Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

за участю представників сторін:

У грудні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "С.К. Транс-Сервіс" (надалі –ТОВ "С.К. Транс-Сервіс") в особі ліквідатора звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Закритого акціонерного товариства "ПриватБанк" в особі філії "Розрахунковий центр" Приватбанку (надалі –ЗАТ "ПриватБанк") матеріальних збитків у сумі 26358,23 грн., що спричинені неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 20.09.2004 щодо відповідального зберігання техніки, яка є предметом застави.

Доповідач: Продаєвич Л.В.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.04.2008 (суддя: Сташків Р.Б.) позов задоволено: з ЗАТ "ПриватБанк" на користь ТОВ "С.К. Транс-Сервіс" стягнуто 26358,23 грн. –матеріального збитку та відповідні судові витрати.

За апеляційною скаргою ЗАТ "ПриватБанк" указане судове рішення переглянуто в апеляційному порядку та постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2008 (судді: Капацин Н.В. –головуючий, Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) скасоване, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Вищого господарського суду України касаційній скарзі ТОВ "С.К. Транс-Сервіс" просить скасувати судові акти та прийняти нове рішення про задоволення позову щодо стягнення 26358,23 грн. збитків, оскільки вважає, що судами не встановлено доказів на підтвердження факту прийняття відповідачем на зберігання транспортних засобів за підписаним 20.09.2004 договором, а зазначені транспортні засоби були примусово вилучені у позивача 24.12.2003 поза його волею і передані у користування третім особам, а відтак спірні правовідносини сторін регулюються відповідними положеннями глави 82 Цивільного кодексу України (435-15) про зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

У засіданні суду касаційної інстанції представник скаржника уточнив вимоги за касаційною скаргою та просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення місцевого господарського суду.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 10.11.2008 № 02-12/І/254 призначено колегію суддів у складі: Панова І.Ю.–головуючий, судді Заріцька А.О. та Продаєвич Л.В.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у стягненні збитків, які виникли у зв'язку з знаходженням транспортних засобів у відповідача і третіх осіб без правових підстав, у зв'язку з чим правовідносини сторін підпадають під регулювання глави 82 Цивільного кодексу України (435-15) .

З урахуванням вимог статей 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України судовий акт переглядається в межах вимог касаційної скарги.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи:

- у забезпечення виконання умов кредитного договору від 05.12.2002 сторонами у справі укладено договір застави від 05.12.2002, за яким надані банку в заставу належні товариству на праві власності транспортні засоби –автомобіль марки Renault Premium, 1997 року випуску, реєстраційний номер 16832 КА, напівпричіп марки Floor Fla, 1989 року випуску, реєстраційний номер 18419 КА;

- 20.09.2004 між ТОВ "С.К. Транс-Сервіс" та ЗАТ "ПриватБанк" укладено договір відповідального зберігання предмета застави, відповідно до умов якого товариство доручає, а банк приймає, розміщує та охороняє автомобіль Renault Premium, держ.номер 16832 КА, напівпричіп Floor Fla, держ.номер 18419 КА, автомобіль Mersedes Benz 1834L, держ.номер 13580 КА.

Позивачем заявлена у позові вимога про стягнення збитків, що становлять вартість відновлювального ремонту техніки, з посиланням на заподіяння цих збитків невиконанням відповідачем умов договору від 20.09.2004 з обґрунтуванням позову приписами статей 526, 936, 944, 950 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач мав право протягом усього часу розгляду справи у судах попередніх інстанцій змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Проте, останній таким правом не скористався, а лише в суді касаційної інстанції навів інші правові підстави, зокрема, те, що договірні відносини між сторонами у справі не існують, а зазначені транспортні засоби примусово вилучені відповідачем у ТОВ "С.К. Транс-Сервіс" ще до укладення договору відповідального зберігання предмета застави від 20.09.2004 поза волею товариства.

Діюче процесуальне законодавство надає позивачеві право змінити предмет чи підставу позову та не надає право позивачеві наводити додаткові доводи та докази у суді касаційної інстанції, які мають самостійну підставу або самостійний предмет.

У даному випадку товариством у касаційній скарзі висунута інша підстава позову, тоді як господарським судом розглянуті вимоги позивача, які він визначив у позовній заяві як збитки за договором від 20.09.2004 року.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 611 вказаного Кодексу визначені правові наслідки порушення зобов'язання, яким, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди, а відповідно до статті 623 цього Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір яких доказується кредитором.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільним законодавством розподіл відповідальності на договірну і позадоговірну (деліктну) полягає у тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються тільки законом, у той час як договірної відповідальності –як законом, так і умовами договору.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: противоправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. При цьому, тягар доведення цих складових лежить на позивачеві.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 (v0006700-92) із наступними змінами "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відсутність хоча б одного з елементів, що становлять склад цивільного правопорушення, не дає підстав для покладення відповідальності за заподіяні збитки (шкоду).

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до вимог статті 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення збитків, Київський апеляційний господарський суд правомірно виходив із того, що позивачем не доведено коли саме виникли недоліки у транспортних засобах, вартість техніки на час складання акта від 23.01.2007, розмір збитків і зв'язок між діями відповідача та заподіяними збитками.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційним господарським судом зроблено обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків за відсутності хоча б однієї з передбачених законом умов такої відповідальності.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не є підставами для скасування або зміни оскаржуваної постанови.

Відповідно до статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К. Транс-Сервіс" –залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2008 у справі № 34/21–залишити без змін.