5/58 Про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - 11.11.2008 Прийняття

Олександрівська міська рада звернулась до господарського суду з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1про визнання недійсним укладеного ними договору оренди земельної ділянки від 02.10.2006р. за приписами статей 4, 15 Закону України "Про оренду землі", статей 6, 47 Водного кодексу України, статті 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та про зобовязання відповідача повернути в користування територіальної громади земельну ділянку площею 443067,00кв.м. під штучним водоймищем, що знаходиться по АДРЕСА_1(в редакції змін та доповнень до позову (т.2, а.с.41-45).

Позивач зазначав, що спірний договір оренди суперечить інтересам суспільства та обмежує права територіальної громади в частині загального користування водними та земельними об'єктами, при укладенні спірного договору оренди не було отримано згоди власника штучного водоймища -українського народу в особі мешканців мікрорайонів, та дозволу органу, уповноваженого виступати орендодавцем -міської ради; проект рішення про надання відповідачу в оренду земельну ділянку під водоймищем відхилено сесією міської ради; договір не містить усіх істотних умов, передбачених законодавством, та підписаний не уповноваженою особою.

Відповідач відхилив позов, зазначивши, що договір оренди було укладено на підставі судового рішення -Постанови господарського суду Кіровоградської області від 04.09.2006р. у справі № 9/138, та що він містить усі необхідні істотні умови.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 03.06.2008р. (суддя Шевчук О.Б.) позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 443067,00кв.м., під штучним водоймищем, яка знаходиться по АДРЕСА_1за № 65 від 02.10.06р., укладений між Олександрійською міською радою та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1; зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_1 в десятиденний термін з моменту набрання рішенням законної сили повернути в користування територіальної громади земельну ділянку площею 443067,00кв.м., під штучним водоймищем, яка знаходиться по АДРЕСА_1; з відповідача на користь позивача стягнуто 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення вмотивовано встановленими обставинами справи щодо вчення спірного правочину особою, що не мала належного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою визнання його недійсним за приписами статей 203, 215 Цивільного кодексу України зі застосуванням наслідків недійсності правочину за частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2008р. (судді: Лотоцька Л.О. - головуючий, Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.10.06р. № 65 відмовлено; зобов'язано приватного підприємця ОСОБА_1 повернути Олександрійській міській раді м. Олександрія, Кіровоградської області земельну ділянку площею 443067,00кв.м. під штучним водоймищем: інших угідь ставок 384488,00кв.м., болота -12481,00кв.м., лісонасадження -28735,00кв.м. та під гідроспорудами 17363,00кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1; з відповідача на користь позивача стягнуто 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При цьому апеляційний господарський суд встановив, що у договорі оренди від 02.10.2006р. відсутня істотна умова договору (умова збереження стану об'єкту оренди) та дійшов висновку про нікчемність спірного договору відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, вважаючи, що його недійсність прямо встановлена частиною 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі". Вимоги позивача про повернення земельної ділянки задоволено відповідно до наслідків нікчемності правочину.

Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині зобовязання відповідача повернути територіальній громаді в користування земельну ділянку площею 443067,00кв.м., під штучним водоймищем, яка знаходиться по АДРЕСА_1та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

При цьому скаржник зазначає порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права: всупереч приписам статей 4-2 та 4-3 Господарського процесуального кодексу України про змагальність та рівність сторін у судовому процесі, а також в порушення повноважень господарського суду при прийняття рішення та розгляді апеляційної скарги, апеляційний господарський суд розглянув даний спір з підстав, які позивачем не заявлялись, за відсутності клопотання зацікавленої сторони про вихід за межі позовних вимог; висновок суду про те, що спірний договір є нікчемним, суперечить частині 2 статті 215 Цивільного кодексу України, оскільки частина 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначає підстави для визнання договору недійсним судом, а не передбачає прямо недійсність (нікчемність) правочину.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу не надав та усно у судовому засіданні заперечив доводи касаційної скарги, вказавши на законність та обґрунтованість постанови апеляційного господарського суду.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, та пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 02.10.2006р. між Олександрійською міською радою (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1 якого орендодавець надає на підставі рішення суду від 04.09.2006р. у справі № 9/138, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку під штучним водоймищем для риборозведення, яка знаходиться по вул. Кіровоградське шосе (суміжно з мікрорайоном "Жовтневий") в м. Олександрії; даний договір зареєстровано у Кіровоградській регіональній філії Центру державного земельного кадастру України, про що вчинено запис від 02.10.2000р. № 65.

За умовами договору в оренду передається земельна ділянка під водоймищем площею 443067,00кв.м., в тому числі ріллі -0 га, багаторічних насаджень -0 га, пасовищ -0 га, сіножатей -0 га, лісів -0 га, інших угідь: ставок 384488,00кв.м., болота -12481,00кв.м., під лісонасадженнями -28735,00кв.м. та гідроспорудами 17363,00кв.м. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 311811,85грн.

Згідно пункту 8 договору його укладено на 5 років та передбачено переважне право орендаря на поновлення договору оренди на новий строк.

На виконання вказаного договору відповідачу було передано земельну ділянку за актом приймання-передачі від 02.10.2006р.

