11/501 Про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів - 11.11.2008 Прийняття

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малс "Плюс" про визнання недійсними установчих документів (статуту) товариства з обмеженою відповідальністю "Малс "Плюс" з моменту їх державної реєстрації, а саме з 06.10.2005р., про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію платника податку на додану вартість товариства з обмеженою відповідальністю "Малс "Плюс" № 37701424 з моменту внесення в реєстр платників податків на додану вартість з 21.10.2005р., про визнання недійсним протоколу № 1 від 01.10.2005р. зборів учасників ТОВ "Малс "Плюс", посилаючись на статі 3, 42, 55, 124 Конституції України (254к/96-ВР) , пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , статтю 9 закону України "Про податок на додану вартість", статті 55, 56, 57, 58, 59 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що установчі та реєстраційні документи відповідача складено з порушенням чинного законодавства, оскільки позивач, вказаний в якості єдиного учасника та засновника відповідача, не мав наміру займатися підприємницькою діяльністю, не здійснював ніякої роботи по веденню підприємницької діяльності відповідача та нікому не видавав довіреностей на здійснення такої діяльності, вказані обставини підтверджено постановою Оболонського районного суду м. Києва від 23.01.2008р.; відтак установчі документи відповідача суперечать дійсному волевиявленню особи, вказаної засновником товариства, та умовам дійсності угод (внутрішній волі та вільному волевиявленню учасників угод); позивач вважає, що захист його порушених прав передбачено статтею 110 Цивільного кодексу України у вигляді ліквідації юридичної особи за рішенням суду про визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути.

Відповідач не виклав власної позиції щодо позовних вимог у зв'язку з чим спір розглядався відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.02.2008р. (суддя Євсіков О.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено; судове рішення вмотивовано тим, що наведені фактичні обставини не можуть бути підставою для визнання недійсними установчих та реєстраційних документів з моменту їх державної реєстрації або складання, оскільки такі документи були складені об'єктивно та свідомо, а подальша реєстрація Товариства здійснена з додержанням вимог чинного законодавства.

Також місцевий господарський суд звернув увагу позивача, що обраний ним спосіб захисту порушеного права не відповідає викладеному у позові порушенні прав, оскільки відновлення порушених прав позивача може бути здійснено через припинення діяльності відповідача в установленому порядку -за приписами статей 110 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.08р. (судді: Моторний О.А -головуючий, Кошіль В.В., Шапран В.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його обґрунтованість; відхиляючи доводи апеляційних скарг, апеляційний господарський суд вказав на те, що ними не спростовується висновок місцевого господарського суду про неправильно обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного та рішення місцевого суду.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пункту 2 статті 38, статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"; скаржник вважає, що в силу зазначених ним порушень при оформленні установчі документи товариства не мають юридичної сили, а діяльність, що проводилась товариством, є незаконною; судами всупереч статті 32 Господарського процесуального кодексу України не враховано такий доказ у справі, як довідку про відсутність відповідача за адресою, вказаною в його установчих документах.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, сторони не скористалися правом на участь представника в судовому засіданні.

Представники третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору вказали про відсутність власних позицій за поданою касаційною скаргою.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представників третьої особи, присутньої в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з протоколом загальних зборів учасників товариства "Малс "Плюс" № 1 від 01.10.2005р., єдиним учасником ТОВ "Малс "Плюс" ОСОБА_1 прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Малс "Плюс", затвердження статуту товариства, формування статутного капіталу в розмірі 33200грн. та призначення ОСОБА_1. директором товариства.

З копії статуту Товариства вбачається, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. перевірено особу та засвідчено підпис ОСОБА_1. на статуті, що вчинявся у присутності нотаріуса.

