640/20463/20 Про визнання постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню", такою, що не відповідає Конституції України, є незаконною та нечинною з моменту її прийняття - 31.07.2024 Прийняття

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач, скаржник) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, відповідач), в якому просив:

визнати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 220 від 26 лютого 2015 року "Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню" (z0231-15) не відповідною Конституції, незаконною та нечинною з моменту прийняття.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що оспорювана постанова від 26 лютого 2015 року № 220 "Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню" є незаконною, такою, що суттєво обмежує його права та інтереси, посилаючись при цьому на те, що неконституційність і незаконність утворення 29 серпня 2014 року Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, тягне за собою нелегітимність усіх постанов цього органу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року зупинено провадження у справі №640/20463/20 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 826/6876/15.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року скасовано, справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Водночас, разом з апеляційною скаргою позивачем заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовлено, оскільки предметом даної справи не є захист його соціальних прав, визначених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року залишено без руху та надано строк тривалістю десять днів з моменту отримання цієї ухвали, протягом якого позивач має подати до суду документ про сплату судового збору.

Вирішуючи питання про відмову у звільненні позивача від сплати судового збору, суд апеляційної інстанції послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, а також на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, від 02 серпня 2021 року у справі № 360/1097/21.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копію ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року апелянтом отримано 18 травня 2022 року.

Проте станом на 21 червня 2022 року недоліки, зазначені в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2022 року, не усунуті, у зв`язку з чим ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року повернуто особі, яка її подала.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу

19 липня 2022 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій позивач просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, а справу направити до апеляційного суду для розгляду апеляційної скарги позивача.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права (абзацу 1 пункту 5 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір").

При цьому, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції постанови Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17 та Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 щодо застосування пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Також позивач стверджує, що суд апеляційної інстанції невірно виснував, що предмет спору не має відношення до його соціальних гарантій, як учасника бойових дій, оскільки розмір тарифу на електроенергію, встановлений спірною постановою НКРЕКП, перебуває в причинно-наслідковому зв`язку з розміром плати постачальнику електроенергії, при якій враховуються пільги для учасників бойових дій.

Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, обґрунтовуючи тим, що предметом спору у цій справі є законність постанови НКРЕКП від 26 лютого 2015 року № 220 "Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню". При цьому, тариф на електроенергію, що відпускається населенню - це по суті її вартість, тобто, у межах даної справи розглядаються правовідносини між ОСОБА_1 як учасником ринку електричної енергії та НКРЕКП, як державним органом, на якого покладено відповідні функції стосовно державного регулювання даної сфери енергетики.

Крім того, жодним нормативно-правовим актом не покладено на НКРЕКП повноважень щодо врегулювання правовідносин, які виникають у процесі реалізації своїх прав особами, як учасниками бойових дій. Поряд з цим, НКРЕКП також не наділена повноваженнями щодо забезпечення соціального захисту населення, у тому числі, учасників бойових дій.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якому зазначено, що спір сторін даної справи не стосується позбавлення скаржника соціальної пільги (75-процентної знижки плати за користування електроенергії), як про це стверджує відповідач у відзиві. Стверджуючи, що позивач є учасником ринку електричної енергії, відповідач по суті погоджується як із неправосудністю рішення суду першої інстанції від 22 грудня 2021 року у цій справі, яким зазначено про непорушення прав та інтересів позивача, так і з касаційною скаргою, в якій окреслено причино-наслідковий зв`язок прав учасника такого ринку з предметом судового захисту.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі частини третьої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2024 року (у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Шевцової Н.В. та у зв`язку зі звільненням у відставку судді Верховного Суду ОСОБА_3.) визначено склад колегії суддів: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Білак М.В., Губська О.А.

Ухвалою від 30 липня 2024 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України на 31 липня 2024 року.

Нормативне регулювання

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 08 серпня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судом норм процесуального права, зокрема абзацу 1 пункту 5 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", що є підставою касаційного оскарження згідно із частиною третьою статті 328 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За приписами частини третьої статті 161 КАС України установлено, що особа, яка звертається до адміністративного суду з позовною заявою, додає до неї документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору (частина восьма статті 160 КАС України).

