Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 14.11.2007 (суддя Чорногуз М.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 (судді: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Краєвська М.В.), в позові відмовлено з посиланням на неукладеність договору суборенди земельної ділянки від 20.01.2001.

СВК "Ванчиківці" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, а саме ст. 204 ЦК України, ст.ст. 9, 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення договору суборенди від 20.01.2001) та ст. 83 ГПК України.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін і третьої особи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова -скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові апеляційний господарський суд виходив з того, що всупереч вимогам ч.1 ст. 210 ЦК України та ст.ст. 8, 15 Закону України "Про оренду землі" підписаний сторонами договір суборенди від 20.01.2001 не містить певних істотних умов (місце розташування та розмір земельної ділянки), невід'ємних додатків до нього (план-схема земельної ділянки, акт приймання-передачі тощо), а також не пройшов державну реєстрацію, в зв'язку з чим такий договір вважається неукладеним, тобто таким, що не відбувся (ч.8 ст. 181 ГК України).

Проте, колегія не погоджується з висновками суду про неукладеність договору суборенди від 20.01.2001 з огляду на таке.

В обгрунтування висновку про відмову в позові суди попередніх інстанцій передчасно послалися на ч.1 ст. 210 Цивільного кодексу України (чинний з 01.01.2004р.) та ст.ст. 8, 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 02.10.2003р.), які відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України не мають зворотної дії до правовідносин укладення між сторонами договору суборенди від 20.01.2001.

Окрім того, наявні суперечливі висновки апеляційного суду зводяться передусім до надання оцінки вказаному договору суборенди на предмет його відповідності законодавству, що вказує на вихід суду за межі позовних вимог, проте, без застосування положень п.1 ст. 83 ГПК України щодо недійсності цього договору.

Водночас подальші посилання судів на неукладеність договору суборенди від 20.01.2001 з мотивів відсутності в ньому певних істотних умов не відповідають змісту ч.3 ст. 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 07.12.2000р., чинній на момент його укладення), згідно якої відсутність в договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним.

Тобто на відміну від положень ч.1 ст. 638 ЦК України та ч.8 ст. 181 ГК України, якими недосягнення сторонами згоди з істотних умов договору визначено підставою вважати його неукладеним, та на які помилково послався суд апеляційної інстанції, земельне законодавство визначає відсутність хоча б однієї з істотних умов в договорі оренди земельної ділянки в якості підстави для визнання такого договору недійсним.

Колегія погоджується з висновком апеляційного суду про необхідність державної реєстрації договору суборенди земельної ділянки, оскільки обов'язковість такої реєстрації передбачена ч.5 ст. 9 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 07.12.2000р.). Однак, не можна погодитися з подальшим висновком суду про те, що при недотриманні вимог стосовно реєстрації договору суборенди земельної ділянки такий договір вважається неукладеним, оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст.18 згаданого закону (в редакції від 07.12.2000р.) вже укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Також не мають значення для справи посилання судів на відсутність нотаріального посвідчення договору суборенди земельної ділянки від 20.01.2001, оскільки виходячи зі змісту ч.6 ст. 9 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 07.12.2000р.) нотаріальне посвідчення такого договору можливе лише за бажанням однієї зі сторін, а не в обов'язковому порядку.

Разом з тим, найістотнішим є те, що, надаючи оцінку договору суборенди від 20.01.2001 на предмет його відповідності законодавству, та встановлюючи в ньому певних істотних умов, судами залишено поза увагою те, що предметом даного спору є саме розірвання вказаного договору на вимогу суборендодавця з підстав невиконання суборендарем своїх обов'язків по внесенню орендної плати в натуральній формі (30% виловленої риби).

Покладені позивачем в обгрунтування позову зазначені вище обставини судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалися, не встановлювалися та не спростовувалися, в зв'язку з чим всупереч вимогам ст. 84 ГПК України в межах заявлених позовних вимог спір по суті не розглядався.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи, що є достатньою правовою підставою для скасування оскаржуваних рішення і постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.- 111-5,- 111-7-- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу СВК "Ванчиківці" задовольнити.

Рішення господарського суду Чернівецької області від 14.11.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 у справі №9/171 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області.