Також судами встановлено, що 04.10.2005р. державним реєстратором Печерської районної у м. Києві державної адміністрації було проведено державну реєстрацію юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Малс"Плюс"; згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 37701424 від 21.10.2005р., відповідач зареєстрований платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається та відображено у судових рішеннях, що позивачу було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України; постановою попереднього розгляду кримінальної справи № 1-84 2008 рік Оболонського районного суду м. Києва встановлено, що ОСОБА_1. прийняв участь у створенні Товариства з обмеженою відповідальністю "Малс"Плюс" з корисливих мотивів, з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб, а не з метою здійснення господарської діяльності. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 23.01.2008р. дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво, тобто, створення суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності); ОСОБА_1. звільнено від кримінальної відповідальності, а кримінальну справу закрито в зв'язку з дійовим каяттям.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з вищевикладеними позовними вимогами з метою захисту своїх порушених цивільних прав, посилаючись на перебування установчих документів та печатки у невідомої особи, невідповідність зареєстрованого статуту товариства, як виду угоди, внутрішньому волевиявленню та волі позивача як засновника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів не забезпечує захисту його порушених прав відповідно до позовних вимог, а також, що відсутні передбачені законодавством підстави для визнання недійсними установчих та реєстраційних документі в товариства - відповідача.

Судова колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації усіх форм власності майна і організаційних форм наділені правом звертатись до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, тобто законодавство пов'язує право звернення за судовим захистом з суб'єктивною думкою юридичної особи щодо порушення чи оспорювання її інтересів; об'єктивна наявність чи відсутність таких порушень встановлюється під час розгляду справи.

При цьому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів повинен відповідати за своїм змістом матеріально-правовим способам захисту порушеного права, визначених законом; за наслідками прийняття судового рішення про задоволення позову повинно відбуватися реальне поновлення чи захист порушених прав та інтересів позивача.

Відповідно до статей 87, 88, 143 Цивільного кодексу України, статей 57 та 82 Господарського кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи (статут або засновницький договір, якщо інше не встановлено законом), які викладаються письмово, підписуються всіма учасниками (засновниками) та повинні містити відомості найменування юридичної особи, органи управління, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, розмір статутного капіталу тощо.

За своєю правовою природою статут юридичної особи є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов'язкові для учасників товариства, посадових осіб товариства, інших працівників, які не приймали участі у прийнятті статуту.

Відтак на статути товариства не підлягають поширенню норми Цивільного кодексу України (435-15) , які регламентують підстави недійсності правочинів.

Підставами для визнання статуту недійсним можуть бути лише випадки, прямо передбачені законом; такими підставами є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт. При цьому судам слід обов'язково з'ясовувати наявність у зв'язку з прийняттям статуту порушених прав та інтересів позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди з'ясували та зазначили у судових рішеннях, що з матеріалів справи не вбачається підстав для визнання недійсними установчих документів, оскільки їх було складено об'єктивно та свідомо, а в подальшому зареєстровано відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 89 Цивільного кодексу України юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи.

Державна реєстрація юридичної особи засвідчує факт її створення, набуття відповідного правового статусу; саме з вчиненням державної реєстрації стаття 91 Цивільного кодексу України пов'язує виникнення цивільної правоздатності юридичної особи, можливість набувати прав та нести відповідні обов'язки.

Припинення цивільної правоздатності юридичної особи стаття 91 Цивільного кодексу України також пов'язує з внесенням до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи (частина 8 статті 36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Внесення відповідного запису відбувається на підставах та в порядку, визначених законодавством, з огляду на припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

За статтею 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників чи уповноваженого органу, або за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що визнання недійсними установчих документів (статуту) юридичної особи саме по собі не є тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує настання правових наслідків у вигляді скасування цивільної правоздатності юридичної особи, а відтак не поновлює та не захищає прав та інтересів позивача відповідно до змісту його позовних вимог.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини, що мають значення для справи, в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували зміст позовних вимог та вірно застосували норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Наведені скаржником доводи виходять за межі повноважень касаційної інстанції та предмету спору у даній справі та суперечать положенням чинного законодавства, з огляду на що підстав для скасування постанови апеляційного суду касаційна інстанція не вбачає.