У силу пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (частина шоста статті 296 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо, зокрема, він не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Таким чином, ненадання скаржником документа про сплату судового збору є підставою для залишення позовної заяви чи апеляційної скарги без руху, які у разі неусунення такого недоліку, повертаються особі, яка її подала.

Позивач уважає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір", надавши копію посвідчення, згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Разом з тим, за змістом частин першої, другої статті 132 КАС України, судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (3674-17) (далі Закон № 3674-VI (3674-17) ).

За приписами пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) (далі Закон № 3551-XII (3551-12) ).

У статті 22 Закону № 3551-XII передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.

Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у сукупності з положеннями частини другої статті 22 Закону № 3551-XII дає підстави для висновку, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з реалізацією їхнього правового статусу.

Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти, чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статтей 12, 22 Закону № 3551-XII. Законом № 3674-VI (3674-17) звільнення від сплати судового збору осіб, які мають такий статус, обмежено справами, пов`язаними з порушенням їхніх прав. Тобто, встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до адміністративного суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Як вже було зазначено вище, перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону №3551-ХІІ. При цьому, серед них немає права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі.

Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, К/9901/30220/18). Підстави для відступу від неї відсутні.

Отже, предметом розгляду даної справи є оскарження позивачем постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 220 від 26 лютого 2015 року "Про встановлення тарифів на електроенергію, що відпускається населенню" (z0231-15) , тобто вимоги позивача не пов`язані з порушенням його права на соціальний захист саме як учасника бойових дій, про які йдеться у статті 12 Закону № 3551-XII.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не є особою, яка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, а тому судовий збір має бути сплачений на загальних підставах.

Через наявність таких обставин відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя постановив ухвалу про залишення позовної зави без руху, згідно з якою позивач мав подати документ про сплату судового збору або докази звільнення його від сплати цього платежу.

Позивач вимог судового рішення не виконав.

Наведені обставини дозволяють зробити висновок, що позивач у встановлений строк не усунув недоліків апеляційної скарги, яка залишена без руху ухвалою від 17 лютого 2022 року.

Отож, оскільки позивач не усунув указаних судом в ухвалі від 17 лютого 2022 року недоліків апеляційної скарги щодо сплати судового збору, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув апеляційну скаргу, як це передбачено частиною п`ятої статті 298 КАС України.

З урахуванням вищезазначеного та враховуючи те, що недолік апеляційної скарги, зазначений в ухвалі суду від 17 лютого 2022 року, у встановлений судом строк скаржником усунуто не було, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у відповідності до положень статті 169 КАС України.

Отже, Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав неусунення недоліків скарги, вірно застосував положення пункту першого частини четвертої статті 169 та частини другої статті 298 КАС України, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.

Разом з тим, посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі є відмінними від правовідносин у справі № 640/20463/20. Так, у справі № 545/1149/17 позивач має статус учасника бойових дій і звернувся до суду з метою захисту свого права на отримання земельної ділянки, що, в свою чергу, є підставою для звільнення останнього від сплати судового збору в судах усіх інстанцій відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. При цьому, зазначена справа була передана на Велику Палату Верховного Суду, оскільки колегія суддів Касаційного цивільного суду вбачала виключну правову проблему в неоднозначності застосування судами пункту 13 частини першої статті 5 Закону №3674-VI та вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19 та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №490/8128/17. Натомість, Велика Палата Верховного Суду у цій справі не знайшла підстав для відступу від цієї правової позиції.

У свою чергу висновок за результатами розгляду справи №572/2088/17 (постанова від 27 червня 2018 року) про звільнення особи зі статусом учасника бойових дій від сплати судового збору здійснений Верховним Судом на підставі аналізу інших фактичних обставин справи, що розглядалася, які, вочевидь, давали суду підстави для висновку про реалізацію особою свого статусу учасника бойових дій у спірних правовідносинах. Водночас, постанова у цій справі прийнята до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №545/1149/17, яка у силу процесуального закону забезпечує формування єдиної правозастосовної практики.

У зв`язку з цим аргументи позивачка про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 572/2088/17, є помилковими.

Отже, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.