Розглядаючи справу, місцевий господарський суд з'ясував, що договір оренди земельної ділянки від імені Олександрійської міської ради підписано іншою особою, ніж та, чиї реквізити зазначено в договорі. Так, в спірному договорі зазначено, що його підписано від імені Олександрійської міської ради підписано міським головою О. Скічко; натомість фактично договір підписано першим заступником голови Олександрійської міської ради Півняком В.В., що діяв за відсутності у нього відповідних повноважень.

Задовольняючи позов з мотивів вчинення його зі сторони позивача особою, що не мала належного обсягу дієздатності, місцевий господарський суд керувався приписами пункту 16 частини 3 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування", що визначає саме міського голову, як особу, уповноважену діяти від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету, укладати договори відповідно до законодавства.

В свою чергу суд апеляційної інстанції дослідив умови договору оренди та встановив, що у ньому відсутня істотна умова договору, передбачена статтею 15 Закону України "Про оренду землі" -умова збереження стану об'єкту оренди, а відтак договір є нікчемним.

Судова колегія вважає, що апеляційним господарським судом неправильно застосовано частину 2 статті 215 Цивільного кодексу України, а його висновок про нікчемність договору, що є предметом спору, на підставі частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" є помилковим та погоджується в цій частині з доводами касаційної скарги з наступних підстав.

Недійсним в силу частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В такому разі нікчемність правочину повинна встановлюватися в нормативно-правовому акті прямо, а не вбачатися зі змісту такого акта. Прямим слід визначати зазначення в законі на те, що відповідні правочини є недійсними або нікчемними, як про сказано, наприклад, у частині 1 статті 219 та частині 1 статті 220 Цивільного кодексу України.

Наведене у частині 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" формулювання не містить прямого зазначення про недійсність договору оренди землі за відсутності однієї з істотних умов, а вказує на це, як на підставу для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Водночас позовна заява містить доводи про визнання спірного правочину недійсним з огляду на необхідність наявності в договорі усіх істотних умов, передбачених законодавством, відтак доводи касаційної скарги про вихід апеляційного суду за межі предмету спору є необґрунтованим, а касаційною скаргою не спростовано правомірність висновків апеляційного господарського суду щодо відсутності істотної умови договору, у зв'язку з чим судова колегія вказує на таке.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (2768-14) , Цивільним кодексом України (435-15) , Законом України "Про оренду землі" (161-14) , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду відносяться землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами, вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

За частиною 4 статті 59 Земельного кодексу України (в редакції на день укладення договору оренди) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно з статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

За пунктом 16 частини 3 статті 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" міський голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

За статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За статтею 15 Закону України "Про оренду землі" перелічено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

При цьому розгляд справи повинен відбуватися з додержанням принципів змагальності рівності та диспозитивності, виходячи з наведених сторонами спору доводів в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, доказів у їх підтвердження.

Питання необхідного обсягу цивільної дієздатності особою, яка вчиняє правочин, у разі укладення спірного правочину юридичною особою, стосується також органів і представників, що вчиняють правочин від імені юридичної особи. Зокрема, частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України повинна застосовуватися, коли волю від імені юридичної особи виявила фізична особа, що не має належного повноваження відповідно до закону та установчих документів юридичної особи.

У разі вчинення правочину від імені юридичної особи не тою особою, що вказана у тексті договору, без повноважень, які є притаманними саме міському голові, до спірних правовідносин не може бути застосовано приписи частини 3 статті 93 Цивільного кодексу України (відповідач у справі повинен був знати, що договір оренди фактично підписується не тою особою, що зазначена в ньому - першим заступником міського голови, а не міським головою), та статті 241 Цивільного кодексу України (цією статтею передбачено можливість подальшого схвалення правочину, вчиненого особою з перевищенням повноважень, а не за відсутності таких повноважень взагалі; матеріали справи не містять доказів уповноваження першого заступника голови діяти від імені міської ради у спірних правовідносинах; не посилається на такі докази і скаржник).

За статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Розглянувши касаційну скаргу з приводу меж оскарження постанови апеляційного господарського суду, судова колегія відзначає, що доводи касаційної скарги стосуються і висновку апеляційного господарського суду щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог про недійсність спірного договору оренди, з яким безпосередньо пов'язано і вирішення питання про застосування наслідків недійсності правочину. Відтак доводи касаційної скарги стосуються в цілому висновків апеляційного господарського суду в даному спорі.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті - 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували умови договору від 01.10.2003р. № 56, його правові наслідки та зміст зобов'язальних відносин сторін; врахували положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України; таким чином висновок місцевого господарського суду про недійсність спірного договору та наявність підстав для застосування наслідків його недійсності є законним та обґрунтованим. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правовий статус спірної земельної ділянки, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно задоволено позов.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої заявником апеляційної скарги. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, за винятком визнання правочину нікчемним, що відображено у даній постанові Вищого господарського суду України.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови в частині задоволення позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування зазначеної постанови в цій частині колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями - 111-5, - 111-7, пунктами 1 та 6 статті - 111-9, статтею - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.08.2008 року у справі № 5/58 господарського суду Кіровоградської області скасувати в частині абзаців 1, 2, 3, 4 резолютивної частини постанови, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 03.06.2008р. в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 65 від 02.10.2006 року залишити в силі.