСА_1, строком з 01.09.2001р. по 31.12.2001р.

25.12.2003р. додатком № 2 до договору було внесено зміни до істотних умов договору, а саме: збільшено розмір орендної плати та продовжено дію договору до 31.12.2008, додатковою угодою від 01.08.2006 сторони вдруге збільшили розмір орендної плати та продовжили дію договору до 31.12.2008р.

Звертаючись з позовом у даній справі РВ ФДМУ по Івано-Франківський області послався на те, що продовжений договір оренди не відповідає вимогам ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 287 Господарського кодексу України та нормам Цивільного кодексу України (435-15) , п. 17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна.

Судами з'ясовано, що засновником ДЛП "Прикарпатліс" являється Мінпромполітики України, відповідно до наказу якого № 22 від 22.05.2001 року вказаний адмінбудинок передано на баланс і в повне господарське відання ДЛП "Прикарпатліс".

При цьому судами обгрунтовано взято до уваги те, що договір оренди укладено на підставі дозволу Міністерства промислової політики України № 10/6-2-766 від 29.04.2003, а в подальшому також і дозволу № 10/7-3-199 від 30.01.2007, яке здійснювало на час укладення даного договору функції щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності. ДЛП "Прикарпатліс" входить до сфери управління даного Міністерства, яке є його засновником.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 ГК України орендодавцями щодо державного та комунального майна є фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) орендодавцями є фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що по увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що попередніми судовими інстанціями правомірно враховано також і те, що в матеріалах справи відсутні докази надання Міністерством промислової політики України дозволу на продовження строку дії договору оренди №17-ДДП від 01.02.03 до 31.12.08, зазначеного в додатку № 2 від 25.12.03.

Крім того, судами правомірно враховано, що при укладенні спірних додатку та додаткової угоди до договору було порушено п. 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМ України від 04.10.95 № 786 (786-95-п) , яка містить вимогу щодо затвердження ФДМУ розміру орендної плати за оренду державного майна, оскільки що листи № 33-ДЛП від 26.02.04, № 106-ДЛП від 31.08.2006 та № 111-ДЛП від 19.09.2006 ДЛП "Прикарпатліс" щодо затвердження розміру орендної плати, визначеної додатком № 2 до договору оренди та додатковою угодою до нього, залишені без задоволення РВ ФДМУ по Івано-Франківській області.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

З огляду на викладене, а також те, що оспорюваний договір оренди укладено без врахування вимог діючого законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про задоволення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судові рішення прийнято при правильному застосуванні норм процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.