14/244-08 Про визнання недійсним договору комісії - 06.11.2008 Прийняття

Розпорядженням голови Вищого господарського суду України від 04.11.2008р. №02-12/485 у зв'язку з перебуванням судді Кота О.В. у відпустці для розгляду касаційної скарги у справі №14/244-08 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі головуючого судді Шевчук С.Р., суддів Владимиренко С.В., Барицької Т.Л.

за участю представників:

- позивача: не з'явились;

- відповідача: Череповський Є.В., дов. №08/206 від 30.10.2006р.

У квітні 2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Шостка-тепло" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Дочірнього підприємства "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсним п.4.9 договору комісії №12/05-427/2 від 01.10.2005р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шостка-тепло" та Дочірнім підприємством "Газ-тепло".

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.05.2008р. у справі №14/244-08 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено. Пункт 4.9 договору комісії №12/05-427/2 від 01.10.2005р., укладеного між ТОВ "Шостка-тепло" та ДП "Газ-тепло" визнано недійсним. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Газ-тепло" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шостка-тепло" 85грн. витрат по сплаті державного мита, а також 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Повернуто з держбюджету Товариству з обмеженою відповідальністю "Шостка-тепло" зайво сплаченого державного мита в сумі 17грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.07.2008р. у справі №14/244-08 (колегія суддів у складі головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Істоміної О.А.) апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" задоволено. Рішення господарського суду Сумської області від 28.05.2008р. у справі №14/244-08 скасовано та прийнято нове рішення. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Шостка-тепло" відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.07.2008р. та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та не надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового акту в касаційному порядку.

Представники позивача в судове засідання 06.11.2008р. не з’явились, хоча про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені заздалегідь належним чином. Суд касаційної інстанції вважає, що неявка представників позивача не перешкоджає розгляду скарги за наявними матеріалами відповідно до ст.ст. 75, 111-5 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.10.2005р. між позивачем (комісіонер) та відповідачем (комітент) було укладено договір комісії №12/05-427/2, відповідно до пункту 2.1 якого комітент доручав, а комісіонер брав на себе зобов’язання укласти від свого імені правочини з реалізації теплової енергії, відповідно до умов цього договору, зі споживачами за рахунок комітента.

Згідно п.4.9 цього договору комісіонер приймає на себе поруку (делькредере) перед комітентом за невиконання споживачами своїх зобов’язань за правочинами, укладеними між комісіонером та такими споживачами. Сторони домовились, що забезпеченням поруки є сума винагороди комісіонеру, визначена сторонами в п.5.2 цього договору.

Місцевий господарський суд задовольняючи заявлені позивачем вимоги виходив з того, що надання поручительства як фінансової послуги за договором комісії №12/05-427/2 суперечить вимогам ст.ст. 4, 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки позивач на момент укладення договору комісії №12/05-427/2 від 01.10.2005р. не був внесений до Державного реєстру фінансових установ, свідоцтво про реєстрацію фінансової установи не отримав у відповідності до Положення про Державний реєстр фінансових установ, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №41 (z0797-03) від 28.08.2003р. Відтак позивач не мав статусу фінансової установи та не мав дозволу з надання фінансових послуг у відповідності до вимог Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) , на підставі чого суд першої інстанції визнав недійсним п.4.9 договору комісії №12/05-427/2 від 01.10.2005р.

Натомість суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку прийняте у справі рішення суду першої інстанції, підставно не погодився з такими висновками суду першої інстанції, із зазначенням про неправильне застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) внаслідок помилкового ототожнення судом першої інстанції поняття договору поруки та зобов’язань за ним з поняттям делькредере в договорі комісії.

Водночас судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що спеціальна запорука-делькредере є додатковим зобов’язанням, яке бере на себе комісіонер за комісійну винагороду, визначеним лише для цього виду договору з огляду на правовий статус суб’єктів договору комісії –комісіонера і комітента - та характер правовідносин між ними, і яке відрізняється від поруки, зокрема тим, що зобов’язання поруки-делькредере може взяти на себе лише комісіонер, а не будь-яка інша особа, чию поруку приймає кредитор.

При цьому, судом апеляційної інстанції також з’ясовано, що на відміну від договору поруки, врегульованого нормами ЦК України (435-15) , саме комісіонер визначає осіб, з якими укладає угоди за рахунок комітента, законом саме на комісіонера покладено обов’язок негайно повідомити комітента про невиконання зобов’язання третьою особою, зібрати та забезпечити необхідні докази порушення зобов’язання, саме комісіонер, за правилом ст. 1016 ЦК України, набуває права за договором комісії, а комітент згідно цієї ж норми наділений правом вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи, але не зобов’язаний це робити.

Внаслідок чого, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що договір поруки має відмінну від договору комісії правову природу, а правовий статус комісіонера у випадку, якщо він поручився за виконання правочину третьою особою, відрізняється від правового статусу поручителя за договором поруки, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним п.4.9 договору комісії №12/05-427/2 від 01.10.2005р.

Втім суд апеляційної інстанції помилково зазначив в оскаржуваній постанові про регулювання ЦК України (435-15) положень про договір поруки нормами §3 глави 59 ЦК України (435-15) , тоді як зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції припустив опечатку при вказані цієї глави ЦК України (435-15) замість глави 69 ЦК України (435-15) , якою врегульовані зазначені правовідносини.

Оскільки вказане не потягло за собою прийняття неправильного по суті оскаржуваного судового акту по даній справі, судова колегія Вищого господарського суду України визнає цілком правильним скасування апеляційною інстанцією рішення місцевого господарського суду від 28.05.2008р. та прийняття нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позову з підстав, викладених в оскаржуваній постанові.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.07.2008р. у даній справі ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шостка-тепло" не спростовують висновків апеляційного господарського суду, у зв'язку з чим відсутні підстави для її скасування.